Днепропетровский национальный исторический музей

Д.І. Яворницький про військове мистецтво запорозьких козаків

Серед всебічного висвітлення в своїх творах життя і діяльності Запорозької Січі, Дмитро Іванович Яворницький торкається і військового мистецтва запорожців. Він показує, що постійна середня чисельність запорозького війська складалась з 10—12 тисяч чоловік і поділялась на піхоту, кінноту. та артилерію. Але при необхідності чисельність запорозькоговійська могла бути значно збільшена за рахунок насе­лення Січі та північної України. Подаючи характеристику родів військ Січі, він підкреслює, що в умовах степового театру бойових дій проти татар всі запорожці вимушені були стати вершниками. На цій підставі він робить висно­вок, що запорозьке військо було переважно кінним. Але при цьому підкреслює, що на Січі не було вузької спеціалізації кіннотника, піхотинця, тому козаки при необхідності спі­шувалися перед боєм і ставали піхотинцями.
Торкаючись організаційної структури запорозького вій­ська, Д. І. Яворницький звертає увагу, що тактичною його одиницею був підрозділ у 500 козаків. Він називає цей під­розділ полком, оскільки його очолював військовий старши­на на посаді полковника. Аналізуючи озброєність запорозького війська, Яворницький повідомляє, що у кожного козака було 5—6 рушниць, пістолети, шабля, лук, спис, келеп, кінджал, ніж. Переважна більшість зброї та пороху вироблялась на Україні.
При проведенні характеристики тактичних способів запорожців він підкреслює, що особливо широко ними застосовувався бойовий порядок табором. Під час руху війська він складався тільки з возів, а під час зупинок підсилювався ще й фортифікаційним забезпеченням з урахуванням умов місцевості. Табором козаки виходили на бій, переслідували. ворога, а також оборонялись від нього. Табір був неприступ­ним навіть при значній чисельній перевазі ворога.
Атаку запорожці проводили «лавою», тобто невирівняною шеренгою з загнутими краями для обхвату ворога з флан­гів. Піхота до бою «батовалася», тобто ставала в три шерен­ги. Цим забезпечувалося безперервне ведення мушкетного вогню за рахунок того, що вогонь вела тільки перша шерен­га, а дві інші готували набої. Бій окремими загонами козаки називали «розгаріяшем», а при змішуванні з ворогом — «галасом». В умовах оточення ворогом козаки ставали до бою «триангулою», тобто трикутником. Значної уваги при­ділялось психологічному впливу на ворога. З цією метою широко застосовувався обхват ворога з флангів, вихід йому в тил, раптове введення в бій резерву, обладнання засідки. Управління козацькими підрозділами на полі бою здійсню­валося «гаслами».
Описуючи морські походи запорожців, Д. І. Яворниць­кий, ідучи за Бопланом, детально подає процес побудови козацького флоту, порядок виходу його у Чорне море та основні засоби ведення бойових дій проти турецьких кораб­лів.
Цікаву інформацію подає Дмитро Іванович про устрій бойового човна — козацької чайки, уламки якої він знайшов річці Сисиній навпроти с. Покровського, місця останньої 1 Січі, Човен мав десять саженів завдовжки і один завглибшки, без кіля, плоскодонний на вигляд, з крутими вигнутими боками. Дно й нижня частина бортів (по ватерлінії) були зроблені з дубових дощок, а верхня частина бортів і палуба з ялинових; кокори, тобто ребра, всі з дубу. Вся зовнішня обшивка човна кріпилася до кокор дерев’яними ясеновими, завтовшки у два пальці, й залізними, грубої роботи,кованими цвяхами з великими капелюшками. Один залізний цнях ішов після двох дерев’яних. По боках човна встановлені кочети для весел; на всю довжину човна йшов дубовий брус завтовшки в 5 вершків, складений із двох шматків, скріплених якраз на середині човна. Вгорі до бортів при­кріплені залізні болти з гачками, очевидно, для кріплення снастей, з чого можна зробити висновок, що човен, крім весел, ходив і під вітрилами.
Схиляючись перед великою заслугою Д. І. Яворницького в висвітленні військового мистецтва запорозьких козаків, неможливо, однак, погодитись з тим, що він, ідучи за польським істориком В. Каховським, приписує козакам деякі негативні риси, які взагалі не притаманні українській нації.. Прикро, що видатний історик, закоханий у запорожців, не відкинув тенденційних їх оцінок польськими та російськими колонізаторами, які свої злочини приписували козакам. Адже серед козацтва суворо засуджувалось знущання над полоненими. Про це свідчить і лист Максима Кривоноса (червень 1648 р.) з-під Константинова до польського полковника К. Корицького, в якому він вимагає, щоб польські війська припинили чинити звірства над полоненими повстан­цями1.

  1. Документи об Освободительнои войне украинского народа 1648—— 1654 гг. — ‘К., 1965. — док. № 24. — С. 69.

Автор: Cтороженко І.С., с.н.с. Дніпропетровського державного універсистету.

Джерело: Вчений-подвижник: Життєвий шлях та літературна спадщина відомого на Придніпров’ї археолога, історіографа, краєзнав­ця та етнографа Д.І.Яворницького. (Матеріали науково-практич­ної конференції, присвяченої 135-річчю з дня народження вченого). Дніпропетровськ, 1991. — 78 с.


Hosting Ukraine Creative Commons