Днепропетровский национальный исторический музей

Архівні документи Д.І. Яворницького в експозиції меморіального будинку-музею академіка

Документи, які знаходяться в експозиції будинку-музею академіка Д. І. Яворницького, як одне з високоінформативних джерел, мають велике значення для дослідження життя видатного українського вченого, його оточення, суспільно-політичного, культурного життя, а також, і це мабуть найголовніше, зв’язок часу і вченого, їх взаємини, співіснування: яким воно було — творчим, коли людина бере все що може натхненного від свого часу і суспільства і віддає йому сторицею, чи просто співіснує із часом і суспільством, бо вже нікуди не дінешся.
Перша група документів — автографи Д. І. Яворницького, найбільш цінна тим, що характеризує особистість максимум різнобічно: що саме записано людиною з великого потоку інформації, що перероблено і як у ракурсі власного світогляду, що збережено для подальшої роботи чи просто для згадки про найбільш знаменні (хоч не обов’язково найбільш щасливі) періоди свого життя, або періоди, насичені громадською, науковою діяльністю і яким саме видом діяльності: збирання матеріалу, його опрацювання тощо. Навіть те, що саме розповіли досліднику, у якій формі, свідчить про те, яку довіру викликав записувач у розпові-дача, додає нові ряси до портрету історика.
Першими в цьому ряду документів значаться 2 зошити учня (гімназиста) Д. Еварницького, коли він навчався в Харківському повітовому училищі (гімназії).
«Русская Тетрадь» Дмитрія Еварницкого почата 23 вересня 1868 р., закінчена 9 лютого 1869 р. (арх. 764 КТІ 38752). Цей зошит на 12 листів, де учень Дмитро Еварницький вчиться писати окремі елементи літер та самі літери, з помітками вчителя: «Хорошо», «Порядочно», «Посредственно», «Порядочно, но больше старайтесь», «Очень недурно», «Посредственно» і знову «Хорошо». Другий зошит «Русская тетрадь» 1869 р. ученика 1-го нормального класса Дмитрія Еварницкого (арх. 764 КП 38752), де списано 9 листів, теж елементи літер та самі літери з помітками вчителя «Порядочно», «Хорошо» та підписами, що роботу виконано власноручно учнем Дмитром Еварницьким.
Ці зошити розповідають нам про вимоги, які існували в школі — викладання російською мовою, звертання до учня на «Ви», шкала оцінок. Але найбільш знаменним в цих до-кументах, на нашу думку, є самий факт збереження цих зошитів, який говорить, як тягнувся до навчання Яворницький, як цінував його. Адже з біографії вченого ми знаємо, що сім’я була настільки бідною, що грошей на навчання не було — Митрик навчався за казенний кошт, і ці зошити були збережені для себе, як згадка, коли попри все малий учень отримував освіту. Інший аспект — підтвердження відомого факту, що навчання велося російською мовою, але, забігаючи наперед, знаючи біографію вченого, ми можемо сказати, що Яворницький і чужого навчався і свого не цурався, як би ми перефразували Великого Кобзаря.
Далі з цього ряду документів ідуть записні книжки, тобто робочі документи Яворницького.
Перша записна книжка «День за днем» (КП 111088 арх. 3304) а витиском дати 1888 р. (у самій книжці дати зустрічаються рідко). Всього з різними додатками та довідковим друкованим матеріалам 480 сторінок, в кінці мається петелька для олівця. Записи олівцем перемежовуються з записами чорнилом, потім багато матеріалу перекреслено вертикальною рисою, або по рядках на ознаку того, що цей матеріал уже опрацьовано. Записи у цій книжці зроблено у той час, коли Д. І. Яворницький мешкав у Петербурзі, тобто вже давно було зроблено вибір, отже, ці записи — характеристика наукових досліджень, збирань. Вони досить різноманітні:

  • записи приказок, поговірок, жартів українською і російською мовами;
  • розповіді про Іллю Муромця;
  • опис Євангелія, надрукованого у Москві 1763 р.

В цій записній книжці записи перемежовуються з незаповненими сторінками. Роботу з книжкою, тобто записи, вчений поновив у 1922 р. — це описи кургану, розкопів, малюнки, плану станції Лоцманської, тобто на території сучасного Дніпропетровська. Записи продовжувались і в 1923 р.
Друга записна книжка таких же розмірів (КП 111087 арх. 33003) має на початку (стор. 1—40) та в кінці (стор. 428—454) різноманітний друкований довідковий матеріал, листи з нумерацією сторінок 41—54 та з 96—99 — втрачено. На задній палітурці маються залишки петельки для олівця. Записи, як і в попередній записній книжці, зроблені в основному олівцем і на знак подальшої переробки матеріалу, або йото використання перекреслено вертикальною рискою або построчно. Ця записна книжка теж відноситься до петербурзького періоду життя вченого — 1890 р. І записи в ній є органічним продовженням попередніх розшуків: записи пісень, різних приказок, схеми-плани місцевості, описи курганів, археологічних знахідок, записи слів, матеріали з української демонології; розповіді про кошового отамана І. Сірка; про лоцманів та вартість їхніх послуг.
Про намагання Яворницького глибоко вивчити період правління Петра І свідчить записна книжка-зошит (арх. 791 КП 38779) на 68 листів у твердій палітурці, дати, коли зроблені записи, немає. Це конспекти історичних досліджень.
До цього ж періоду інтенсивного вивчення історії, тобто Харківський — Петербурзький, можна віднести і два рукописи-лекції (перший — арх. 33192 КП—111500; арх. 33190 КП — 111498). Перший з рукописів присвячений періоду історії боротьби у Польщі «конфедератів» проти короля, сейму і «схизматів». Другий рукопис стор. 21—24, та 33— 36 — це історія становлення Литовської держави, Польщі, взаємини між цими державами та Росією.
Цікавою є записна книжка (КП—38764, арх.—776), яка складається з двох окремих саморобних зошитів. Значна частина першого зшитку використана для словника з помітками, звідки взяті слова: «Марко Вовчок», «О. Стороженко», «Листи з хутора», «село Сурське Кат. губ. Катеринославського повіту». На 30-му листі на зворотній сторінці записи, як мучили Ґонту. Другий зшиток починається віршем Олександра Кониського «Сиротина», а на зворотній сторінці — вірш-сатира російською мовою, списаний з газети «СПб Ведомости», февраль, № 38. У другому зшитку знов багато місця відведено записуванню слів, а на зворотній сторінці останнього листа — приказки та прислів’я, прикмети.
Про археологічні пошуки вченого розповідає «Дневник раскопок курганов в (деревне) Михайловке, имении Вс. Эр. Бродского, Верхнеднепровского (уезда)» 1906 IX 28 (арх. 33077 КП 111222). У цьому зошиті дається детальний опис місцезнаходження кургану, його розміри, характер поховання. Титульний лист, підписаний чорнилом, всі інші записи зроблені простим олівцем.
Останнім в цьому ряду автографів Д. І. Яворницького є його лист до дружини Серафими Дмитрівни (арх. 77821 КП 38766), який не має дати, але виходячи з тексту, ми можемо зробити висновок, що він написаний їв період Дніпробудівської експедиції. І знов перед нами постає Дмитро Іванович таким, як говорили про нього   сучасники: трохи усміхнений, турботливий, але вимогливий до себе і до людей.
«Прибыл из Капуливки Васька Кривоший-Шевченко. Оказался дрянь мальчишка. Сколько времени прожил на месте преславной Запорожской Сечи ни одного черепка на ней, ни одного гвоздя, ни одной люльки не нашел, ни одной песни не записал, ни одного хатнего малюнка не привез. Полное ничтожество!». У цьому листі і характеристика стану у наукових колах та цікавість до листів Рєпіна «Из Москвы пришла настойчивая просьба выслать подлинные письма И. Е. Репина. Я решил было удовлетворить просьбу Бонч-Бруевича, но пришел ко мне Ю. А. Петровский и отсоветовал посылать: «Они выдурят у Вас письма, напечатают, а вышлют Вам за них 100 — 200 рублей». Тут і хроніка усіляких кампаній, якими було так багате тогочасне життя, і навіть відношення до них вченого: «Из Киева пришла телеграмма с запросами: сколько отчисляю из моего академического жалования на «оборону»… Я ответил: «Місячне утримання…».
В окрему групу хотілося б виділити документи, які розповідають про Д. І. Яворницького  як археолога.
Перший з них за хронологією Свідоцтво на право розкопів (арх. 767): «Императорское Московское Археологическое общество, на основании § 4-го своего устава, препоручило своему члену-корреспонденту Дмитрию Ивановичу Эварницкому произвести летом настоящего 1885 года археологические раскопки и исследования в местности близ села Краснопавловка Артемской волости Павлоградского уезда Екатеринославской губернии…». Окрім того, цей документ ще раз засвідчує нам, що Яворницький давно вже (з Харківського періоду) працював на Катеринославщині, добре знав цей край і тому такими близькими були для нього всі проблеми краю, пов’язані з історією та культурою. До цього треба додати повідомлення (КП 68131 арх. 11677) про те, що Д. І. Яворницький був обраний членом археологічного товариства; членський квиток (арх. 955 КП 1060) Яворницького, як учасника Восьмого археологічного з’їзду, який відбувався у Москві з 8 по 24 січня 1890 р. і запрошення Яворницькому на XIII археологічний з’їзд (КП — 111225, арх. 33080), який відбувся у Катеринославі 1905 року саме завдяки старанням Д. І. Яворницького і мав велике значення у становленні Катеринославського музею.
Своєрідно перегукуються з Свідоцтвом на право розкопів 1885 року такі документи: «Відкритий лист» (арх. 773) 1927 року, який дає Д. І. Яворницькому право робити розшуки на території майбутнього Дніпробуду; призначення відповідальним керівником постійного археологічного догляду й археологічних розкопів на території Дніпрельстану» 21. III. 1927 р.
Наступна група документів свідчить про щабелі становлення Яворницького, як освіченої  людини, науковця, громадського діяча. Характеристику цих документів слід почати з Матрикули (арх. 765/2), яка свідчить: «Совет императорского Харьковского Университета   свидетельствует, что предъявитель сего Демитрий Эварницкий цринят в число студентов сего Университета по историко-филологическому факультету  1877 г. 22 сентября». Другий документ    (КП 9675, арх. 3656) свідоцтво (копія) про закінчення Яворницький університету та про науковий вибір молодого фахівця—«по окончании же испытания представил разсуждения на тему «Возникновение и устройство   Запорожского   Коша», вследствие чего он утвержден Советом университета в степени Кандидата  Историко-филологического факультета» 1882 р. Майже 19 років розділяє цей   документ і наступний — диплом (арх. 3657) про захист Д. І. Яворницький вченого ступеню «магистра русской истории», який він отримав на підставі «представленного и публично защищенного им сочинения под заглавием «История запорожских козаков, том І». Захист відбувся 29 квітня 1901 року, а сам документ був виданий 27 лютого 1902 року. Тут же в експозиції знаходяться членський білет № 969 члена Катеринославського наукового товариства професора Еварницького (КП 1441 арх. 955), посвідчення № 35 1939 р. академіка Д. І. Яворницького (КП 38774, арх. 786, 6,5х9,5 см) вже за радянських часів, та повідомлення про обрання Д. І. Яворницького дійсним членом   Академії   наук УРСР  1929 р. (арх. 783, КП 38771). Окрему групу документів   складає епістолярна спадщина — листи до Д. І. Яворницького, які свідчать про коло знайомств ученого, його наукові інтереси, роботу, відбивають його наукові досягнення.
Перший з них — лист Бориса Дмитровича Грінченка (1863—1910 р.), українського письменника, фольклориста, етнографа (арх. 11755 КП 68211), 16 лютого 1905 року, де Грінченко оповіщає про подальшу роботу над словником.
Наступний документ — вітальна телеграма І. Ю. Рєпіна (арх. 34844 КП- 114429) з нагоди 58-ї річниці з дня народження Дмитра Івановича, тобто 1913 р.: «Горячо приветствую маститого юбиляра. Дружески обнимаю безсмертную душу Запорожья. Илья Репин». Ці коротенькі рядки яскраво характеризують взаємовідносини художника і історика, які навіть життя закінчують на одній ноті: смертельно хворий Рєпін намагається закінчити картину «Гопак», а Д. І. Яворницький заповідає виконати цю життєдайну мелодію на своїх похоронах.
Великий досвід Дмитра Івановича намагаються використати в усіх галузях, і тому вчений, незважаючи на вік, отримує запрошення на всесоюзну конференцію по краєзнавству (арх. 32209, КП 409057) у Москву, 1924 року; запрошення на засідання спеціальної комісії по перейменуванню міста Катеринослава (арх. 24840, КП 93055) 1924 року, запрошення на конференцію по вивченню виробничих сил Приазов’я Дніпропетровської області (КП 1807, арх. 18204) 1936 року.
І останній документ, який ми розглядаємо — це Указ про увічнення пам’яті того, хто віддав усе життя вивченню історії України, козацтва і майже половину життя — музеєві, «Указ Президії Верховної Ради УРСР Про увічнення пам’яті академіка Д. І. Яворницького. Присвоїти ім’я академіка Д. І. Яворницького Дніпропетровському історичному музеєві. Доручити Раді народних комісарів УРСР: встановити на могилі академіка Д. І. Яворницького надгробний пам’ятник, зберегти за дружиною померлого академіка Д. І. Яворницького — С. Д. Яворницькою республіканську академічну пенсію в розмірі 600 крб. на місяць. Голова Президії Верховної Ради УРСР ,М. Гречуха. Секретар Президії Верховної Ради УРСР О. Межжерін» (розм. 17×26 см. б/н.)
У людей, які відвідують будинок-музей, цей документ, як правило, викликає запитання: «А чи належним чином виконана ця постанова, чи належним чином, взагалі, увічнена пам’ять видатного історика?». На жаль, з різних причин, ми не можемо на це запитання відповісти ствердно.

Автор: Піцик О. В. — старший науковий співробітник ДІМ

Джерело: Скарбниця ріднокраю. — Дніпропетровськ: «Дніпро», 1993. — 132 с.


Hosting Ukraine Creative Commons