Днепропетровский национальный исторический музей

Из летописи Самуила Величко

1673 року, жовтня 26 дня. Лист Сірка до гетьмана Дорошенка.
Милостивий пане Дорошенку, уже не наш, запорозького війська гетьмане!

Як темрява від світла різниться, так різниться злостивий чоловік від доброї й богобоязливої людини. І слушно хтось прорік, що важко дошукуватися в злому й підступному чоловіці чесноти. І це прислів’я цілком прикладається до вашої милості, коли ваша милість, зколегувавшись з давніми ворогами святого хреста й святої нашої християнської віри (хай би й потреба того вимагала, як з’являє про те просторий ваш лист, писаний передоцім до нас), і нарікшись зичливим їхнім сином, знищує нас, низове запорозьке військо, і поклався викорінювати правдешню свою братію, православних християн, безрозсудно та безсовісно посилаючи їх у подарунках бусурманам, про що ясно свідчить твій лист, писаний через Мазепенка до кримського хана з посилкою в подарунку кільканадцяти чоловік нашого запорозького товариства і який з ним, Мазепенком, дістався у наші руки. У недавно минулі літа ваша милість, пишучи до нас, запорозького війська, просторе вимовляння щодо бутніх тоді справ, назвали нас, хто перебуває тут, в низодніпрових лугах та річках, дикими звірами та вепрами, а тепер, доводячи до кінця свою, шкідливу для душі беззаконну справу, почали нас з’їдати, як бестія, ніби власних звірів, виловлювати й безневинно засилати у вічну бусурманську неволю, знамірившись купити бажану собі милість у батьків своїх, бусурман, нами, живою монетою, предорогою кров’ю Господа нашого Христа, який викупив нею нас з тобою від вічного рабства. Уваж і роздивися цілковито, Юдин товаришу (бо той продав жидам на вбиття свого доброго вчителя і спасителя світу Христа, а ти почав без його, Божого, страху продавати нас, православних і правдешніх його, Христових, рабів, за потрібну тобі їхню ласку), чи ж слушно чиниш і чи не є те твоє злодіяння великою перепоною твоєму спасінню! «Добрий чоловік,— каже Божественне євангельське Писання,— з доброго скарбу серця свого виносить добре, а лихий чоловік з лихого скарбу серця свого виносить лихе»,— так чиниш і ваша милість, завжди ворогуючи з нами, запорозьким військом, бо від справ твоїх пізнаємо тебе за тими ж євангельськими словами — «за плодом їхнім пізнаєте їх». А оскільки твоя любов до нас, що раніше була всеконечна, загасла, гасне навзаєм допіро й наша любов до тебе і до кінця твого вже не запалиться в наших серцях. Знаємо запевне, що за Божою ласкою ми, військо, тебе переживем, а не ти нас, але спершу ніж .загасне і вивільниться від цього світу слава й життя наше, запорозького війська, яке ти викорінюєш, загаснеш від цього тимчасового життя ти. Адже бачив явну до нас Божу милість, що перепинила твій злий і шкідливий для душі вимір, бо хоч ти і послав був зі своїм ротмистром Мазепенком нашу братію в бусурманську неволю, але їх із тим твоїм посланцем припроваджено до нас, на Кіш запорозького війська. Сподіваємось отож, що за тою ж Божою ласкою і за пильним старанням наших братів оглядатимем і вітатимем незабавом тут-таки, на Коші нашому військовому, і самого вашу милість, чого сердечно зичати лишаємося.

З Коша запорозького, 26 жовтня 1673 року, Вашій милості панові незичливі всього добра приятелі Іван Сірко, кошовий отаман запорозького війська з отаманами й усім старшим та меншим товариством.

Р.S. Роздивися й уваж, вихрувата голово Дорошенку! Чи щира до тебе приязнь бусурманська, яку купуєш у них за християнські голови й душі, що лишаються під твоїм рейментом? Чи батьківською є бусурманська до тебе ласка, за яку платиш дорогоцінними християнськими душами? Певне, за таку ціну докупився б такої ласки, як ти в бусурман, у будь-кого. А чи довго вона триватиме? Певне, доти, поки люди будуть під твоїм рейментом, а як людей не стане, не стане і їхньої батьківської до тебе ласки. Коли ж ти не можеш домислитися й пізнати, що виросте потім з того твого з’єднання з бусурманами, то ми тобі називаємо й ознаймовуємо, що не інше, тільки погибіль тобі й крайнє запустіння нашій вітчизні. Бо відаємо запевне, що ти, вигоджуючи непостійному своєму норову, незабаром відміниш свою синівську приязнь бусурманам, а коли так учиниш, то, певне, вельми їх роздратуєш, а сам від їхнього гніву втечеш туди, куди припровадить тебе твоя фортуна, а вітчизну нашу малоросійську лишиш роз’ятреним тобою бусурманам на остаточну споживу й запустіння, чого не дай Боже! Тільки ж високоум’я твоє і незгода з нами є початком і знаменням нічого іншого, лише запустіння власної вітчизни, але нехай би все окошилося на тобі самому.

1676 рік. З листування гетьмана Дорошенка та Івана Сірка.

Милостивий пане Сірку, отамане кошовий низового запорозького війська з усією отаманією і з усім старшим та меншим товариством, мої вельми ласкаві милостиві панове й милії браття!

Я звідомлений з того боку Дніпра від добрих друзів і моїх приятелів, що після смерті пресвітлого царя й московського самодержця Олексія Михайловича гетьман Самойлович, заздрячи малому й вельми куцому моєму добру й добру ваших братів, що лишаються на цьому боці Дніпра під моїм рейментом, почав обмовляти мене перед новим царем пресвітлим Феодором Олексійовичем, несправедливо змисливши те (до чого я геть не причасний), що начебто за моїм наущенням вторгаються в його тогобічнийреймент кримські й білогородські орди, чинять шкоди й розорення. А при тих доносах і уданнях допрошується він дозволу йти на мене під Чигирин війною на літо, що це надходить, а мене або вбити, або зігнати з гетьманства й вигнати геть з вітчизняних українських кордонів й титулуватися самому одним гетьманом обох боків Дніпра. З цієї Самойловичевої обмови доводиться мені вимовлятися не перед ким іншим, тільки перед всевидячим Богом, Творцем моїм, та перед вашими милостями, добрими молодцями й братією моєю. Тож кажу тут те, що коли б то за моїм наущенням вороги святого хреста, татари, набігали в тогобічну Україну й шкодили, то хай скінчиться безчесно тут, у Чигирині, моє життя, а слава моя Хай вселиться в перст. А коли б прийшло на слушне розізнанняі то не лише сам гетьман-попович не доказав би мені того, з чим удається він до свого монарха, але хай би і всіх зібрав у допомогу зі свого рейменту попенків, був би від одного мене посоромлений і викритий у неправді. Очевидно, знамірився Самойлович зберегти цілість свого рейменту від татарських находів цілковитим розоренням решток цьогобічної України, вашої вітчизни, о, неоглядне й нетверезе міркування! Де такий є господар, щоб, обламавши пліт своєї кошари, був певен, що його овечки лишаться цілі? Ото новий Сарданопал, що любить гетьманувати, а вилізти з делікатних перин, як щур, і взятися за зброю для оборони вітчизни від кримських вовків не хоче, чи ж такі були з давніх часів аж потепер на цьому боці Дніпра гетьмани й вожді ваші, запорозького війська? Чи бажали вони занепаду й розорення тогобічній Україні, як тепер бажає цьогобічний гетьман Самойлович? Не лише не бажали, але по-справжньому власними грудьми, мужніми серцями й своєю кров’ю захищали й боронили Ті від усіх ворогів. Очевидне є отож те вашим милостям, милостивим панам, що через заколотників і амбіціянтів тогобічних, почавши від полтавського Пушкаря й переяславського Сомка аж до теперішнього гетьмана Самойловича, наша вітчизна, Мала Росія, розорилася по обидва боки Дніпра і зовсім збідніла на військових людей через численні почварні змагання. Нині ж Самойлович, ідучи шляхом колишніх тогобічних владолюбців, замислив відновити і здійснити такі ж чвари й кровопролиття між нашою братією (начебто на мене одного, а під тим приводом на всю цьогобічну Україну, якої вже й мало є). Коли ж прийде під Чигрин, без заколоту мене в ньому не візьме, а коли дійде й до того, що вижене мене з Чигрина й піду я туди, куди понесе мене на той час моя фортуна (згідно вашого військового пророцтва покладеного передоцім у вашому листі), то знайте, ваша милосте, милостиве панство, що Чигрин, столиця славних старовічних і бойових вождів та гетьманів ваших, та й інші цьогобічні ваші міста будуть через ворогів зруйновані і зрівняні з землею. Від цього Сардонопал Самойлович їх не вборонить, оскільки до їхнього захисту не зможе добрати способу, хіба що так допоможе й захистить, як захистив був від турків Ладижин, випхнувши самого Мурашка, який не врятував Ладижин, а роздратував турчина на свою й ладйжинську кончину. А сам він, Самойлович, з усіма військами швидко перекинувся за Дніпро і дивився через нього, як тхір з нори, на занепад ладижинський, уманський та інших міст і тамтешніх повітів; мені ж за них супроти турчина вступатися чи просити турчина не годилося, оскільки вони від мене відкинулися, а поставили собі гетьманом Ханенка і трималися лядського боку, сподіваючись на їхню хитру і зрадливу оборону, і просили про неї Самойловича, не мене, а турчина багато разів дразнили в різних місцях; отож і одержали вони допомогу від поляків та Самойловича, нехай не здивують! А коли б польських оман не слухали і, не встановлюючи собі в Умані гетьмана Ханенка, трималися старовічного чигринського рейменту, то не тільки б лишалися навіки при непошкодженій своїй православній вірі (яку ляхи завше ненавидять) згідно з моїм трактатом, учиненим з Отаманською Портою, але й волосина з їхньої голови не спала б від турчина. І взагалі під час нинішнього занепаду і всеконечного лядського безсилля ми могли б при всесильній Божій помочі звільнити від них, поляків, подільські, волинські, поліські і литовські міста й землі наші руські, раніше православні, а терер гвалтовно обернені на унію, тобто вчинити те, що виказував добре пам’ятний намір і мого попередника Богдана Хмельницького, і повернути їм бажану їхню старовічну свободу й ризу святого православ’я. А оскільки того вони, уманці з Ханенком та іншими містами, напівуніяти, натхненні лядським духом, не захотіли, то хай те зависне на їхньому сумлінні. Не через мене тож приходить згуба й запустіння цьогобічної України, але через владолюбців тогобічних гетьманів і з незгоди; за їхнім проводом приведено до того братів наших, городове військо, що через російського й польського монархів Україна стала розділена надвоє й натроє, як показують Андрусівські пакти, відіслані перед цим від мене до ваших милостей, милостивого панства і добре відома вашим милостям, милостивому панству Острозька комісія. Отож, коли хочете, зводьте, ваші милості, милостиве панство, писати від себе гетьманові Самойловичу, радячи йому повагою свого військового імені погамуватися в своєму неслушному і шкідливому для душі передзавзятті і хай він, задовольняючись своїм даним від Бога талантом, не бажає бачити чварного кровопролиття ваших братів, розорення Чигрина й моєї погибелі. А коли того запобігти не можна, то я цим своїм листом, можливо останнім уже, благословляючи з сердечним жалем вашу милість, милостиве панство, віддаю себе в нагляд від усіляких обмов всемогутній божественній силі. Так само зичу сердечно і вашим милостям, милостивому панству і милим братам заживати від того ж Господа Бога при доброму здоров’ї бажаного захистку від усіляких ворожих замислів і щасливого в усьому на довгі літа життя-буття. З Чигирина, 21 березня 1676 року.
Вашим милостям, милостивому панству і милим братам всього добра щиро зичить брат і слуга Петро Дорошенко, гетьман український і всього запорозького війська.
Прийнявши в себе й вичитавши цей Дорошенковий лист, Сірко відразу ж послав у всі Дніпрові луги й вітки, наказуючи, щоб усе військо з’їздилося до Січі. Коли ж воно з’їхалося, отой Дорошенковий лист зараз-таки читано усім на раді вголос і при читанні його багато хто, мало не всі запорожці, плакав і зітхав з болющими серцями на нещастя занепалої своєї малоросійської тогобічної вітчизни. А коли прочитано той лист, то військо наказало Сіркові учинити Дорошенкові письмову відповідь, яка була така:
Вельможний милостивий пане Дорошенку, гетьмане український і чигринський, до нас вельми ласкавий милостивий пане і брате!
Вичитали ми з листа вашої вельможності, писаного до нас, непотішну й вельми жалісну новину, що йдеться про відновлення через гетьмана Самойловича старого лиха цьогобічній розореній нашій вітчизні. Мусіли ми немало вразитися, що та нещаслива вітчизна наша, яка лежить пообабіч Дніпра, прийшла численними змаганнями й чварами до занепаду й розору через незгоду своїх начальників і гетьманів і за їхнім проводом через незгоду й городового війська. А тепер (коли воно є так, як пише ваша вельможність) має дійти, чого не дай Боже, через гетьмана Самойловича і до всеконечного запустіння. Всі причини незгоди й розорення вітчизни нашої малоросійської цього боку Дніпра, що їх висловлено в листі вашої вельможності, віри достойні і нам відомі. Але що ж робити, коли важко викоренити сіячів ворожих озлоблень і незгод з нашої братії, легковажної, яка неслушно слідує блудові своїх начальників? Хіба що тільки сам Господь Бог всемогутніми своїми долями перетворить і постановить те зло в добро, а незгоди в згоду-приязнь нашої брати, про що маємо благати Божий маєстат. Коли ж гетьман Самойлович завзявся на вашу вельможність і на Чигрин, столицю старожитних наших, запорозького війська, гетьманів, то, захотівши неодмінно допинатися свого шкідливого для душі наміру, і ради нашої, військової, щоб обом бокам було добре, не зволить послухати — через це ми й писати до нього про те не будемо. Отож при Божій помочі і своїй невинності можеш, ваша вельможносте, боронитися від Самойловичевого находу, ми ж, коли буде в тому потреба, зобов’язуємося вашій вельможності додати допомоги на оборону. А зараз сердечно зичимо, аби Господь Бог всемогутньою своєю силою захистив вашу вельможність з усіма містами й жителями вашого рейменту від усіляких ворожих нападів і при доброму здоров’ї зволив ударувати на довгі літа щасливим спадком. Із Запорозької Січі, 2 квітня 1676 року.
Вашій вельможності всього добра щиро зичливі й до послуг готові брати Іван Сірко з отаманією і з усім старшим та меншим дніпровонизовим товариством запорозького війська.

1680 рік. З листування гетьмана Самойловича та Івана Сірка.

Турчин пустив був поголоску, начебто мав у цей нинішній 1680 рік приходити з великими силами на розорення Запорозької Січі і всього низового козацького війська. Провідавши про це, гетьман Самойлович, обіцяючи захищати щирим серцем, всією силою свого рейменту те низове військо з його Кошем від такого занепаду, писав до Сірка, кошового отамана, й усього низового запорозького війська такий свій лист:
Мої вельми ласкаві приятелі й брати, пане кошовий та все старше й менше товариство війська його царської пресвітлої величності низового запорозького!
Пресвітлий наш монарх, його царська величність, заховуючи як нас, гетьмана, з городовим запорозьким військом, так і ваших милостей братів наших у сильній і милосердній ласці, кладе при Божій помочі свій щирий монарший промисел, щоб, як ми в містах, так і ваші милості на Запорожжі жили неушкодже-но. Через те, маючи свідомість, що вороги-бусурмани чигають на те, щоб ваших милостей, чого Боже їм не допоможи, утиснути там, у Січі, наступом своїх військ і приправити вас у небезпеку, було видано його, монарший, указ, щоб стольник і полковник Василь Федорович Перхуров якнайшвидше поспішав з тисячею ратних виборних людей на легких суднах з достатніми військовими й хлібними припасами, споряджений із Києва, в поміч і на допомогу вашим милостям, нашим братам. На це все він, великий государ, його царська пресвітла величність; виразно вияснює в своїй монаршій грамоті свою государську ласку до ваших милостей. Оцю государську грамоту ми посилаємо через швидкого нарошного нашого посланця в Кіш, до ваших милостей, своїх братів, і ще те тут ознаймовуємо, що при тих великого государя ратних людях, що простуватимуть до вас на Запорожжя зі згаданим стольником, вишлемо з-під нашого рейменту певну частину війська і ми; військо повинне буде при помочі Всесильного слугувати для допомоги вашим милостям і даватиме ворогам відсіч. Оскільки ваша милість прецінь маєте невсипуще дбання до здобуття відомостей, то й ми виказуємо, що супроти вас з’явишся оця ворожа завзятість. Через те дуже просимо ваших милостей, що як тільки маєте які звістки про ворожі замисли і що зможете піймати розумами своїми про вражі наміри, звольте ознайомити якнайшвидше нас. Були і в нас з різних часів із ворожого боку такі відомості, оповідали про це побрані під Очаком язики, що вороги мають будувати десь нижче Запорожжя городки, та й десь вище Запорожжя, ледве не біля Кодака, чого не дай Боже здійснитися! Минулого року не менше нас стурбувало й те, що про ворога розносилися подвійні поголоски, одні, що ворог повертає свою силу під Київ, інші, що має намір іти на Запорожжя. Але більше було тих, які твердили, що він, поганин, конечне мав бути з усіма своїми потугами під Києвом. Через те всі війська його царської пресвітлої величності, як московські з їхніми милостями боярами, так і запорозькі під нашим рейментарством, мали повертати до Києва. Бо й тут ми не могли мати певного язика, й ваші милості там, на Запорожжю, також не мали досконалої певності про ворожий намір. Коли б була тоді така певність, що вони, вороги, не мали йти під Київ, а мали пробавити ціле літо там, біля Дніпра, при будуванні городків, то нам ні для чого було б ходити під Київ — ми обернули б усю силу на низ Запорожжя, де ворог напевне не зміг би зорудувати свого городкового діла. А зараз розносяться такі поголоски, що турецькі війська мають бути війною під Києвом, і цій поголосці важко не вірити, а взагалі треба дбати, щоб славне малоросійське місто держави царської величності Київ, яке є так само, як Єрусалим, гніздом усього російського православ’я і в якому почивають Божі угодники, мало свою охорону. А охороняти треба нічим іншим тільки військами, які, взявши собі в поміч Бога, одні вже почали рушати до Києва, а інші, значніші, потуги при їхніх милостях боярах простують з нами. А коли б бусурманин, занехаявши похід до Києва, захотів обернути всі свої війська до Запорожжя, то й ми відразу скерували б туди, на Низ, всю оту монаршу силу на оборону славного запорозького місця і в допомогу вашим милостям. Прецінь, коли б не мали досі певної відомості про справжній намір того хитрого ворога, то краще докласти всіляким способом свого дбання, щоб досконало довідатися про його, ворожі, замисли. І що матимете в себе за певне, про те й нам давайте швидко знати і через цього козака, не гаючись відпустивши його, звольте нам на цей лист докладно відповісти. Чого пильно жадаючи, зичимо вашим милостям, братії своїй, доброго здоров’я, щасливого від Господа Бога життя-буття, а над ворогами перемоги. З Батурина, 29 березня 1680 року.
Вашим милостям усього добра зичливий приятель Іван Самойлович, гетьман війська його царської пресвітлої величності запорозького».
На той гетьманський лист від кошового отамана Сірка і всього низового війська учинено відповідь:
Вельможний милостивий пане гетьмане Іване Самойловичу!
З листа вашої вельможності, принесеного до нас, низового запорозького війська, звідомилися ми частково про бусурманські турецькі замисли на нас, запорозьке військо, і про приязнь до нас вашої вельможності, що обіцяєш з усім військом свого рейменту захищати й боронити нас від бусурманського нашестя; за цю приязнь і дбання про нас вельми дякуємо вашій вельможності. Однак, коли б ваша вельможність через наші нестатки мав турбувати свою гетьманську особу з такою приязню і щирістю, яку виказав Ладижину, Умані, Чигрину, Каневу та іншим цьогобічним українським містам і повітам, то краще залишатися вдома і не дивитися зблизька на наш занепад, як безпечально дивилися ви на занепад Чигринський. А ми, доручивши себе всемогутньому Божому захистку, станемо при його ж всесильній помочі самі про свою цілість промишляти і чинити належну відсіч ворогам, коли прийдуть. А коли полк великоросійських військ прибуде до нас за монаршим указом з Києва, то ми приймемо його собі для здопоможення з подякою, тільки ж у тій допомозі достатньої потреби нема, оскільки про такі злі бусурманські наміри, які висловлено у вашому листі, у нас не було досі жодної відомості. А коли б надалі мали дістати Ті, то не занехаємо відразу ж комунікувати вашу вельможність. Лишаємося при цьому
Вашій вельможності всього добра зичливі приятелі Іван Сірко, кошовий отаман війська низового запорозького з усім старшим і меншим товариством.
З Запорозької Січі, 6 квітня 1680 року.


Hosting Ukraine Creative Commons