Днепропетровский национальный исторический музей

Історія місцевого самоврядування на Дніпропетровщині в персоналіях (1932-1941 рр.)

Причиною, що спонукала автора зайнятися даною темою, стала поява чисельної літератури, яка була надрукована на початку XXI ст. про діячів адміністративного апарату нашого краю за часів “кріпацького” та “капіталістичного” періоду, і навпаки, обмаль відповідної літератури про героїв цього «фронту» радянської доби. З’явилась думка написати про так званих “губернаторів” радянських часів 1930-1940 рр. — голів Дніпропетровського облвиконкому. Ця тема цікава ще й тому, що дає яскраве уявленні про часи, коли Д.І.Яворницький, фундатор Дніпропетровського історичного музею, був звинувачений у “контрреволюції” й “націоналізмі” і усунений з посади директора музею, фактично насильницьки відірваний від улюбленої справи.
В зв’язку зі змінами в адміністративно-територіальному розподілі України, згідно постанови ІV-ї позачергової сесії ВУЦВК УСРР від 9 лютого 1932 р., було створено п’ять областей, внаслідок чого з’явилась і нова посадова одиниця — голова облвиконкому.
Першим головою Дніпропетровського облвиконкому (створення області затверджено постановою Президії ЦВК СРСР від 27 лютого 1932 р.) став Петровський Данило Іванович, обраний одноголосно (за представленням ЦК КП(б)У)на першому обласному з’їзді Рад, який відбувся 4 серпня 1932 р. в Будинку Культури залізничників м. Дніпропетровська. Новообраний голова виступив з промовою, в якій підкреслив: «…З’їзд Рад повинен обговорити і розв’язати важливіші для всього соціалістичного будівництва питання-про збирання врожаю, молотьбу та хлібозаготівлі…». Головним завданням, яке стояло в ці часи перед головою, було виконання »славнозвісного» гасла партії: «Даешь хлеб государству». На голову облвиконкому покладалась відповідальність за хлібозаготівельну кампанію в області, де панував голод.
Біографічні відомості про Данила Івановича Петровського дуже обмежені. Те, що вдалося знайти, взято з партійної анкети та матеріалів з протоколів засідань бюро Дніпропетровського обкому КП(б)У. Народився Д.І.Петровський в родині кравця в 1898 р. З квітня 1917 р. він член партії більшовиків (партквиток №139942, за даними протоколу засідання районного комітету по перевірці та чистці Амур-Н-Дніпровської парторганізації за 192І р.) [2, 48]. Як більшовицький агітатор в липні 1917 р. під час Тимчасового уряду був заарештований і відправлений на фронт. В армії його обирають заступником голови дивізійного комітету. Після жовтневого перевороту 1917 р. він на посаді голови Конотопської Надзвичайної Комісії, потім ревкому. З 1919-1920 рр. — голова Чернігівського губвиконкому. З 1921 р. — заступник голови Катеринославського губвиконкому, член бюро губкому КП(б)У. Потім, деякий час, заступник голови та член бюро Одеського губкому. З 1929 р. — торгпред Радянського Союзу у Відні (Австрія), а з серпня 1930 р. — заступник голови Раднаркому УСРР. 9 лютого 1932 р. Постановою IV позачергової сесії ВУЦВК Данило Іванович був звільнений від обов’язків заступника голови Раднаркому і призначений членом .дніпропетровського обласного організаційного комітету. Під час перебування на посаді голови облвиконкому (два місяці) Д.І.Петровський прийняв участь у відкритті першої черги Дніпрогесу (10 жовтня 1932 р. в м. Запоріжжі). А вже 15 жовтня 1932 р. обласна газета «Зоря» надрукувала рішення другого пленуму облвиконкому про звільнення його з посади голови облвиконкому та призначення на цю посаду Алексєєва Микиту Олексійовича. У протоколі чергового засідання пленуму обкому від 11 жовтня 1932 р. говорилося: «…Погодитись з Постановою ЦК про відклик т.Петровського в розпорядження ЦК. Прийняти кандидатуру т.Алексєєва, рекомендовану ЦК на голову Дніпропетровського облвиконкому. — Ввести т.Алексеєва до складу членів -бюро обкому». [3, 1]. М.О.Алексєєв став другим у літопису Дніпропетровської виконавчої влади — головою. З самого початку своєї діяльності на цій посаді він особисту увагу приділив виконанню плану хлібозаготівель в області. З метою виконання цього плану до колгоспників та колгоспів приймались репресивні міри. За підписом Алексєєва в газеті «Зоря» друкувались постанови про занесення на «Чорну дошку» та накладання «натурштрафів» на колгоспи, що «злісно» зривають план хлібозаготівлі. Сумнозвісна хлібозаготівельна кампанія була головною причиною стрімких персональних змін у системі виконавчої влади.
Вже 13 травня 1РЗЗ р. на посаду голови Дніпропетровського облвиконкому був затверджений (постановою президії облвиконкому ) Гаврилов Іван Андрійович. А напередодні у протоколі бюро Дніпропетровського обкому КП(б)У від 12 травня 1933 р. з’явився традиційний на ті часи запис: «…Не возражать против отзыва т. Алексеева в распоряжение ЦК КП(б)У.Утвердить председателем исполкома т.Гаврилова И.А…” [4, 161]. М.О.Алексеєв був відозваний до рідного ЦК, а в липні 1937 р. репресований «як ворог народу». Черговий голова народився в 1885 р. у Калузькій губернії, в родині робітника-будівельника. В шістнадцять років почав працювати малярем-бетонярем . За участь у страйках будівельників у м. П’ятигорську, в 1903 р., був заарештований. В 1906 р. приїздить до Катеринославу, де у 1908 р. вступає до лав партії більшовиків. В дні лютневої революції 1917 р. — заступник голови бригадного комітету 75-ї бригади у м. Житомирі, а в грудні 1917 р. вже організатор Червоної гвардії в Запоріжжі. З липня 1919 р. — комісар по постачанню 58-ї стрілецької дивізії у Криму, а з грудня 1920 р. — голова повітового ревкому і одночасно голова військової наради в Гуляй-Полі Запорізької губернії. З 1921-1922 рр. — заступник голови Запорізького губвиконкому. В листопаді 1922 р. його призначають заступником управляючого Катеринославської заготівельної контори [5, 94]. У середині 1920-х років І.А.Гаврилов — голова Катеринославського губвиконкому. Відносно терміну перебування його на цій посаді існують дуже суперечливі дані. Так, у біографічних відомостях, що були надруковані в газеті «Зоря» від 14 травня 1933 р. з приводу призначення його на посаду голови облвиконкому, вказано, що він «у 1924-1927- рр. — голова Катеринославського губвиконкому, а потім окркому». Але згідно списків відповідальних партійних та радянських працівників Катеринославського окружного комітету КП(б)У за 1924-1925 рр. записано, що він займає цю посаду з лютого 1925 р. [6, 6] , а в травні 1924 р. він ще очолює податковий відділ Катеринославського округу, і з вересня цього ж року виконує обов’язки окрпрокурора [7, 13]. Будучи на посаді голови губвиконкому він також очолював громадські організації в області: «Друзі дитинства», «ТГН» (Товариство «Геть неписемність») та «Аерохім» (Товариство допомоги авіації, повітроплаванню та хімзахисту). Головним завданням «Червоного губернатора» на цей час була відбудова зруйнованого вщент двома війнами народного господарства Катеринославщини. До речі, саме Гаврилов був ініціатором перейменування міста Катеринослава та губернії. В серпні 1925 р. у виступі на пленумі окркому КП(б)У він запропонував змінити «старорежимну» назву міста на більш пролетарську, пояснюючи це дешевизною операції в межах новоствореного округу (у червні 1925 р. величезна Катеринославська губернія була ліквідована, залишились округи). Особисту увагу голова губвиконкому приділив будівництву робітничого селища ім.Фрунзе для робітників заводів ім.Г.І.Петровського та В.І.Леніна, яке почалося в 1925 р. 5 серпня 1926 р. І.А.Гаврилов виступив на мітингу, присвяченому 20-річчю Катеринославського союзу металістів і поклав перший камінь до фундаменту знаменитого Палацу культури ім.Ілліча. У цьому ж році він очолює комісію по будівництву ще одного величезного будинку-Палацу Праці. Але вже через рік (серпень 1927 р.) його призначають головою Маріупольського окрвиконкому. Причиною переводу на нову посаду був висновок засідання бюро дніпропетровського окркому КП(б)У: «довести до сведения политбюро ЦК КП(б)У про мнение бюро О.К. Днепропетровщины о целесообразности отзыва т.Гаврилова из Днепропетровской организации, учитывая сложившиеся в организации распри й негативные настроения» [8, протокол 25]. З 1928-1930 рр. І.А.Гаврилов очолює Укрколгоспцентр, пізніше на керівних посадах в будпромисловості. В 1932 р. він народний комісар комунального господарства України. Знову на посаду голови, вже Дніпропетровського облвиконкому, він призначається 13 травня 1933 р. і очолює виконавчу владу обл.асті в найтрагічніші та найважчі часи.20 грудня 1935 р. постановою ЦВК СРСР І.А.Гаврилов та-перший секретар Дніпропетровського обкому КП(б)У М.М.Хатаєвич були нагороджені орденами Леніна «…за выдающиеся успехи в области сельского хозяйства й промышленности й за перевыполнение государственных планов по сельскому хозяйству…» [26]. До речі, в інтерв’ю кореспонденту газети «Зоря» від 31 грудня 1935 р. І.А.Гаврилов зазначив: «С момента извещения о награждении я много передумал, вспомнил прошлое, и когда я представил, к чему мы пришли, чего добились — невольно от радости захватило дух…». Дійсно, на долю першого секретар
я обкому та голови облвиконкому випала тяжка справа — витягати область з жахливого становища 1932-1933 рр. А 1935 р. був для Дніпропетровщини роком значних успіхів. Були введені в дію гіганти радянської індустрії — Нікопольський південнотрубний (1.07.1935р.) та Новомосковський жерстекатальний заводи (28.03.1935 р.), стали до ладу перший у країні колесопрокатний та новотрубний цехи Дніпропетровського заводу ім.К.Лібкнехта. 6 липня 1936 р. в парку ім.Хатаєвича (нині парк Глоби) відбулось урочисте відкриття двохкілометрової малої Сталінської дитячої залізниці, предмет радощів дітвори Дніпропетровщини. А далі була чергова відозва «за розпорядженням ЦК КП(б)У (серпень 1936 р.) [9, протокол 215], арешт та розстріл у 1937 р. за належність до так званої «право-троцькістської організації». 9 вересня 1936 р.
VI пленум Дніпропетровського облвиконкому обрав на посаду голови облвиконкому І.Ф.Федяєва, кандидатуру якого рекомендував ЦК КП(б)У [27] . Федяєв Іван Федорович народився у 1899 р. в родині робітника. Рано почав працювати, спочатку на московській фабриці, а потім переїхав до м. Петрограда, де став службовцем банку. Під час революційних подій 1917 р. приєднується до партії більшовиків. В листопаді 1917 р. його призначають комісаром по націоналізації банків м. Москви. З 1918 по 1921 рр. він перебуває в лавах Червоної Армії на посадах воєкому кавалерійської дивізії та начальника політичного управління армії. Після демобілізації працює в фінансових органах управління. В 1936 р. (з лютого) рішенням бюро Дніпропетровського обкому КП(б)У був затверджений першим заступником голови облвиконкому [10, 11] . В травні 1937 р., від дніпропетровської обласної партійної організації обирається делегатом з правом ухвального голосу на ХШ з’їзд КП(б)У [11, 3], а вже 11 липня 1937 р. у протоколі засідання бюро Дніпропетровського обласного комітету КП(б)У було записано: «Федяева, как врага народа, репрессированного органами НКВД, исключить из рядов ВКП(б). Подтвердить решение партгруппы облисполкома о снятии его с поста председателя облисполкома й исключить из состава членов бюро обкома» [19, 94 ]. 22 грудня 1956 р. Федяєв Іван Федорович був посмертно реабілітований [28] .
З липня 1937 р. по березень 1938 р. на посаді виконуючих обов’язки голів облвиконкому послідовно змінювали один одного М.І.Никитченко, Г.Дубинський, М.Палій, К.С.Караваєв.
Біографічних відомостей про Г.Дубинського (з липня 1937 р. — заступник голови облвиконкому) [І2, протокол 6] та М.Палія (з січня 1938 р. — перший заступник голови облвиконкому)[13, протокол 455] знайти не вдалося. Пошук затримала утруднена неможливість виявити повне ім’я та ім’я по-батькові цих кандидатур.
Про Никитченка Миколу Івановича сухі анкетні дані повідомляють, що народився він у 1902 р., українець. З 1918 по 1922 рр. — боєць Червоної Армії. З 1922 по 1924 рр. — робітник Щебекинського цукрового заводу, а з 1924 по 1931 рр. — працює на заводі їм.Томського (Донбас), де у 1925 р. вступає до лав партії більшовиків. З 1931 по 1932 рр. він помічник управляючого Дніпрокомбінату. В цьому ж році — студент Дніпропетровського металургійного інституту. Невідомо, чи вдалось йому одержати вищу освіту,або вже в січні 1933 р його, студента другого курсу, призначають секретарем Ново-Троїцько-го райкому партії Дніпропетровської області [І4, 4]. 8 вересня 1936 р. Никитченко М.І. був звільнений від обов’язків першого секретаря Ново-Троїцького райкому КП(б)У і затверджений першим заступником голови облвиконкому [15, 1-2] ,а вже в травні 1937 р. був обраний другим секретарем обкому КП(б)У [16, протокол 1] . Далі, все було традиційно скорботно — рішенням бюро обкому від 20 жовтня 1937 р. Никитченко Микола Іванович був знятий з посади другого секретаря обкому КП(б)У та в.о.голови облвиконкому, виключений з складу бюро обкому і з партії, як .»ворог народу» [І7, протокол 16] .
До березня 1938 р. виконавчий комітет Дніпропетровської області очолювали послідовно вищезгадані товариші: Г.Дубінський та М.Палій.
15 березня 1938 р. обласна газета «Зоря» повідомила, що черговий пленум Дніпропетровського облвиконкому обрав виконуючим обов’язки голови К.С.Караваєва. «В.О.” він був майже два роки, лише 5 січня 1940 р. бюро обкому КП(б)У затвердило його на посаді повноправного голови області [8, 13]. Караваєв Костянтин Семенович народився в 1894 р. в с.Філіно Московської губернії. Освіта, згідно партійної анкети незакінчена середня. З 1907 по 1915 рр. батракував. В 1915 р. робітник Путилівського заводу в Петрограді, де в 1917 р. вступає до лав партії більшовиків. З 1918 по 1919 рр. він член колегії 9-ї Армії. З 1920 по 1922 рр. працює уповноваженим продовольчо-робітничого кооперативу м.Подольська Московської губернії, а потім завідуючим повітовим фінвідділом м.Подольська. З 1929 по 1930 рр. — завідуючий окрфінвідді-лом м.Серпухова Московської області, пізніше обіймає посаду заступника голови Сокольниківського району м.Москви, а з 1936 р. — голова Залізничної райради м.Москви. З 1937 по 1938 рр. К.С.Караваєв очолює житлове управління столиці СРСР. На багатостраждальну від репресій Дніпропетровщину він був «кинутий», очевидно, як «свіжа людина», яка не замішана ні в яких «опозиціях». З 1937 р. — перше півріччя 1938 р. в пік «великого терору» на Дніпропетровщині було репресовано 29521 особа [1, 29 ] . За два роки перебування на посаді голови облвиконкому він головним чином опікувався, як і його попередники, про розвиток промисловості та сільського господарства в області, а також приділяв велику увагу торгівельному та житловому будівництву. При ньому були введені до експлуатації два величезних торгівельних центра у м. Дніпропетровську — Центральний універмаг (1938 р.) та універмаг «Дитячий світ» (1939 р.).
В січні 1939 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР була створена Запорізька область, до складу якої ввійшли 28 районів Дніпропетровської області. Ця відповідальна задача адміністративно-територіального поділу, була успішно проведена обласним керівництвом, виконавчий комітет якого очолював К.С.Караваєв, який в 1938 р. був обраний депутатом Верховної Ради УРСР. 31 травня 1940 р. на засіданні бюро Дніпропетровського обкому КП(б)У було прийнято рішення: «В связи с утверждением Караваева К.С. заметителем председателя СНК УССР, освободить от обязанности председателя исполкома областного Совета депутатов трудящихся. Рекомендовать т.Найденова П.А. председателем исполкома, освободив его от обязанностей третьего секретаря обкома КП(б)У» [19, протокол 28]. 6 листопада 1954 р. газета «Зоря» надрукувала Указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження К.С.Караваєва орденом Леніна: «У зв’язку з шістдесятиріччям з дня народження і визначними заслугами перед Радянською державою».
Знову обраний голова облвконкому Найдьонов Павло Андрійович народився 12 грудня 1905 р. в м.Катеринославі (Дніпропетровську), в родині робітника листопрокатного цеху заводу Шодуар «В» (нині ім.Комінтерна). Трудову діяльність почав з п’ятнадцяти років (1920р.) розсильним в Амур-Н-Дніпровському райкомі ВКП(б)У. В 1921 р.він вже працює на ниві сільського господарства в с.Івня Обон’янського району Курської області, спочатку наймитом у заможного селянина, а потім робітником в радгоспі їм.Ілліча. В 1924 р. повертається до рідного міста і йде працювати пресувальником на металургійний завод ім.Комінтерна, де в грудні 1927 р. вступає до лав партії більшовиків (партквиток № 0719534) [20, протокол 39]. В 1929 р. його обирають секретарем заводського комітету ЛКСМУ. Після закінчення робітфаку (1931 р.), він працює на посаді техніка-дослідника у відділі економіки праці заводу. За закликом ЛКСМУ (з 1931 — 1933 рр.) курсант Ворошиловградської школи молодих пілотів, після закінчення якої був направлений пілотом-інструктором на Тушинський аеродром м.Москви. В 1934 р. П.А.Найдьонова відряджають до рідного Дніпропетровська для створення аероклубів в області. Прибувши на Дніпропетровщину П.А.Найдьонов рішенням обласного комітету КП(б)У був направлений в Долинський район по посаду заст. начальника політичного відділу Братолюбської МТС, через два роки -заст.директора політичної частини Ульянівської МТС Васильківського району. В листопаді 1937 р. його обирають другим секретарем Васильківського райкому КП(б)У, а в лютому 1938 р. він вже перший секретар Р.К.КП(б)У [21, І] .Партійна кар’єра П.А.Найдьонова досить швидко пішла вгору. У протоколі дніпропетровського обкому КП(б)У від 7 червня 1938 р. записано: «…Утвердить зав.сельхозотделом обкома КП(б)У т.Найденова, освободив его от обязанностей секретаря Мелитопольского Р.К.КП(б)У». [22, протокол І] ; з протоколу від 10 січня 1940 р.: «Избрать т.Найденова третьим секретарем днепропетровского обкома КП(б)У, освободив его от обязанностей секретаря обкома по кадрам» [23, протокол 2]. В червні 1940 р. П.А.Найденов приступив-до виконання обов’язків-голови облвиконкому. Через рік його діяльність головним чином була пов’язана з підготовкою області до оборони та евакуації промислових підприємств і державних установ в тил. 25 серпня 1941 р. місто було окуповано німецько-фашистськими військами, а у вересні вся область і голова облвиконкому — полковник П.А.Найденов стає членом оперативної групи військової ради Південного фронту. В листопаді 1941 р. за рішенням державного комітету оборони, він призначається членом військової ради 37-ї Армії, яка вела оборону в районі м.Нальчика. Під час визволення Дніпропетровщини від німецько-фашистських загарбників П.А.Найдьонов був відізваний із складу 37-ї Армії і в жовтні 1943 р. очолив обласний виконавчий комітет. В лютому 1944 р. його обирають першим секретарем Дніпропетровського обкому КП(б)У [24, 1], на цій посаді він був до листопада 1947 р., коли його замінив Л.І.Брежнєв. 1948 р. Найдьонов був переведений на роботу до Львівської області, де працював начальником управління обллегпрому, а з жовтня 1950 р. по березень 1955 р. на посаді заступника голови облвиконкому, а потім до липня 1957 р. — начальником об’єднання «Укргаз». 9 липня 1957 р. постановою секретаріату ЦК КП(б)У був затверджений заступником голови Херсонського облвиконкому [25.арк.1-7] . З лютого 1960 р. він працює заступником голови Херсонського раднаргоспу, а потім директором радгоспвинтрестом. Найдьонов Павло Андрійович обирався депутатом Верховної Ради СРСР (1940-1949 рр.) від Дніпропетровської і Львівської обласних Рад, членом Дніпропетровського, Львівського та Херсонського обкомів КП(б)У. Був нагороджений орденами Червоного Прапору (1943 р.), Вітчизняної війни І ступеню (1944 р.), Леніна (1945 р.) та медалями. Помер 27 березня 1967 р.
Декілька слів про труднощі, з якими зіткнувся автор, працюючи над статтею. Це перш за все, стосується виявлення прізвищ, імен та імен по-батькові «червоних губернаторів», а також терміну перебування їх на цьому почесному посту. Першоджерелом у цьому питанні послужила обласна газета «Зоря», яка друкувала різні постанови облвиконкому за підписом голів, це й дало можливість встановити прізвища та першу букву імені. Складніше було встановити повні імена та імена по-батькові. Офіційні документи, які направлялися в облвиконком, не змогли пролити світло на це питання, так як починалися із звертання «голові облвиконкому» і лише в деяких вказувалося прізвище. Хотілося б також зазначити, що у процесі пошуку, знайомства з архівними матеріалами, дало автору можливість усвідомити, в якій абсолютній залежності знаходилися відповідальні працівники від волі керівників ВКП(б).

Джерела та література

  1. Відроджена пам’ять. Дніпропетровська обл. — Д.,1999. – Т.1.
  2. ДАДО. — Ф-3. — Оп.-1. — Спр.48.
  3. ДАДО. — Ф-19. — Оп.-1. — Спр.14.
  4. ДАДО. Ф-19. — Оп.-1. — Спр.26.
  5. ДАДО. — Ф-1. — Оп.-1. — Спр.942.
  6. ДАДО. — Ф-1. — Оп.-1. — Спр.1688.
  7. ДАДО. – Ф-7. — Оп.-1. — Спр.244.
  8. ДАДО. — Ф-7. — Оп.-1. — Спр.583.
  9. ДАДО. — Ф-19. — Оп.-2. — Спр. 24.
  10. ДАДО. — Ф-19. — Оп.-1б. — Спр.2.
  11. ДАДО. — Ф-19. — Оп.-1. — Спр.523.
  12. ДАДО. — Ф-19. — Оп.-2. — Спр.542.
  13. ДАДО. -Ф-416. — Оп.-1. — Спр.221.
  14. ДАДО. — ф-19. — Оп.-1. — Спр.71.
  15. ДАДО. — Ф-125. — Оп.-1. — Спр.334.
  16. ДАДО. — Ф-19. — Оп.-2. — Спр.528.
  17. ДАДО. — Ф-19. — Оп.-2. — Спр.543.
  18. ДАДО. — Ф-19. — Оп.-3. — Спр.333.
  19. ДАДО. — Ф-19. — Оп.-3. — Спр.346.
  20. ДАДО. — Ф-19. — Оп.-3. — Спр.20.
  21. ДАДО. — Ф-19. — Оп.-3. — Спр.42.
  22. ДАДО. — Ф-19. — Оп.-2. — Спр.24.
  23. ДАДО. — Ф-19. — Оп.-3. — Спр.324.
  24. ДАДО. — Ф-19. — Оп.-6. — Спр.2366.
  25. ДАДО. — Ф-46. — Оп. 11. — Спр.2501.
  26. Зоря (Дніпропетровськ). – 1935. — 21 грудня.
  27. Зоря.(Дніпропетровськ). — 1936. – 10 вересня.
  28. Комуніст України. – 1989, № 64.

Автор: Маркова Л.М. — с.н.с. ДІМ


Hosting Ukraine Creative Commons