Днепропетровский национальный исторический музей

Роль Дніпропетровського історичного музею у функціонування соціуму

Музей є вища інстанція, що повинна і може повертати життя.
Н.Д. Федоров.

«Місто без музею все рівно, що людина без голови», — так образно говорив один чеський письменник. Отже, яка роль музеїв взагалі і Дніпропетровського історичного зокрема у функціонуванні міського соціуму. Відразу хочу відзначити, що ДІМ не є музеєм історії міста Дніпропетровська, і навіть можна сказати, що це обласний музей у територіально-географічному понятті, визначені історичні періоди розглядаються на території 6-7 сучасних областей України. Проте музей знаходиться в обласному центрі і багато, в чому (якщо не цілком) бере на себе функції музею міста. Музей є втіленням історичної самосвідомості і пам’яті міста. Це особлива комунікативна система, у якій здійснюються різні форми комунікації: музейного предмета і збирача, колекції і експозиціонера, художника і, нарешті, співробітника, що прагне не тільки донести до різних категорій відвідувачів інформацію, але і впливати через емоції на підсвідомість реципієнтів і сприяти їх зануренню в історичне середовище. Цей тип музейної комунікації дає можливість здійснювати трансляцію культурних традицій між поколіннями та етносами. Сполучною ланкою в цьому процесі є музейні предмети.
У Симона Чіковані є такі рядки:

Усьому дана подвійна честь
Бути тим і тим:
Предмет буває
Тим, що він справді є,
І тим, що він нагадує.

Фахівці, що займаються теорією музейного предмета, ось вже півтора століття ведуть суперечки — чи належні всі предмети мати особливу художню цінність. Якщо звернутися до XIX в., то переважаючою тоді була думка, що музей — місце для показу не тільки найбільш цікавих з художньої чи іншої точки зору експонатів, але і взагалі максимально більшого числа предметів. Однак такий підхід може привести до хаосу музейних збірок. Тому, на мій погляд, необхідно виявляти відношення того, чим є предмет сьогодні, до того, що він являв собою в минулому», щоб через предмет людина мала змогу «вступити в контакт» з минулим, а процес споглядання давав поживу для розуму. Фондове зібрання нашого музею, що на сьогодні нараховує 235 тис. од., деякою мірою відповідає даному положенню. У значній своїй частині музейні предмети відображають процеси, що відбувалися на території міста, чи є типологічними. У середньому щорічно колекція поповнюється на 3 тис. од., і велика частина з них висвітлює історію і сучасність обласного центра, що є обличчям області, визначає характер і своєрідність регіону. Не випадково об’єктами збирацької роботи стають міські установи, підприємства різних галузей і сфери життя людини. Не дивно, що саме до жителів Дніпропетровська неодноразово звертався музей у пошуках різних побутових предметів минулого, формуючи колекції меблів, посуду, одягу, побутових електротоварів, тканин і іншого. Використання в експозиції і на виставках подібних експонатів, особливо інтер’єрів, як показала практика, безумовно, привертає увагу відвідувачів, дає можливість не тільки художньо різноманітити експозицію, але і відчути час. І результат такого підходу — це дарунки і пропозиції музею від десятків жителів нашого міста придбати предмети минулого.
В галузі науково-дослідної роботи в центрі уваги співробітників постійно знаходиться історія окремих сфер функціонування міського соціуму протягом XVIII — XX вв.
Музей був учасником створення електронної версії довідника «Дніпропетровськ», цілком підготувавши історичний розділ. Щорічно співробітники складають понад 50 довідок по історії різних установ, церковних і архітектурних споруд, вулиць, базарів, торгових організацій, банків, про видатних людей міста. І не випадково до 225-річчя міста співробітники музею беруть участь у написанні декількох довідників, ювілейних монографічних історичних видань, — це також реалізація тієї науково-дослідної роботи, що ведеться в музеї.
Особливим і досить складним моментом у діяльності музеїв є створення експозиції. Експозиції не тільки науковообгрунтованоі, але й адаптованої до сприйняття різних вікових і соціальних категорій відвідувачів. Деякі музейні теоретики стверджують, що музейна експозиція являє собою «наукову фантастику навпаки», підкреслюючи, що «людей більше цікавить їхнє походження, минуле, те, як вони стали тим, хто вони є зараз, а не майбутнє.» Хоча, на мій погляд, це ланки одного процесу, адже знання минулого — це уявлення про шляхи розвитку майбутнього.
У відбитих у залах ДІМ процесах регіонального характеру, особливо починаючи з 3-го залу (XVIII -1 пол. XIX ст.ст.), явно відчувається, образно говорячи, міський акцент, що, в тім не випадково в зв’язку з вище згаданим моментом — губернський обласний центр, що задає тон. На базі експозиції відбувається процес комунікації з відвідувачем. Якщо в 1970-х — поч. 1980-х рр. до 65 % відвідувачів були туристи, тобто іногородні, то зараз вони складають тільки 10-15 %. Значить в основному це наші городяни, причому 60 % — шкільна молодь, отже, необхідно зробити музей привабливим і багатогранним. Цьому сприяє много-профільна програма «Музей і діти», цикл заходів «Сімейний абонемент», літературні клуби, студія «Жива глина» і кружок «Юний археолог». Більше 20 навчальних установ міста щорічно планомірно співробітничають з музеєм, через оглядові і тематичні екскурсії, виїзні заняття і факультативи, вечори й історичні ігри, вікторини. Серед вузів найбільш постійні контакти у музея з Національною гірничою академією, університетом. Співробітництво з національним університетом, будівельною академією, театрально-художнім коледжем, ліцеєм № 100 піднялося на новий рівень.
Учні і студенти вже не просто відвідувачі музею, вони проходять на базі музею науково-дослідну і музеєзнавчу практику, здобуваючи навички музейної і краєзнавчої роботи, а з іншого боку, виступаючи в ролі своєрідних «волонтерів», і хоча цей процес має якоюсь мірою обов’язковий для молоді характер, вони надають істотну допомогу музею.
Доброю традицією стало для нашого міста свято «Чисті джерела», що уже 13 років збирає в музеї народних і самодіяльних майстрів нашого регіону й інших областей України, де вони демонструють свою творчість, яскраву самобутність і талант. У цьому році усі, хто прийде до музею, знову побачать це видовище, традиційне і завжди нове, з новими елементами й акцентами. І, як завжди, а це підтверджують соціологічні опитування, 95% учасників і глядачів свята — дніпропетровці.
Для особливо вимогливої дорослої аудиторії, представників міської інтелігенції, комерційних організацій, фірм, усіх, хто вважається друзями музею, організуються «Музейні вітальні», де на базі найцікавіших і кращих музейних колекцій розвертається музейно-театральне дійство, у якому кожен присутній є глядачем і учасником, організатором і імпровізатором, сприяючи відродженню втрачених традицій, реконструкції історичних подій.
Безпосередню спрямованість на міського жителя мають виставки. Якщо звернутися до арифметики, то дуже просто підрахувати, що за 10 років (з 1990 по 2001 р.) музей відвідали майже 2 млн. 800 тис. чоловік, 280 тис. з них туристи, отже, 2 млн. 500 тис. чол.- жителі міста, при населенні в цей період від 1,1 млн. до 1,5 млн, це значна цифра. З 1997-1998 р. був зроблений акцент на виставочну роботу в двох напрямках — колекційні і привізні виставки. Це дало значний ріст відвідувачів: і традиційних (тих, хто 2-3 рази відвідує експозицію музею), і нових (хто ніколи не був у музеї). Цікаве спостереження, що має потребу в соціологічному підтвердженні, — «авантюрні» виставки (воскових фігур, метеликів, тварин) є приводом «заодно» подивитися і весь музей. Таким чином, збільшується загальна музейна аудиторія, і не рідко у відвідувачів виникає висновок — а «музей» цікавіше, ніж «авантюрна» виставка. Утім, у боротьбі за свою аудиторію ми не маємо права опускатися, як говориться, до рівня «плінтуса», тобто це не повинно бути видовище в ім’я видовища. Тільки за 2000-й р. у музеї було проекспоновано 50 виставок (з них 20 колекційних). Найбільш значимі виставки репрезентують колекції музею. Так, у музеї експонувались виставки: народного живопису XVIII ст. — «Козак Мамай і його пісня», монет та грошових знаків з І ст. до н.е. до сьогодення — «Гроші, час, людина», орденів та медалей — «За честь та доблесть», різноманітних виробів з металу — «Метал та мистецтво», виробів сучасних народних майстрів — «Народна творчість Придніпров»я» та інші. ДІМ також надає свої зали для показу творів професійних художників нашого міста (писанки та графіка А.Пушкарьова), а також митців з Києва (графіка Марка Греся), Москви (картини М.Реріха), Китая (народно-прикладне мистецтво) тощо.
Величезне значення для встановлення зв’язку музей — городянин мають засоби масової інформації, через які необхідно постійно підтримувати інтерес до музею. Існує аксіома — 10-20 разів повторена фраза запам’ятовується, на 20-му повторі з’являється інтерес: «Що в музеї такого, чому увесь час про нього говорять? Треба подивитися». І хоча психологи стверджують, що дане бажання реалізується на 20%-30%, проте, це значна частина нашої аудиторії. Наші дослідження показують, що основна частина наших відвідувачів здобуває інформацію із сюжетів на ТВ, на другому місці — газети. Але, говорячи відверто, телеінформація більш поверхнева, чим газетна, але за рахунок видовищності запам’ятовується краще, вплива більше на емоційну, чим на інтелектуальну сферу людини. Якщо простежити статистику останніх 5 років, можна зробити висновок, чим більше популяризаторських статей, виступів, сюжетів у році, тим більше відвідувачів.
1998 р.

  1. Сюжети 38
  2. 268,3 відвідувачів
  3. Публікації 75

1999 р.

  1. Сюжети 81
  2. 309,7 відвідувачів
  3. Публікації 78

2000 р.

  1. Сюжети 30
  2. 290,7 відвідувачів
  3. Публікації 45

Питання комунікативних процесів — музей і місто,- на жаль, мало висвітлене і розроблене у світовому музеєзнавстві і має потребу в серйозних дослідженнях. У своєму виступі я лише загалом зупинилася на найбільш важливих зв’язках і положеннях, хотіла звернути вашу увагу на роль ДІМу у функціонуванні міського соціуму.
Закінчуючи свою роботу про історію Дніпропетровська, Д.І.Яворницький писав: «…заб’є в нашому місті життя безліччю ключів, закипить робота мільйонів людей, з нього поллються широкими потоками найбагатші добутки промисловості, заблищить яскравими променями живопис, народяться світові вчені, з’являться славними, обдарованими багатими дарунками поети». Він був також упевнений, що музей, створений з ініціативи городян, буде відігравати істотну роль у розвитку культурної сфери міста.
І багато в чому виявився правий фундатор музею: сьогодні Дніпропетровськ — місто з 1,5 млн. населенням, розвинутою системою транспортних артерій, підприємств, торгових установ, центр освіти, науки і культури.

Автор: Капустіна Н. I. — директор ДІМ

Джерело: Музей і місто: музеєзнавчі аспекти збереження і відтворення своєрідності міської культури. (Матеріали обласної наук. конф., присвяченої 225-річчю м. Дніпропетровська). – Дніпропетровськ, 2003. – 134 с.


Hosting Ukraine Creative Commons