Днепропетровский национальный исторический музей

Рушники А.І. Вільхової

Серед фондоутворювачів ДІМ немало дуже відомих та авторитетних колекціонерів — таких, як О. М. Поль, В. Я. Левенсон, О. Л. Красносельський, П. М Сочинський. Але ще більше таких, про яких прийнято казати «прості люди», які передавали музею часто не коштовні за своєю грошовою вартістю предмети, а дорогі тим, що багато значили для самої людини. Однією з таких людей була Алла Іванівна Вільхова — майстриня народної вишивки.
Народилася Алла Іванівна Вільхова у 1935 році у с. В’язівки Павлоградського району, в сім’ї, де всі жінки уміли вишивати. Вчили вишивати її з самого дитинства бабуся Килина Свиридівна та мити Антоніна Юхимівна. Алла Іванівна згадувала бабусю та матір з великою повагою і ніжністю. Килина Свиридівна Висторобська (1880-1973) прожила довге — 93 роки, та нелегке життя, але через всі труднощі й негаразди пронесла вона любов до вишивки. У фондах ДІМ зберігаються два рушники, які вона вишила у тридцятих роках ХХ ст. для своїх дочок. Дивлячись на ці рушники, відчуваєш, що це не просто якісно виготовлені речі, а справжній оберіг, зроблений зі всією душею для дорогої людини. Рушники вишиті на дуже якісному лляному полотні дрібним хрестиком червоною та чорною заполоччю, орнамент стилізований рослинно-геометричний з ініціалами дочок. Краї рушників оброблені тонкою мережкою. В цих рушниках присутнє все: і гарний смак, і майстерність Килини Свиридівни, які вона передала і своїй онуці — Вільховій Аллі Іванівни.
В колекції ДІМ зберігається тридцять вишитих Аллою Іванівною предметів. Це ікони, декоративні панно, серветки, блузки і дуже любимі майстринею рушники. А. І. Вільхова використовувала для вишивок різні матеріали — лляне полотно, фабричні вовняні тканини, сучасну тканину «панама». Один з рушників (Т-732) вишитий на лляному рушниковому полотні з тканим орнаментом «ялинкою», яке Аллі Іванівні подарувала її подруга, також вишивальниця. Алла Іванівна любила та цінувала цей рушник. Інший рушник (Т-2923) вишитий на досить грубому фабричному полотні темного сірого кольору з тканими кольоровими смугами на кінцях. Але прикрашений червоно-синьою вишивкою та бахромою він здається зовсім не грубим, а веселім і ошатним.
Рушники Алла Іванівна вишивала з особливою повагою до цього дуже символічного предмету, який супроводжував людину протягом усього життя, був і оберегом, і символом гостинності, слугував і прикрасою, і необхідним у повсякденному житті предметом. У телепередачі, яка була підготовлена у 1985 році на Дніпропетровській студії телебачення для каналу УТ про творчість павлоградської вишивальниці Алли Вільхової з назвою «Я візьму той рушничок…», Алла Іванівна згадувала: «Я не скажу, що так уже з малку ними [рушниками] замиловувалася. Це було так звичайно — гарний рушник у хаті, що нібито й не помічав його: просто інакше собі не уявлялося. І, мабуть, потрібний був якийсь поштовх, щоб сприйняти рушник як твір мистецтва, щоб побачити його новими очима. Я цей поштовх відчула одного дня… Я хворіла, була дуже слаба, і ось раптом розплющила очі — і ніби з туману бачу рушник на стіні: біле, червоне і чорне. Наче вперше його побачила, і сказала собі: як це гарно! І це ж усе вишите руками!»
Рушники, які надійшли до нашої колекції, святкові — вони присвячені різним історичним датам, весіллю, один з улюблених самою Аллою Іванівною рушник присвячений Україні і має напис «Україна — червона калина». Вишивальниця А. Вільхова ретельно обробляла боки та низи рушників охайними строчками та мережками. Орнаменти рушникових вишивок майстриня розробляла сама і, як творча натура, Алла Іванівна ніколи не повторювалася — кожний рушник був оригінальним. Є приклади, коли вишивальниця використовувала основу орнаменту, але деталі вишивки, оформлення малюнка кожного разу були інші. В нашій колекції зберігається рушник вишитий майстринею хрестиком з геометричним орнаментом і багатокольоровою гамою (Т-2955). Я гадаю, що цей рушник — результат вивчення Аллою Іванівною західноукраїнських традицій вишивок. Ще один, невеликий за розміром рушничок з стилізованим рослинно-геометричним орнаментом, майстриня вишивала хрестиком нитками чорного кольору. Ця вишивка нагадує мережку. В оздобленні рушника використані також і справжні вузенькі мережки. Всі інші рушники (Т-732, Т-2780, Т-2921, Т-2922, Т-2923, Т-2937, Т-2952) колекції вишиті традиційними, тими, що прийшли з глибини віків, рушниковими швами, гладдю, тамбурним швом, з використанням яскравих ниток переважно червоного, а також синього або чорного кольорів. Практично на всіх рушниках, вишитих А. І. Вільховою, присутній мотив світового дерева, дерево-квітка, вазон-квітка. Вишивка яскрава, оригінальна та святкова. «Дерева» Алли Іванівни позбавлені ажурності, барочної химерності. Вибраний майстринею рушниковий шов в окресленні обрисів м’який і плинний, однак у заповнюванні барвних плям, у творенні умовної «фактури» пелюсток вимагає точного розрахунку. Мені здається, що в житті Алли Іванівни це священне дерево не тільки символ «організованого космосу», але і гармонізуючий початок її особистого життя. Сторонній людині важко сказати, чи була Алла Іванівна щасливою, але те, що вона була людиною, яка зробила себе сама, яка організувала навколо себе простір та інших людей, знайшла цікаве для себе діло — це беззаперечний факт.
Пропагуючи народну вишивку, вона була учасником художніх виставок та фестивалів мистецтв. Про це свідчать численні грамоти, дипломи. Тільки за 12 років роботи керівником гуртка вишивання Будинку піонерів м. Павлограда Алла Іванівна зі своїми вихованцями брала участь у 131 виставці. Роботи Алла Іванівна зберігаються та експонуються на виставках у Павлоградському історико-краєзнавчому музеї, Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. І. Яворницького, Київському музеї архітектури та побуту, інших музеях Києва, різноманітних закладах культури. Демонструвалися вони і в Москві на ВДНГ, де знайшли високу оцінку.
Міцні творчі стосунки склалися у А. І. Вільхової з Павлоградським історико-краєзнавчий музеєм. До 35-річчя музею, яке святкувалося у 1997 році, А. І. Вільхова надрукувала великий та душевний матеріал «35 років з людьми і для людей». Співробітники Павлоградського музею також з добротою і повагою відносилися до Алли Іванівни, цінували її мистецтво. У фондах цього музею зберігається 22 переданих Аллою Іванівною предмета, шість з яких рушники. Неодноразово музей нагороджував майстриню почесними грамотами «за активну участь в суспільному житті міста», «велику творчу роботу та особистий вклад в пропаганду народного мистецтва» (1999 р.), «за плідну роботу по розвитку та пропаганді народного мистецтва з нагоди участі у виставці «Чарівний колір долі та 40-річчя історико-краєзнавчого музею» (2002 р.). В архіві Алли Іванівни є також Подяка Павлоградського відділу культури за участь у міському святі, присвяченому Міжнародному Дню музеїв.
Дружні відносини склалися з Аллою Іванівною і у нашого му-зею. Ще у травні 1973 році директор Дніпропетровського історичного музею А. Ф. Ватченко зверталася до А. І. Вільхової з пропозицією «приобрести для пополнения коллекции произведений народного творчества» вишитий рушник. У 1975 році А. Ф. Ватченко дякувала Аллу Іванівну за рішення зробити подарунок музею до 200-річчя м. Дніпропетровськ.
Серед зданих у фонди нашого музею робіт була і вишивка матері, яку Алла Іванівна дуже цінувала і берегла. Це невелика робота з назвою «Два товариша», виконана ручною вишивкою ришел’є у 1930-ті роки. Алла Іванівна оформила її в рамочку і вона довгі роки прикрашала її оселю. До самих останніх часів Алла Іванівна навідувалася до нашого музею. І навіть після смерті Алли Іванівни у 2005 році в музей за її дорученням прийшла жінка, яка принесла і вишивки, і архів Алли Іванівни Вільхової, які та заповідала музею.
Алла Іванівна розуміла значення музеїв, їхню роль у збереженні народної пам’яті і тому в силу своїх можливостей поповнювала музейні колекції народного мистецтва.
Улюбленою справою Алли Іванівни, безперечно, була вишивка. Але її зацікавлення були різнобічні. А. І. Вільхова вміла спілкуватися з людьми, поважати їх та вчитися у них. Серед людей, які займали у житті Алли Іванівни особливе місце, з якими вона спілкувалася особисто та листувалася продовж багатьох років, були Дмитро Пожоджук — заслужений майстер народної творчості України, відомий своїми вишивками, писанками, виробами з бісеру, живописом, графікою, лауреат літературно-мистецької премії ім. Ми-рослава Ірчана, премії ім. Івана Огієнка, та Наталія Олександрівна Глухенька — кандидат мистецтвознавства, знавець петриківського розпису. В статті, присвяченій Н. О. Глухенькій, Алла Іванівна писала: «Я уважно стежила за виходом альбомів, підготовлених Наталією Олександрівною, а з її альбому «Петриківські розписи» почалась моя колекція всіх друкованих матеріалів про Петриківку». Коли Алла Іванівна захворіла, а хвороба її була дуже серйозної, вона потурбувалася передати до музею колекцію матеріалів, присвячених Петриківці, та листи Дмитра Пожоджука та Н. О. Глухенької.
Ще однією сторінкою діяльності А. І. Вільховою були душевні та цікаві обом сторонам стосунки з пресою. Алли Іванівни досить часто писала статті в газети та журнали. Перша невеличка стаття «Зустріч з героями казок» була надрукована у лютому 1962 році у павлоградській газеті «Світло Жовтня» («Рідний край») і розповідала про життя В’язівської середньої школи, де Алла Іванівна працювала тоді вчителем. Алла Іванівна друкувалася також у газетах «Західний Донбас», «Вестник шахтера», «Новый день». Статті були присвячені народному мистецтву, вишивкам, цікавим творчим людям.
В архіві А.І. Вільхової збереглися газетні вирізки статей, де працівники газети «Рідний край» з вдячністю розповідають про багаторічну роботу А. І. Вільхової позаштатним кореспондентом, і вміщена стаття самої Алли Іванівни «…Чекаю середи й суботи» із спогадами про свої публікації у місцевій пресі.
Доречи, Алла Іванівна, здається, мала гарне почуття гумору. В архіві А. І. Вільхової поряд з серйозними документами — грамотами, дипломами, подяками та свідоцтвами «Центрального Комитета КПСС, Совета Министров СССР, ВЦСПС и ЦК ВЛКСМ», «Всесою-зного фестиваля самодеятельного творчества трудящихся», «Облас-ного товариства «Просвіта» та інших серйозних і поважних установ, зберігається свідоцтво Нікопольського будинку відпочинку ім. ХVІІ партз’їзду, яке свідчить, що «тов. Вильхова А. И. …прошла «Школу здоровья» и приобрела полезные привычки ежедневно: 1. Делать утреннюю гимнастику; 2. Активно, культурно и весело организовы-вать свой досуг; 3. Пользоваться прогулками, свежим воздухом и водой в целях оздоровления, закаливания и укрепления организма; 4. Питаться регулярно, ужинать не позднее чем за три часа до сна; 5. Ложиться спать и вставать в одни и те же часы».
Особисто спілкуючись з А. І. Вільховою з 2000 року, я хотіла б відмітити і таку чудову рису характеру Алли Іванівни, як щедрість. Будучи людиною не багатою, а в останні роки у зв’язку з її тяжкою хворобою, їй відверто бракувало грошей, вона все рівно деякі предмети дарувала музею. Крім того, Алла Іванівна брала участь у благодійних акціях, наприклад, в аукціоні, який проводив Фонд Доброти і Милосердя у 1989 році. В журналі «Радянська жінка» (№7 за 1989 рік) серед інших прізвищ учасників, які надіслали свої роботи на аукціон, знаходимо і прізвища Алли Іванівни та Антоніни Юхимівни Вільхових з м. Павлограду.
Все своє життя Алла Іванівна була активною, небайдужою, творчою людиною. За свою сумлінну працю у 1984 році вона була нагороджена знаком ВЦСПС «за досягнення в самодіяльному Мистецтві», у 1985 — медаллю лауреата Всесоюзного огляду самодіяльної художньої творчості, медаллю «Ветеран праці». В останні роки А. І. Вільхова була активним членом Павлоградської міської організації Всеукраїнського Товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка.
На завершення наведу ще однин уривок із спогадів Алли Іванівни про її улюблені рушники: «Я пам’ятаю з дитинства: як прийшли фашисти до нашого села, то де у кого були гарні рушники, люди їх ховали, закопували у садах, не хотіли, щоб німцям вони потрапили до рук. Ховала і мама моя. А як німців вигнали, люди знову розкопали ті рушники, розвісили по хатах.» В тім же й річ, що для нашого народу рушник вишиваний довго і залюбки, ніби стає посередником поміж хатою і світом, поміж побутом і святом. У його візерунках — не дзеркало реальності, а мрії, що линуть і глибоко, і далеко…
Алла Іванівна Вільхова померла у 2005 році. Світлій пам’яті прекрасної людини, чудової майстрині та шанувальниці народного мистецтва, присвячена ця стаття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Мифы народов мира. Энциклопедия. В 2 томах. /Глав. ред. С. А. Токарев. — М.: Советская Энциклопедия, 1987. — Том 1. А-К. — 671 с. с илл.
  2. Українська вишивка: Альбом / Авт. тексту та упоряд. Т. Кара-Васильєва. — К.: Мистецтво, 1993. — 264 с.: іл.

Автор: Підосинова М. А.

Джерело: Видатні особистості Музейна персоналістика (Матеріали обласної музейної конференції до Міжнародного дня музеїв та 75-річчя Дніпропетровської області)


Hosting Ukraine Creative Commons