Днепропетровский национальный исторический музей

З особистого життя академіка Д.І. Яворницького

Видатна особа нашого краю Д.І.Яворницький (1855-1940), відомий як історик запорозького козацтва, громадський та культурний діяч, засновник історичного музею. Але стосовно його особистого життя, нам майже нічого невідомо. В результаті досліджень епістолярної спадщини вченого були виявлені відомості, які дозволяють частково висвітлити це питання.
Значною подією в харківський період життя Д.І.Яворницького було знайомство та шлюб з Варварою Петрівною Кокіною, вчителькою музики. Але шлюб був недовгим. Коли він був укладений та скільки років подружжя було разом, поки встановити не вдалось. Між подружжям відбувся розрив у 1885., за словами самого вченого, не з його провини[1]. Судячи з обставин, які склалися напередодні розриву, ситуація була дуже складна. 80-ті рр. ХІХ ст. це період реакцій, який особливо позначився на освіті та розвитку науки. Владою було проведена реорганізація в середніх та вищих учбових закладах. Багатьох підозрюють у сепаратизмі, переслідують. Восени 1884 р. Яворницького проголошують “ярым украинофилом даже сепаратистом”, після чого він був звільнений з жіночої гімназії Н.Я.Григорцевич[2]. Дмитро Іванович знаходився у скрутному становищі: без роботи і майже без коштів, рятувався лише уроками історії, отримуючи малу кількість грошей. Деякі почали відсторонюватись, щоб стосунки з такою опальною людиною не стали їм на перешкоді.
На підставі листів ми можемо припустити, що Варвара Петрівна залишила Дмитра Івановича, бо у нього було нестійке фінансове та громадське становище. Він дуже тяжко переніс розрив. Деякий час не міг змиритися з цим, казав, що не хотів цього. У серпні 1885 р. із Петербурга у Катеринослав Яворницький пише своєму другу Г.І.Маркевичу: “Я разошёлся со своей женой (и не по моей вине…Да храните мою тайну!..)[3].
Саме в цей час помер батько Яворницького. Душевний стан вченого ще більше погіршився. “Признаюсь,- пише він у тому ж листі,- я был близок и очень близок к сумашествию. Но отделался, по крайней мере, преждевременной сединой: в 28 лет я уже почти весь сед»[4]. Крім того, на цей час припадає один з більш яскравих творчих взлетов у житті Яворницького. Завдяки своїй завзятості та праці, підтримці друзів Дмитро Івонович добивається визнання серед наукових кіл. Він не сидить на місці, постійно їде на розкопки, читає свої публічні лекції. Враховуючи захопленість Яворницького, можливо припустити, що він повністю поринув в науку, в дослідження, і зовсім забув про сім’ю. Як кожна жінка, Варвара Петрівна почуває себе зовсім забутою, самотнею, відчуває відсутність уваги з боку свого чоловіка. На цей момент вона не стала його соратницею, однодумцем, не підтримала Дмитра Івановича в його починаннях. Але після того, як подружжя розлучилося, Дмитро Іванович продовжує цікавитися долею Варвари Петрівни. З листів ми дізнаємося, що Дмитро Іванович надсилав гроші, а також посприяв влаштуванню на роботу брату колишньої дружини, Сергію Петровичу Кокіну.
Що спонукало Дмитра Івановича матеріально допомагати колишній дружині та її родині?
Це відбувалося, чи тому, що він продовжував відчувати до Варвари Петрівни щирі, теплі почуття, навіть після розриву, чи така турбота підтверджує шляхетність душі Дмитра Івановича.
В цей же час Д.І. Яворницький знайомиться з поетом Я.І.Щоголевим та його дочкою Єлизаветою Яківною, стає бажаним гостем у їх оселі. “Мы Вам от души рады во всякое время»,- писав якось Щоголев у своєму листі до молодого вченого[5]. Але наприкінці 1880-х рр. між Яворницьким та Щоголевим постала різка неприязнь. Багато хто не розумів, в чому причина таких змін? А причиною була Єлизавета Яківна, розумна та приваблива, музично обдарована жінка. І її можна зрозуміти. Адже цей розумний, цікавий чоловік, з тонким почуттям гумору та привабливою зовнішністю, ніколи не залишався непоміченим. Яворницький – це цікавий співрозмовник, заворожуючий оповідач, душа компанії. “Где бы он не был, и кто бы при нём не был, все прислушивались к его речам с неослабевающим интересом»,- згадувала пізніше своячениця вченого Зінаїда Буракова[6]. Він був романтиком, людиною чутливої, тонкої душі. В його житті важливу роль відігравали почуття. В його очах, зовнішності, манерах було щось споріднене тим мужнім, волелюбним козакам, яких він оспівував у своїх книжках. Але при цьому Дмитро Іванович був самим собою. Не міг цього не помітити батько Єлизавети Яківни. Однак, не дивлячись на симпатію з його боку до Яворницького, Щоголев не сприймав молодого вченого як нареченого дочки. У майбутньому зяті Щоголев бачив заможну, титуловану особу. Його не цікавили почуття, на його думку, вони не могли стати основою справжнього шлюбу. З наполягань батька Єлизавета Яківна одружується з хворим, але заможнім князем Шаховським та переїжджає в будинок чоловіка.
Довгий час Д.І.Яворницький підтримував стосунки з Єлизаветою Яківною і після одруження. Є підстави вважати, що княгиня Шаховська залишила свого чоловіка, у зв’язку з палким коханням до Д.І.Яворницького. Однак не треба забувати, що батько Єлизавети Яківни був проти яких-небудь стосунків Яворницького з дочкою. І це відіграло неабияку роль. Тепер Єлизавета Яківна живе у батька, а князь Шахівський не бажає миритися з нею та готується до розлучення, однак раптово помирає, залишивши її без засобів для існування[7].
Пізніше, живучи у Катеринославі, Д.І.Яворницький у 1909 р. знайомиться з Серафімою Дмитрівною Бураковою (1879-1943), місцевою вчителькою, яка згодом стає його дружиною. Знайомство відбулося у музеї ім. Поля. Працюючи вчителькою, С.Д.Буракова привела свій клас на екскурсію до історичного музею, і сама почала давати пояснення своїм ученицям. В цей час Дмитро Іванович був неподалік, і йому сподобались її пояснення, а також дисципліна учениць. Вони познайомились. Вчений став частим гостем у родині Буракових[7].
Між Дмитром Івановичем та Серафімою Дмитрівною поступово, в результаті тривалого знайомства, зародилося щире, тепле почуття. Шлюб був укладений у 1918 р. Подружжя прожило разом близько 22 років, тобто до смерті вченого (5.08.1940р.). Це був союз не палких закоханих, а союз, в основі якого була повага. Вони доповнювали одне одного, були опорою один для одного. В останній період життя Яворницького, коли в серпні 1933 р. його звинуватили у “контрреволюційній націоналістичній діяльності” [9] та вигнали з музею, якому він віддав більше тридцяти років, Серафіма Дмитріївна знаходилась поряд та підтримала вченого. Треба брати до уваги й те, що вже літній Яворницький, обтяжливий виликою кількістю хвороб, був схожий на малу дитину, зі своїми примхами та роздратуванням. Так, в одному з листів С.Д.Яворницька пише другу сім’ї, київському історику Н.Д.Полонській-Василенко: “Читаем громко по целым дням «Анну Каренину», «Войну и мир», а сейчас «Детство и отрочество», увлекаемся, иногда вытираем быстро глаза, иногда весело смеёмся»[10].
Серафіма Дмитрівна Яворницька була вірною, відданою помічницею чоловіка, соратницею, другом. Після смерті чоловіка вона стала ініціатором створення меморіального будинку-музею Д.І.Яворницького.

Бібліографічні примітки:

  1. ІЛ НАНУ. (м. Київ). Ф.25. №27.
  2. Шубравская М.М. Д.И.Яворницкий. Жизнь, фольклористически-этнографическая деятельность. – К.: Наукова думка, 1972. –С.27.
  3. ІЛ НАН. (м.Київ). Ф25. №27.
  4. Там само.
  5. Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. Вип. 1. Листи вчених до Д.І.Яворницького. – К.: Гамалія, 1997. – С. 591.
  6. Дніпропетровський історичний музей (ДІМ). Ф. 10. Арх-32716.
  7. ДІМ. Ф.10. Арх-22545.
  8. ДІМ. Ф.10. Арх-32716.
  9. Перкова А.І., Абросимова С.В. Дід і прадід мій були дворяни…// Наше місто. – 2000. – 8 листопада.
  10. Там само.

Автор: Тележняк К.О. — с.н.с відділу фондів ДІМ

Джерело: Скарби бузеїів: збірник статей. Матеріали обласної наукової конференції до Міжнародного дня музеїів 2003 р. — Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005. — 156 с.


Hosting Ukraine Creative Commons