Днепропетровский национальный исторический музей

Роль В.І. Строменка в історії Катеринославського обласного музею ім. О.М. Поля

Видатний дослідник історії українського козацтва Д. Яворницький (1855-1940) прославився як неперевершений збирач історичних пам’яток. Вчений був яскравою, неординарною особистістю, захопленість натури якого заворожувала. Яворницький до збирацької справи залучав широке коло фахівців і аматорів. Пошуками історичних пам’яток займалися лікарі, вчені, студенти, земські діячі, військові, священики та ін. Серед цих збирачів був і Строменко Василь Іоанікійович. На жаль, збереглося небагато даних про життя та діяльність В. Строменка. Деяку інформацію можна знайти на сторінках фундаментальної монографії М. Шубравської про Д. Яворницького [14, 6, 18, 27, 55, 118, 193]; у біобібліографічному словнику М. Чабана, де висвітлюється діяльність В. Строменка у «Селянській спілці» на Катеринославщині, членство у Центральній Раді (1917 р.) та співпраця з катеринославської газетою «Южная зоря» [13,430]. Досить цікавою та змістовною є стаття про В. Строменка співробітниці Дніпропетровського історичного музею С. Аб-росимової [1]. На сторінках періодичного видання «Бористен» у свій час з’явилася стаття В. Заруби, яка також присвячена такій непересічній особистості, як В. Строменко [6].
Народився Василь Строменко 1880 року в с. Солоному (зараз — райцентр Солоне Дніпропетровської обл.), в селянській родині. Навчався у Солоному, Катеринославі. Юнак проявив неабиякий талант до малювання, а тому поїхав у далеку Москву, де влітку 1900 р. поступив до Імператорського Строганівського художнього училища, яке закінчив у квітні 1903 р. [3]. На той час (наприкінці 1890-х — на початку 1900-х років) у Строганівському училищі викладав Д. Яворницький [1, 183]. Ймовірно, саме там, у Москві, Василь Іоанікійович і познайомився з Д. Яворницьким, і дуже духовно зблизився. Це підтверджують рядки з листа В. Строменка до вченого від 22.08.1901 р.: «Ті хвилини, які я провів з Вами, будуть для мене завжди незабутніми і найкращими. От щирого серця повідаю Вам, що з Вами я повністю перероджуюсь і після почуваю в собі стільки сили і відваги, що всі капості будущі і ті, що ще будуть, здаються мені химерними вигадками» [5, 483-484]. Стосунки між Строменком та Яворницьким тривали близько 20 років, про що свідчить листування. Цей комплекс містить 90 листів і охоплює період з 1901 р. до 1917 р. [5, 482-572]. Час проведений з Яворницьким залишився для Строменка незабутнім і найкращим періодом в його житті. Захоплення В. Строменка історією, археологією, взагалі пам’ятками історії та культури відбулося під впливом Д. Яворницького. В період навчання, на літніх канікулах, В. Строменко починає займатися археологією, їздить в експедиції по рідному краю. На прохання Д. Яворницького історик-аматор їздив по церквах та монастирях, збираючи різні цікаві речі. Так, в одному з листів до вченого від 2.05.1902 р. Строменко повідомив: «На моє прохання він (священик) зразу з великою охотою згодивсь, і я можу брать з церкви все, що міні буде потрібне» [5, 487-488].
Саме в цей час Яворницький повністю поринув  в археологічні дослідження у зв’язку з підготовкою ХІІІ Археологічного з’їзду в 1905 р., що відбувся в Катеринославі, та викладання у Московському університеті. Строменко став близьким до Яворницького. Вчений повністю довіряв юнакові, який неодноразово виконував його доручення у Катеринославі, Москві, Петербурзі та ін. містах. У лютому 1903 р. було розроблено Статут музею, В. Строменка офіційно затверджують на посаді зберігача музею, а до цього часу Василь Іоанікійович працював на громадських засадах. Так, до 30 листопада 1904 р. В. Строменко працював першим хранителем у Катеринославському музеї ім. О. Поля. Строменко вів документацію і йому також було доручено перевозити колекції музею з комерційного училища до Потьомкінського палацу. Негаючи часу, він одразу за-йнявся пакуванням музейних предметів та одночасно укладав каталог. Роботи було дуже багато. Разом з Д. Яворницьким, А. Синявським, С. Бродницьким, Я. Гололобовим, В. Куриловим та іншими діячами В. Строменко стояв біля витоків створення музею ім. О. Поля.
Енергія та пошуковий запал юнака, були спрямовані на евристичну роботу з метою поповнення зібрання Катеринославського музею ім. О. Поля. За проханням вченого В. Строменко виїжджав до Одеси, Херсона, Олександрівська та інших міст. В цьому його підтримували та допомагали місцеві збирачі, колекціонери чи просто шанувальники історії. Вони завжди були раді приймати його у себе. Так, В. Строменко неодноразово приїздив до маєтку поміщиків Деконських [12] у музейних справах. «Козак Ваш приїхав уже другий день і дуже за Вами побивається…» [4], — пише Л. Деконська у своє-му листі від 9.08.1903 р. до Дмитра Івановича. Священики, прочувши про художній хист В. Строменка, замовили йому малювання та реставрацію ікон. Роботи було багато, але Строменко був чудовим фахівцем і робив все на найвищому рівні. «Робив уже так, як тілько можна краще, щоб ніхто й голкою не підліз. Весь попівський синед-ріон признав, що копії неукоснительні і чудові…» [5, 488-489].
Ім’я В. Строменка неодноразово зустрічається на сторінках каталогів Катеринославського музею за 1905[7] та 1910 рр. [8] та серед документації діловодчого архіву Дніпропетровського історичного музею [2]. В результаті археологічних розкопів В. Строменка до музейного зібрання надійшла чимала кількість предметів з курганів на місці колишньої Чортомлицької Січі, а також предмети із випадкових розкопів в Катеринославській губ. У 1903 — 1904 рр. до музейного зібрання надійшло кылька запорізький люлек та череп, які були знайдені на о. Томаківка, біля с. Красногригорівка Катери-нославського пов., фрагменти посуду — біля с. Солоне та с. Старі Кайдаки Катеринославського повіту [2, А. 20, 22 зв., 23 зв., 28 зв.]. Серед надходжень дуже багато було картин, що значно поповнили пінакотеку музею. 1903р. музеєм придбано за ціною 15 руб. кожна копії, виконані В. Строменко на замовлення, з портретів запорожців братів Івана та Якова Шиянів, з портрета запорожця, оригінал якого зберігався в Покровській церкві; картину «Запорожец, играющий на бандуре». В. Строменком були передані копії з портретів полковни-ка Руденка Бургомістра Полтавської губ. та з портрета обозного Ахтирського полку Павлова [2, А. 30 зв., 31 зв.].
В результаті боротьби, що точилася навколо керування музеєм, його штатів, структури, між В. Куриловим (головою Катеринославського наукового товариства) і Д. Яворницьким та А. Синявським з іншого боку, В. Строменко став жертвою цієї боротьби і змушений був залишити музей.
Майже у кожному листі до вченого В. Строменко розповідав про кожен крок «Золотого зуба» або Курилки (такі прізвиська мав В. Курилов). Так, на засіданні Ради музею останній підіймав питання про поділ в музеї. Пропонував на кожен з відділів музею: мінералогію, бібліотеку, етнографію та археологію поставити людину. Щоб ці люди кожного дня ходили на роботу і отримували за це платню, а очолювала їх Рада музею. І таким чином послуги Д. Яворницького більше не потрібні.
В. Строменка звинуватили у перевищені службових повнова-жень та непристойній, аморальній поведінці. Стверджували, що неодноразово Строменко приводив до музею вільних поглядів жінок, в результаті чого захворів на інфекційну хворобу.
В період навчання Строменка у Москві йому довелося жити з різного роду людьми. Шістнадцятирічному, недосвідченому хлопцю хотілося пізнати все. «І я также, як і другі, доскочив собі лиха» [5, 520], — пише Василь Іванович в листі до Яворницького від 1.12.1904 р. Під час подорожі до Петербурга Строменко застудився і захворів на запалення сечового міхура, яке переросло в хронічне захворювання. «Ця хвороба зовсім незаразна і нікому лиха од мене не могло бути» [5, 520], — стверджує автор листа. Це може підтвердити П. Зін-ченко, лікар-консультант при управлінні Катерининської залізниці, до якого звертався Строменко. Сказати Яворницькому про свою хворобу молодому хлопцю було соромно. Він все тягнув час, не хо-тів залишати музей та Дмитра Івановича, коли було багато роботи у зв’язку із комплектуванням колекції музею та підготовкою до ХІІІ Археологічного з’їзду.
Після звільнення В. Строменко повернувся до рідного Солоного, працював і батьковому господарстві і готувався влітку 1905р. вступити до університету. У 1909 р. В. Строменко вступив до юри-дичного факультету Московського університету. 1915 р. В. Строме-нко був забраний до війська (йшла І світова війна). Служив в Одесі у 479 першій піхотній херсонській дружині, згодом — креслярем при штабі ІІІ-ї бригади; 1916-1917 рр. — при штабі оборони узбережжя.
До В. Строменка Д. Яворницький звертався також із приводу здобуття ним ступеня доктора історичних наук в університеті Одеси. Строменко повідомив, що він завітав до Б. Варнеке, який там працював. Останній з запалом підтримав цю справу і сказав, що це треба було давно зробити.  Однак, існує одна зачіпка — це професор І. Линниченко, з яким у Д. Яворницького були складні відносини. Навіть після того, як І. Линниченко вийшов на пенсію і не викладав в університеті, він зробив все можливе, щоб Дмитро Іванович не здо-був ступеня доктора історичних наук саме в Новоросійському університеті [5, 570-571].
Перебуваючи в Одесі, В. Строменко був частим відвідувачем музею Одеського товариства історії та старожитностей. В Одеському музеї зберігались портрети запорожців братів Якова та Івана Шиянів, які у середині ХІХ століття істориком М. Мурзакевичем (1806-1883) були вивезені з Нікопольської Покровської церкви. На прохання Д. Яворницького В. Строменко зробив копії цих портретів. Не дивлячись на холод, «що і в кожусі замерзнеш… Прямо гірш, чим в окопах» [5, 566], — писав Строменко до Яворницького в листі від 1.01.1916 р. Однак, кожного дня приходив до музею малювати. Ці копії зараз зберігаються в Дніпропетровському історичному музеї.
В. Строменко належав до Катеринославської селянської спіл-ки; неодноразово був заарештований та висланий, сидів у в’язниці; відстоював національні інтереси, свободу української мови. Василь Іоанікійович брав активну участь в просвітницькому русі, підтримввав стосунки з відомими діячами: В. Бідновим, А. Синявським, А. Кащенком, М. Міллером, Я. Новицьким, П. Чижевським, Ю. Цвітковським та ін. Був одружений; жінка — учителька; син Володимир закінчив запорозький педагогічний технікум, письменник, журналіст, друкувався у часописах «Червоне Запоріжжя», «Селянське життя» та ін. В. Строменко — автор статей у катеринославській періодиці, в тому числі про Д. І. Яворницького [11].
Враховуючи усе вищесказане, бачимо, що В. Строменко — це яскрава, неординарна, талановита особистість. Василь Іоанікійович стояв у самих витоків формування Катеринославського музею ім. О. Поля, доклавши багато зусиль до комплектування і упорядкування музейних колекцій. Однак, на сьогодні ще існують нез’ясовані моменти, це стосується останніх років життя Василя Іоанікійовича. Сподіваємося, що подальші пошуки та дослідження нових джерел сприятимуть більш повному висвітленню цього питання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Абросимова С. В. Сподвижник Д. Яворницького Василь Строменко// Січеславський альмонах. Вип. І. — Д.: Національний гірничий університет, 2005. — С.183-190.
  2. Діловодчий архів Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Явор-ницького. — Оп. 1а. (1902-1908рр.). — Спр. 2.
  3. Дніпропетровський історичний музей (ДІМ). — Ф. 10. Арх.-15447. — А. 104 зв.
  4. ДІМ. — Ф.10. Лист Л. Деконської від 9.08.1903р. Арх.- 13911.
  5. Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького. Вип. 3. — Д.: АРТ -ПРЕС. 2005. — 740с.
  6. Заруба В. Василь Строменко: риси портрета катеринославського діяча // Бористен. — 2006. №3. — С. 25-27.
  7. Каталог Екатеринославского областного музея им. А. Н. Поля. — Екатеринослав, 1905.
  8. Каталог Екатеринославского областного музея им. А. Н. Поля. — Екатеринослав, 1910.
  9. Савчук В. С. В. В.Курилов і Д. І. Яворницький: спектр взаємовідносин на тлі культурного життя Катеринослава // Академік Д. І. Яворницький і перша вища гірнича школа України. — Д.: НГУ, 2004. -С.13-15.
  10. Савчук В. С. Дмитро Іванович Яворницький і Катеринославське наукове товариство: міфи і реальність взаємовідносин // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті. — Д.: Вид-во Дніпропетровського універси-тету, 2005. — С.5-20.
  11. Строменко В. Дмитрий Иванович Эварницкий // Южная зоря. — 1913. — 27 нояб.
  12. Тележняк К. О. Катеринославські меценати Деконські. // Історія і культура Придніпров’я: Невідомі та маловідомі сторінки: Накковий щорічник. – Д: НГУ, 2007. Вип.. 4. – С.66-71.
  13. Чабан М. П. Діячі Січеславської «Просвіти» (1905-1921). Біобібліографічний словник. — Д.: Пороги, 1992. – С. 430.
  14. Шубравська М. М. Д. І. Яворницький: Життя, фольклористично-етнографічна діяльність. — К.: Наук. думка, 1972.

Автор: Тележняк К.О. — с.н.с. ДІМ

Джерело: Видатні особистості: музейна персоналістика. (Матеріали обласної музейної конференції до Міжнародного дня музеїв та 75-річчя Дніпропетровської області). — Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2008. Вип. 10. — 338 с.


Hosting Ukraine Creative Commons