Днепропетровский национальный исторический музей

Михайло Чхан як знакова фігура Придніпров’я. Музеєзнавче дослідження

З 14 березня по 13 квітня в музеї «Літературне Придніпров’я» експонувалася літературно — мистецька виставка «… з тиші й грому народившись», присвячена одному з найпомітніших поетів Придніпров’я 1960-х — 1970-х рр. Михайлу Чхану. Головною ідеєю, закладеною в концепцію виставки, було показати вплив на формування Чхана як особистості і поета природного і історичного ландшафту його малої батьківщини.
Про силу землі та її вплив на людину написано немало. Від напрацювань вітчизняних етнопсихологів [1], які щільно пов’язують український характер і інтровертність, як його домінантну рису з географічними умовами, до робіт літературознавців, які говорять про вплив ландшафту на всю еволюцію творчості митця.
Михайло Антонович Чхан народився в селі Кам’янка Апостолівського району на Дніпропетровщині. Старе, здається на краю світу, козацьке село, кимось вкинуте у долину однойменної річки Кам’янки. Зливаючись із Базавлуком, гримить вона посеред степу неповторної краси водоспадом. Навкруги тиша, сонце, вітри з поли-новим присмаком і неозорі степи. Цей незвичний ландшафт «виліпив» вдачу Чхана, заклав основи його характеру, вплинув, навіть, на естетику та манеру письма митця, яка полягає в особливій ритмомелодиці його віршів: розлогій, наспівній, як степове безмежжя, і, водночас, внутрішньо напруженій, як музика кам’янських водоспадів. Саме на рівні оцих ритмів і відбуваються просторово-індивідуумні взаємини М. Чхана з простором його малої батьківщини, психічно-ментальні особливості якої віддзеркалив художній світ його поезій.
В українську літературу Михайло Чхан увійшов у роки «хрущовської відлиги» разом з літературним поколінням «шестидесятників». Будучи старшим за віком і життєвим досвідом, він за висловом дніпропетровського письменника В. Савченка, здійснив величезний вплив на свідомість цілого покоління дніпропетровських поетів і прозаїків; на їх творчості, без перебільшення, позначився патріотизм і громадська свідомість Чхана. Програмною у творчості поета стала збірка «Грані», яка вийшла у 1966 році, через сім років після першої, дебютної книжки Чхана. Критика назвала «Грані» найвидатнішим явищем на горизонті тогочасної літератури, а її автора новою зіркою української національної поезії.
Та вміщені в збірку і, якимось дивним чином, пропущені цензурою три вірші «Фараон», «Тінь», «Честь і чесність», де була дошкульна критика на «застійних» лідерів, та й сама назва збірки, що асоціювалася із закордонними «антирадянськими» «Гранями» ускладнили особисте життя поета. Чхан зазнав утисків. І хоча в наступні роки побачили світ ще п’ять книжок «Озонія» (1967), «Ярило» (1970), «Куранти», «Землелюби» (1976), більша частина написаного залишалася в шухлядах столу.
«Шухлядні» твори Михайла Чхана потребують особливої уваги, бо саме вони дають ключ до розуміння всієї його творчості. Серед архівних матеріалів Чхана, які зберігаються в фондах Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького (фонд 23), знаходимо рукописи окремих шухлядних творів — поемних циклів «Чорний шлях», «Славутине світло», «Сніп стежок», «Гомін, гомін попід зорі», «Яворині думи» та прозового «Чортомлинські легенди». Всі вони, створені у 1967-1968 роках — у найнесприятливіший для самого Чхана період, коли на його адресу лунають постійні звинувачення в «українському буржуазному націоналізмі». Підтвердження цьому знаходимо в пресі тих років (газета «Зоря» 1968, 2 червня, газета «Зоря», 1968, 29 травня), а також у «Листі творчої молоді     м. Дніпропетровська», написаному в червні 1968 р. поетом     І. Сокульським за участю журналістів М. Скорика та В. Заремби на захист роману О. Гончара «Собор».
Названі твори можна об’єднати між собою однією, центральною для творчості Чхана, патріотичною темою, висловленою з граничною відвертістю. Різні за сюжетом, вони сприймаються як фрагменти однієї думи про історію України та її народу. Пронизані твори бунтарським настроєм. Тож не дивно, що жоден із цих творів, (так видно з архіву), не був поданий автором до його прижиттєвих збірок.
Та й чи могла побачити у ті часи світ поема «Чорний шлях», де з великою художньою силою розкрито всі етапи поневолення України, де в образі різних орд показано найрізноманітніші сили утиску: від татаро-монгольської навали (Чорна Орда) — через петровсько-катерининське зросійщення й покріпачення українського народу силою царського можновладдя — аж до фашистської чуми і далі — до найстрашнішої Сірої Орди, названої в Чхана міщанством.

А як же справитись з ордою,
В якої образу нема,
Якій закони та кордони,
Немов для злодія пітьма?

Чи поема «Світло Славутича» з її кобзарською думою про волів, які спродавши на ярмарку старі ярма, вертали, добре побазарювавши вже в нових.
Чи прозовий твір «Чортомлицькі легенди», присвячений легендарному кошовому отаману Івану Сірку, коли сама тема козацтва розцінювалася тоді як шкідлива, і якраз у ній найчастіше вишукувалися різні відступи і збочення.
У творчому доробку М. Чхана можна виділити чималий цикл творів, присвячених темі козацтва. Вона все життя особливо цікавила і хвилювала поета. Річка Кам’янка, на берегах якої пройшли дитинство і юність Чхана, є правою притокою «грізного» Базавлуку, яким ходили і вертали із походів козаки. Поряд — оповиті легендами, річки Жовта та Чортомлик. Щось відверто козацьке читалося й у вдачі самого Чхана. «…Якась запорозька смілість» непереборно визирала з нього у всіх ситуаціях. Навіть у «профільтрованих» цензу-рою збірках знаходимо вражаючі сміливістю вірші «Фараон», «Честь і чесність», «Преамбула», «Конквістадори» та інш.

Якщо нас тисячами не пощаджено,
Якщо солдатам не бува амністій,
То чом нема картини Верещагіна
У кабінетах босів і міністрів?

Беззастережність, прямота і відвертість Чхана, перш за все, пояснюється його способом мислення. Поет на боці людської правди і добра, носіями якої для Чхана є дорогі його серцю «незламні» і «непогнуті» земляки — кам’янчани. Слідом за своїми героями поет дошукується у своїх творах правди людського і всенародного буття. Звідси і та бунтівнича непримиренність до всього задушливого і фальшивого, яка була притаманна Чханові і яка стала першопричиною всіх перешкод його «битого» шляху.
Життєвий і творчий шлях Михайла Чхана складний і трагічний. Було на цьому шляху і повоєнне дитинство, і жорстоко обпалена війною молодість. Тяжке поранення та інвалідність у 18 років. Сімнадцять років невсипущої творчої праці і п’ятнадцять років забуття, хвороби, зневіри і повної літературної ізоляції. Та попри все, поет вдячний долі за дарований шлях.
Цей мотив вдячності і відданості своїй долі, наряду з названим уже мотивом великої синівської любові до України і рідного краю, пульсом якої сповнені рядки поета, є виявом непересічного світогляду Михайла Чхана.
Яка вона Кам’янка Михайла Чхана, подих якої вплинув на формування поета? Побачити її можна було на, представлених на виставці, роботах фотохудожника Олексія Шпака. Різнопланові за сюжетом, вони стали тлом, на якому розглядався життєвий і творчий шлях поета, поданий через документи, фотоматеріали, епістолярії.
Червоним рядком через всю експозицію пройшли рукописи «шухлядних» творів Чхана. Саме вони найбільше вималювали його творче обличчя як поета масштабного, глибоко національного, українського духом і розмахом. В них з особливою силою вирує відома всім «чханівська енергія», яка увиразнює стиль і поетичну манеру Чхана і робить його поезію не схожою на жодного з авторів.
На виставці вперше був представлений в повному обсязі архів поета, який свого часу був переданий музею його сестрою. Решта матеріалів назавжди втрачена, ще частина розпорошена по приватних архівах.
Михайло Чхан — митець небуденний, та його значення, вага і місце в українській літературі ще не визначені до кінця. Виставка «…з тиші й грому народившись» —  це, з одного боку, спроба засобами музейної експозиції привернути увагу читацького загалу до цього масштабного автора, з іншого — показати рідний край поета, як головний чинник, що вплинув на всю еволюцію його життя і творчості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

  1. Михайло Чхан. Про нього. // В. Савченко. Бог не під силу хреста не дає. — Дн — ськ, 1999. -С. 7.
  2. Нікуліна. Н.  Повернення високої зорі. / Про кн. Чхана М. «Зоря в піке». // Вітчизна. 1993. №1.
  3. Лист творчої молоді м. Дніпропетровська Голові Ради Міністрів      В. В. Щербицькому. Дн-ськ, травень, 1968. — Ф. ДІМ.
  4. Високе покликання літераторів. Із звітно-виборних зборів письменників Дніпропетровщини. // Зоря. — 1968. — 29 трав. -С. 1.
  5. Художній літопис часу. //Зоря. — 1968. — 8 червня. -С. 1.
  6. Ритм та система символів, як засіб організації простору в тексті. // Слово і час. 2003. №2.

[1] Вітчизняні етнопсихологи щільно пов’язують українську інтровертність з географічними умовами, які вплинули на душу українця, формуючи з нього людину переважно «динарської» раси (44% населення), що з погляду психології характеризується великою пристрасністю, здатністю до афективної поведінки, силою почуттів («лірико-драматичний» тип), та людину остійської раси — як «замкнену на собі, своєму «я», що цінує внутрішній плин життя більше за спокуси зовнішньої експансії та характеризується витонченим смаком до найдрібнішого (в українців, це, як правило, вишивка, різьблення), здатністю до вивищення над недосконалістю світу й звертанням до небесного, трансцедентного, глибиною пережиття («елегійно-ідилічний тип»).
І саме інтровертність як домінантна риса українського національного характеру визначає те, що у переважної більшості українців «віссю відношення до життя стає не саме воно, не турбота про життя, але щось вище за нього, якась його «трансценденція», якась ідея чи ідеал.
Якщо степ з його контрасністю (з одного боку — простір і краса, з другого — постійне відчуття незахищеності, небезпеки, пейзажна монотонність поза весною і раннім літом) «виліплює» дихотонічну вдачу (активне напруження дивним чином уживається з апатією та нехіттю до організованості, обмеженість галицького ландшафту з лісами, стиснута замкненість простору, що чаїть у собі численні перешкоди (гори, яри, гірські річки) з постійною потребою долати підйоми, спуски, звивисті стежки, формує дисципліну думки й вчинку, цілеспрямованість і винахідливість, то «м’яка хвилястість» лісостепу народжує м’якість і лагідність вдачі.

Автор: Мартинова С.М. — с.н.с. ДІМ

Джерело: Видатні особистості Музейна персоналістика (Матеріали обласної музейної конференції до Міжнародного дня музеїв та 75-річчя Дніпропетровської області)


Hosting Ukraine Creative Commons