Днепропетровский национальный исторический музей

Народна вишивка Катеринославщини в зібранні Д.І. Яворницького

Розглянуто колекцію народної вишивки Дніпропетровського історичного музею, яка складається з 3000 одиниць музейних предметів.

Колекціонування предметів народної творчості та культури потребує не тільки наукових знань та теоретичних уявлень, але й великої любові та глибокої поваги до цих пам’яток, щоб у повній мірі оцінити їхню красу, неповторність, зрозуміти глибинний зміст пам’яток народної творчості. Одним з таких подвижників у збереженні та розвитку народних традицій був Дмитро Іванович Яворницький, який зібрав у фондах очолюваного ним понад 30 років музею одну з найкращих етнографічних колекцій. В даній статті ми хочемо представити колекцію народної вишивки із фондів Дніпропетровського історичного музею. Сьогодні вона складається з вишитих жіночих, чоловічих та невеликої кількості дитячих сорочок, керсеток, рушників, хусток, підзорів, наволочок, фіранок, серветок, вишитих ікон, декоративних картин та зразків різноманітних узорів. Колекція налічує близько 3000 одиниць, художня та історична цінність яких різна. Речей, прикрашених народною вишивкою, які були зібрані Д.І. Яворницьким або під його керівництвом, в музейному зібрані близько тисячі. Приблизний підрахунок пов’язаний з тим, що, на превеликий жаль, збереглося дуже мало музейної документації, з якою можливо б було звіритися. Тому ми зарахували до колекції Яворницького предмети, які мали старі музейні номери. Серед музейних предметів, прикрашених вишивкою, насамперед треба відзначити рушники, хустки, жіночі та чоловічі сорочки. Крім того, Дмитро Іванович збирав також окремі зразки народної вишивки.
Стосовно народних сорочок. Невідомо, скільки їх було у зібранні Дмитра Івановича. На сьогодні їх збереглося приблизно півтора десятка. Серед них дві грецькі сорочки. Одна (T-1968) повсякденна з товстого полотна і невеликою кількістю вишивки навколо розпірки, по низу рукавів та на пелені. А друга (T-2378) з дуже тонкої тканини, прикрашена вишуканою вишивкою – стилізовані квіти чотирма смугами (по дві спереду та позаду) підіймаються з пелени. Орнамент вишитий шовковими нитками оливкових, коричневих, бежевих тонів з невеликою кількістю «сухозолу». Білоруська баска (T-3507) щедро прикрашена яскравим квітковим орнаментом, вишитим хрестиком, та мереживом. Вона належала мешканці Катеринослава і датується кінцем ХІХ століття. Цим же часом датуються і дві короткі сорочки (Е-1059 та Е-1082), які походять з одного села – Браганівки. Вони одного крою – мають кокетку, навколо якої красиво призбирані перед, спинка і рукава, що призбирані і навколо манжетів, та планочки попереду з застібками на ґудзики. Обидві сорочки прикрашені вишивкою хрестиком на кокетках, планках, рукавах та манжетах. Схожі і орнаменти – квіткові – і манера вишивки – досить великий хрестик, – але композиція гармонійна. Розмір сорочок однаковий і скоріш за все вишивала і носила їх одна і таж жінка. Є в зібранні і «станок червоної кумачевої сорочки з вишитими рукавами і планкою з с. Чаплі» (T-2385), її «дістала В. Білецька 1928 р. ціна 4 карб.», як записано на пожовтілому папері, пришитому до сорочки. Дуже гарна колекція волоських сорочок. Їм була присвячена стаття «Семь волошских сорочек из фондов ДИМ» і виступ на музейній конференції у 2004 році [1].
Серед чоловічих сорочок зі старою етикеткою представляю одну (Е-1010) – з с. Олексіївки Катеринославського повіту. Сорочка довга – 103 см, з домотканого полотна, датується другою половиною ХІХ ст. Вона прикрашена вишивкою в техніці вирізування та лічильної гладі навколо глибокої розпірки та внизу рукавів, красиво оформлені з’єднувальні шви на проймах. Не зважаючи на стан збереження, полотно пожовтіло, значні потертості та пориви. Сорочка вражає міцністю та надійністю, вона точно не підводила свого хазяїна ні за яких обставин.
До колекції рушників Дмитро Іванович збирав старовинні та сучасні йому зразки. Тому ми маємо екземпляри середини ХVІІІ – кінця ХІХ століття. Після всього пережитого музеєм збереглося з тих часів приблизно 80 рушників, а було їх значно більше. Тільки в одному повідомленні, яке надруковано на сторінках «Київської старовини» за січень 1905 року у статті про обласний музей імені О.М. Поля, яка передрукована з «Придніпровського краю» № 2355, зазначалось: «в самое последнее время Д.И. Эварницький привез для областного музея из г. Полтавы 300 штук шитых малороссийских хусток, 100 штук шитых старинных рушников…» [2].
Мабуть нікого не здивую тим, що найцікавішими в зібранні виявилися старовинні рушники ХVІІІ століття. Вже тонке полотно, вицвілий колір ниток, майстерна двостороння вишивка, прадавній орнамент – простий і водночас вишуканий – роблять їх справжніми витворами мистецтва, оберегами і просто душевними, приємними для очей речами, (Е-2334, Е-1951, Е-2365, Е-2398, Е-1017, Е-1081, Е-1956,Е-1932, Е-2395, Е-2373, Е-1970). Рушники шиті червоною та синьою заполоччю, часто прикрашені на кінцях китицями.
Як правило, по низу і з боків рушника майстриня вишивала рамочку. Вона могла бути дуже скромною, наприклад, хвиляста чи ламана смуга (Е-1938, Е-2372), тоненькі пунктирні смужки самі по собі і поєднані з іншим геометричним чи рослинним орнаментом (Е-1932, Е-2395, Е-1940) або розташовані у шахматному порядку квадратики (Е-1956); рамка могла бути у вигляді в’юнка (Е-1943, Е-1933), або окремих рослин, рослин і геометричних фігур (часто ромбів) (Е-2373, Е-2367); на рушникові Е-1026 рамку утворюють птахи, які вишиті з обох боків рушника, а на рушникові Е-3239 пташки чередуються з квітами. Рамочки на рушниках робили трішки вищими за основний сюжет (Е-1440), значно вищими (Е-2336), по всьому периметру рушника (Е-3087). Рамки рушників могли бути замкнуті, тобто мати горизонтальну смугу угорі над орнаментом (Е-1952, Е-1965).
На катеринославському рушникові Е-1951 ХVІІІ ст. рамка вишита не тільки по всьому периметру, а ще й у центрі рушника. Цей рушник взагалі цікавий. Він дуже схожий на рушник з с. Кобеляки, який представлений в альбомі Т. Кара-Васильєвої «Українська Вишивка» (іл. 148) [3]. «Нижній світ» на обох рушниках представлений широкою смугою квітів, які обведені чіткими колами. Стовбури та гілки дерев у смужечку, на гілках – великі та красиві квіти. Над деревом на нашому рушникові праворуч та ліворуч червоні квадрати з китицями на кутах (на полтавському рушникові на місці квадратів вишиті пташки). Між ними трішки зверху стилізована фігурка птаха у польоті, якого на перший погляд часто приймають за вершника на коні. Над ним дві гілочки, які розташовані по діагоналі і утворюють над фігуркою своєрідний дах. А вже над деревом горизонтальна смуга, завдяки якій основний сюжет вишивки замикається в прямокутну рамку. В схожій рамці вишиті ще декілька цікавих орнаментів. Наприклад, на рушникові Е-2332, з церкви с. Покровське, вишите пишне дерево життя, яке складається з чотирьох ярусів. Нижній – це дерево з могутнім корінням та гілками, з його середини, з овального елементу, який так і хочеться назвати яйцем, «росте» ще одне дерево життя, на квітках якого зручно розташувалися птахи. Ще вище дуже проста (двома кутами) велика квітка – дерево і знову з пташками, дуже стилізованими, так що окремі з них схожі на мурашок. На одному кінці рушника на горі верхнього дерева – дев’ять птахів, а на іншому менше – сім. Праворуч та ліворуч вишиті невеликі світові дерева та інші елементи, описати які досить складно.
У красивій, ажурній, прямокутній рамці на рушникові Е-2398 вишите дуже стилізоване дерево життя або дуже стилізований двоглавий орел. Замість центральної квітки між головами-гілками вишите коло з хрестом зверху, а вище праворуч і ліворуч два тризуби у червоно-синю смужечку. Все поле в рамці зашите квіточками-сонечками. На Катеринославщині досить часто на рушниках вишивали двоглавих орлів, включали їх в композицію поряд зі світовим деревом. На рушникові Е-1443 вишитий також дуже стилізований орел. Його одночасно можна прийняти і за двоголового орла і за церкву з хрестами на куполах.
Взагалі, рушники, на яких вишиті птахи, дуже цікаві. Жінкам у всі часи хотілося щастя та ладу у сімейному житті, тому пташок, як символів такого щастя вишивали на весільних рушниках – їх розсаджували на гілках дерева, або над ним, поміщали по обидва боки рушника дзьобами один до одного. На одних рушниках птахи реалістичні, на других стилізовані і навіть екстравагантні. Роздивляючись такі рушники, відчуваєш політ фантазії автора, його почуття волі і відчуття могутності оберегу.
На рушнику середини ХІХ століття (Е-3085) дві пташки сидять у гілках пишного світового дерева, а одна парить над ним, причому майстрині вдалося передати відчуття польоту. Ще цікава деталь – на одному кінці рушника птахи з гілочками у дзьобах, а на другому – без них. Можливо, таким чином помічені були кінці – жіночий та чоловічий.
Дуже веселий рушник Е-1953 – він як старий мультик. Уявить собі над квітчастим деревом життя пару птахів з пишними хвостиками та чубчиками, які ніби стоять на хвостиках, а лапки тягнуть одне до одного. Крім них, вище вишиті ще по чотири птахи. В двох з них по чотири ніжки, а у решти шістьох – по вісім. Як це не дивно, але від цього вони не стали менш реалістичними. На іншому катеринославському рушнику (Е-1945) над світовим деревом, нижні квіти якого значно більші за верхні, вишиті по два півні з такими розкішними хвостами, що їх легко можна підвищити до чину павичів. Майстриня, що вишивала рушник Е-1026, не тільки посадила птахів на вершині красивого дерева – квітки, але і зробила рамку з птахів, для чого розташувала їх з обох боків рушника. Вишивальниця поставилася до птахів з повагою і вишила їм не тільки ніжки, крила, хвостики, дзьоби та чубчики, але і дуже виразні брови.
Інколи майстрині вишивали не одне дерево життя, а два чи три. На рушникові ХVІІІ ст. з Полтавщини в прямокутній рамці вишиті три дерева, а на рушникові Е-1017 приблизно того ж часу – два. На рушниках ХІХ ст. Е-1930, Е-2372, Е-1628, Е-1969 також бачимо прості композиції з трьох світових дерев. Один з найбільш своєрідних рушників з подібним сюжетом – це катеринославський рушник (Е-2348). Уявіть собі дерево, яке має товстенний вертикальний стовбур з тоненькими «вусиками» унизу, від стовбура в боки відходять по чотири (в одному випадку три) такі ж, як стовбур, товстенькі гілочки з такими ж «вусиками» . Розташовані ці дерева по три на кожному кінці рушника – два внизу, а один по центру угорі. Праворуч та ліворуч від верхнього дерева вишитий хрест з колами на вершинах, елемент який зустрічається і на інших вишивках досить часто. Композиція з боків і знизу має обідок у вигляді хвилястої смуги з цяточками.
Тільки після неодноразового перегляду всієї колекції, ми змогли зрозуміти, що не тільки двоголовий орел одночасно може бути світовим деревом, а і дуже незвичні, своєрідні фігури, які вишиті, наприклад, на рушниках Е-1938, Е-2350, Е-2358. На першому рушникові (Е-1938) у середині ХІХ століття майстриня вишила сюжет, який простіше намалювати чи вишити, ніж описати словами. У рамці з невеликих дерев-квітів розташоване складне за формою космічне Щось, мабуть, знову ж таки стилізоване світове дерево – униз відходять п’ять могутніх коренів, з обох боків — міцні гілки, між ними підіймається струнке центральне дерево. Цікаво, чи збіглася моя уява з задумом майстрині? Цей рушник, скоріш за все, надійшов до музею з якоїсь церкви Катеринославщини – на старій музейній етикетці написано скорочення: «духов.» На маленькому рушничкові Е-2350 (88х43,5 см) у чотирьох кутах червоно-синьою (від часу рожево-голубою) заполоччю вишиті елементи, які одночасно можуть нагадувати і якісь простіші істоти і все теж світове дерево. Рамочка рушника Е-2358 складається з окремих казкових квітів і хрестиків. Центральний сюжет – щось з м’якими округлими формами, крайні точки чого складають ромб. Дивовижне поєднання якоїсь зооморфної форми та образа дерева життя.
Недивно, що найрозповсюдженішим, практично єдиним, сюжетом було світове дерево, образ якого з епохи бронзи до сьогодення гармонізує, сублімує космічний простір та упорядковує людське життя.
Згаданих у повідомленні з «Київської старовини» [1] хусток збереглося 50 одиниць. Датуються вони початком та серединою ХІХ століття. Виготовлені з сірого домотканого полотна, розміри їх приблизно 50х50-65 см. Орнаменти геометричні – квадрати, ромби, трикутники, зірки, свастики тощо, в різному поєднані та різних розмірів. Розташовані фрагменти вишивки в кутах або по периметру хустки, центральна частина хустки зашивалася дрібними фрагментами, діагональними смугами або залишалася вільною. Є декілька хусток з стилізованим рослинним орнаментом. Наприклад, на хустці Е-2960 по периметру вишиті по три стилізовані кущики коріння, листя, квіти, плоди на яких однаково круглі. Схожі рослини вишиті на хустці Е-2340. Це, до речі, цікавий експонат – простий але такий, що привертає до себе увагу. Датується він серединою ХІХ, його розмір 50х99 см, тобто це «половина рушника», як написано на старій етикетці. Крім того, музейні співробітники записали там же, що «нею зав’язували руки молодим при шлюбі в церкві». Хустку з трьох боків обрамляє ламана смуга. Орнамент розташований в декілька ярусів — у низу два дерева життя з трьома рядками гілок, над ними маленьке дерево, а над ним трапецієподібна фігура (може, це чаша), а з неї в різні боки відходять гілочки з листям. Коріння, квіти, листя цих рослин, як і на згаданій раніше хустці, круглі. Над всією композицією панує дуже стилізована фігурка, яку можна назвати і людиною і птахом, а можливо, хтось побачить в ній і щось інше. Ця хустка з якихось причин залишилася не дошитою. Ліворуч від фігурки людини-птаха вишита невелика частина елемента, який може бути маленьким світовим деревом або хрестом з колами на кінцях. Таких елементів повинно бути три – вони намальовані на полотні олівцем, але не вишиті. Яким чином Дмитро Іванович на початку ХХ століття отримав недошиту півстоліття до того хустку?
Хустки вишиті заполоччю вишнево-коричневого, синього, рідко червоного кольорів. Краї в одних випадках підшивали ручним швом, в інших не обробляли зовсім.
Колекція зразків народної вишивки налічує 837 одиниць. Зразки різноманітні і за орнаментом, і за географією походження, і за станом збереження тощо. Здебільшого зразки пришиті на листи картону від одного до семи, рідко коли вони приклеєні на картон і є окремі зразки, їх приблизно 1/6 частина. Інші зразки вишивки являють собою фрагменти одягу та рушників. Це можна пояснити тим, що народні майстрині не мали вільного часу складати альбоми зразків вишивки. Вони перешивали орнамент зі старої, вже ветхої одежі на нову. В зібрані тільки два спеціально підготовані прямокутні шматки домотканого полотна з підібраними та послідовно розташованими зразками різних орнаментів, вишитих хрестиком і схоже, що обидва зроблені однією людиною. До того ж вони не дуже старі і, найімовірніше за все, їх перешивали з якогось друкованого видання.
Майстрині володіли великою кількістю видів швів — значна кількість зразків вишита ажурними мережками, низзю – стародавньою класичною технікою, яка шилася зі споду, штапівкою, стебнівкою, лічильною гладдю, технікою вирізування, виколювання. Є зразки, на яких використовували «угорський шов» – Е-1461, «узорний шов» – Е-1462, «кубикову лиштву» – Е-2516. Приблизно сотня зразків вишитих хрестиком. Орнаменти здебільшого геометричні. Такого розмаїття ромбів, хрестів, косих хрестів, свастик, зірок, трикутників, квадратів, їх поєднання, вписування одних елементів в другі, в результаті чого ми можемо бачити іншу геометричну фігуру, наприклад, коли вписані один в один ромби утворюють коло (Е-1716) чи овал (Е-1507, Е-2407), важко собі уявити. Таку майстерність і дизайнерський хист можливо отримати тільки завдяки багатолітньому досвіду та безперервній роботі, навички якої передаються від покоління до покоління.
Роздивляючись зразки (Е-2291, Е-2292, Е-2293, Е-2294), вишиті мережкою на Полтавщині, подумала, що красиві, а потім прочитала напис, зроблений колегою приблизно сто років тому: «Полтавщина. Начало вырождения стиля – орнаменты, попавшие, по-видимому, в народ через печатные издания и т.п. Орнаменты эти перешиты с попытками стилизации в народном вкусе». Прийшлося розглядати уважніше. Різниця зі старими народними узорами стала помітною.
Географія зібраних при Д.І. Яворницькому зразків багата. Дмитро Іванович, за усним повідомленням В.В. Титаренка, листувався з Юхимом Сицинським з питання придбання колекції зразків подільських та буковинських вишивок. Сьогодні вони (Е-1460, Е-1615, Е-1672 тощо) складають значну та яскраву частину зібрання. В колекції представлені зразки Полтавської (Е-1494, Е-1712, Е-1508); Київської (Е-1644, Е-2253, Е-1637), Чернігівської (Е-1575) губерній. Багато зразків волоської вишивки кінця ХІХ століття (И-1892, Е-2197, Е-2440, Е-2494, Е-2505). Треба зауважити, що зразки київської, полтавської, чернігівської та інших вишивок часто збирались на території Катеринославщини, тобто тут вишивалися жителями Катеринославщини – вихідцями з цих губерній.
Більшість зразків являють собою частини сорочок. Наприклад, вишитих рукавів в колекції 103 зразки. Д.І. Яворницькому, схоже, дуже подобалась вишивка білими або світло-сірими та коричневими нитками. Мабуть тому в його зібранні більше саме таких, вишитих так званою «полтавською» вишивкою, зразків.
В зібранні 24 фрагменти манишок та «погрудок» чоловічих сорочок. Серед них є ті, що розповідають про свого хазяїна – на манишці Е-1899 унизу вишитий напис «ФЕДОРЪГРИГ», а на манишці Е-2867 – «МИХАЙЛОСЕІ». Обидві вони шиті на початку ХХ століття, їх прикрашає вишитий хрестиком рослинний орнамент. Привертає увагу манишка Е-2861. Її розміри 43х20 см, вона має застібку праворуч з ретельно обробленими прорізними отворами для ґудзиків. А вишивка її дуже своєрідна. В ній поєднані меандри, кадуцей, хвилясті смуги, від яких в боки відходять «кактуси», в орнаменті зустрічаються ромби з кумедними хвостиками, які роблять їх схожими на головастиків тощо. Три манишки (Е-1374, Е-3252, Е-2863) зшиті з однієї фабричної тканини, яка має тканий орнамент – вертикальні смуги. Між ними розташована дрібна вишивка. В першому випадку це S-подібні елементи, у другому і третьому – маленькі трикутнички з промінчиками, які розташовані на фрагменті Е-3252 в одному напрямку – по діагоналі угору, на Е-2863 – на зустріч одне одному. Всі три манишки, не зважаючи на простоту, мають дуже симпатичний вигляд.
Сьогодні колекція народної вишивки Дніпропетровського музею відома багатьом українським науковцям, які займаються цією темою. Сучасні дослідники української вишивки завдяки Д.І. Яворницькому мають можливість побачити чудові зразки дійсно народної вишивки (яка ще не перейшли на «брокарівський» хрестик) та традиційні сакральні сюжети, які оберігали наших предків і, будемо сподіватися, збережуть і нас.

Бібліографічні посилання:

  1. Областной музей имени А.Н. Поля // Киевская старина. – 1905. – Январь – С. 28-30.
  2. Підосинова М.А. Сім волоських сорочок з фондів ДІМ // Скарби музеїв: Матеріали обласної наукової конференції до Міжнародного дня музеїв 2003 р. – Д.: Арт-Прес, 2005. – С. 92.
  3. Українська вишивка: Альбом / Авт. Тексту та упоряд. Т. Кара-Васильєва. – К.: Мистецтво, 1993. – С. 153.

Автор: Подосинова М.А. — с.н.с. ДІМ

Джерело: Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160річчю заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького) Вин. 11. — Д.: АРТПРЕС. 2009. 608 с.


Hosting Ukraine Creative Commons