Днепропетровский национальный исторический музей

Музей – це доля: історія музею в життєписах його працівників

Впродовж своєї вже майже 160-річної історії Дніпропетровський історичний музей був своєрідним осередком, навколо якого завжди вирувало наукове, освітнє, культурне, громадське життя міста й краю. Так чи інакше музей опинявся в центрі різноманітних подій часу. Чи то відбувались в місті перші кінозйомки на історичні теми, чи започатковувалась туристсько-екскурсійна справа в краї, чи розгорталась діяльність наукової архівної комісії і взагалі створювалась місцева архівна справа, чи то проводились перші промислові та сільськогосподарські виставки, або розгорталась діяльність українського товариства «Просвіта» та засновувалась пам’ятко-охоронна робота, розпочиналась організація перших новобудовних археологічних експедицій, — до всіх цих справ долучався Д. І. Яворницький і коло осіб, які працювали в музеї. Пізніше, у 1980-1990-х рр. — навколо музею зосереджується діяльність товариства «Меморіал» і створюється унікальна виставка «Це не повинно повторитися», яка й сьогодні вражає відвідувачів глибиною проникнення в події і образним відтворенням жахливих часів репресій, голодомору, своєрідним відображенням доль людей, які стали жертвами тоталітарного режиму [4]. І це невипадково, адже в 1930-ті рр. і музей, і оселя Д. Яворницького, вважалися владою осередком («кублом») «націоналістичної контрреволюції», «ворогів народу». Навіть процеси релігійного життя нашого міста в різні часи (в 1930-і, 1989-1992 рр.) відбились на долі самого музею, перетворивши його спочатку на антирелігійний осередок, а потім на своєрідний центр перетину зацікавлень різних релігійних конфесій (Преображенський собор). За всім цим стояли люди — особистості: директори, наукові співробітники музею, які присвятили музейній справі своє життя, які формували громадську думку, свідомість, зберігали й започатковували культурні традиції в регіоні, отримуючи мізерну платню, але гордо несучи звання музейника.
Як зазначав у своїй автобіографічній роботі відомий історик А. Я. Гуревич, «… історія суспільства не може бути історією «об’єктів» чи історією абстрактних категорій — вона повинна бути історією живих людей — не в сенсі яскравості та жвавості викладення (це інший бік справи), а в розумінні й інтерпретації матеріалу… Усі зрізи історії — політику, економіку, право, побут, мистецтво, філософію, поезію і т.д. — треба навчитися розуміти таким чином, щоб вони були засобами проникнення у життєдіяльність людей певної епохи» [5,181]. Ці думки цілком співвідносяться і підтверджуються історією музейної галузі як складової розвитку історичної науки, різних сфер культури, просвітницької діяльності.
Скільки цікавих особистостей притяг до себе й «не відпустив» Обласний музей в Катеринославі та Крайовий музей у Дніпропетровську. Історії музею присвячено чимало праць [12, 53-55], в яких побіжно згадуються різні музейні працівники, або висвітлюється діяльність окремих з них, в т. ч. директорів музею [2], але спеціального дослідження, де була б відтворена атмосфера в середині музейного колективу, роль і місце того чи іншого співробітника в розвитку музею, їхнє життя, етапи творчого зростання і таке інше (тобто так зване повсякденне життя), не започатковувалось. Слід зазначити, що співробітники музею, їх творчі біографії, життєві долі приваблювали дослідників, особливо краєзнавців. Зокрема, про багатьох з них писав у своїх статтях, окремих виданнях М. П. Чабан [27, 28]. Згадуються окремі співробітники музею у працях М. О. Міллера [17], М. М. Олійник-Шубравської [20], Юлії Смолій [24], Андрія Портнова [22]. С. В. Абросимова та Н. Є. Василенко під час підготовки до видання епістолярної спадщини академіка Д. І. Яворницького знайшли чимало даних про працівників музею, які листувалися з вченим [6], [7], [8], [9]. Досить досконально вивчена й простежена біографія А. С. Синявського дніпропетровським дослідником В. Зарубою [11]. Значна література існує про етнографа В. Г. Кравченка [9, 447]. Об’єктом дослідження відомого херсонського археолога М. П. Оленковського стала постать археолога А. В. Добровольського [19]. Запорізькі археологи і музеєзнавці присвятили ряд своїх праць і наукову конференцію життю та діяльності археолога О. В. Бодянського [1], [15], [29]. Професор ДНУ І. Ф. Ковальова (до речі, колишній науковий співробітник музею) та її аспірантка Г. І. Руденко активно досліджують біографію та археологічну наукову діяльність Антоніни Скриленко [13]. І. М. Єлінов зробив спробу реконструкції біографії, наукової діяльності своєї дружини, зав. відділом археології музею у 1960-1980-х рр. Л. П. Крилової-Єлінової [10]. На сучасному етапі, впродовж 2003-2007 рр. редакційною колегією музею на чолі з Н. І. Капустіною здійснюється проект «Біобібліографія музею», в межах якого підготовлені, видані, або знаходяться у електронному варіанті, ряд біобібліографій директорів та співробітників музею до їх ювілейних дат: Г. Ф. Ватченко (1923-2004), В. С. Прокудо (1920-1995), Л. М. Маркова, С. В. Абросимова, В. М. Бекетова, Л. М. Чурилова, В. І. Лазебник, Н. І. Капустіна, Т. І. Зворикіна, Н. М. Шейміна, Н. О. Степаненко, Г. А. Голубицька (1955-2006), Н. Є. Василенко, Т. М. Цимлякова, Л. С. Кокіна, М. Й. Сердюк. Готуються до видання біобібліографічні матеріали Д. Я. Грахова, О. В. Аліванцевої, А. І. Перкової, В. М. Сацути.
Цінні документи, які дозволяють відтворити етапи музейної історії в діяльності її співробітників, зберігаються в науковому архіві музею. Зокрема, в діловодному та науковому архіві музею зберігаються особисті справи, окремі особові листки та листівки, автобіографії, накази, різні заяви, звіти про роботу, характеристики на співробітників музею з 1927 до 2007 р., які, безсумнівно, дозволяють ліквідували лакуни, відтворити музейне життя певних періодів його історії. Але ще більше матеріалів знаходиться в особистих архівах родичів, близьких, друзів колишніх працівників музею, і слід провести величезну роботу щодо їх виявлення й введення до наукового обігу. Наприклад, нещодавно у музей звернувся син В. Шилка, колишнього директора музею, передавши його фотографії і пообіцявши принести деякі документи та поновити його біографію.
Безперечно, що у невеличкому повідомленні осягнути всю 160-річну історію музею, простежити перипетії кадрових змін, деякі біографічні сюжети навіть щодо знакових постатей музейної справи різних періодів історії, відтворити внутрішнє музейне життя, неможливо. Відсутність архівних матеріалів заважає встановити навіть прізвища багатьох співробітників музею, час їх перебування на певних посадах в музеї, не говорячи вже про відтворення біографій та окреслення їх внеску у музейну справу. Тому дану працю слід вважати такою, що наголошує на певних питаннях, тобто постановочною, за якою, маємо надію, буде продовження. У даному повідомленні зроблена спроба реконструювати біоісторію музею 1902-1945 рр.
З існуючої літератури та доступних нам джерел вимальовується певна спадковість і хронологічна послідовність у обійманні тієї чи іншої музейної посади. Наприклад, зберігачами музею з 1902 рр. до 1925 рр. були: Антін Степанович Синявський (1902-1903), Василь Іоанікійович Строменко (1903-1904 та 1908), Антоніна Антонівна Скриленко (1905-1906), Трохим Миколайович Романченко (роки життя — 1880-1930) (1910-1917), у важкі і суперечліві 1917-1925 рр. — Корній Павлович Шамраєвський, який був найближчим помічником Д. Яворницького в усіх справах. Взагалі, в 1919 р. в музеї працювало всього 3 особи: завідуючий Д. І. Яворницький, помічник завідуючого К. П. Шамраєвський і сторож І. О. Попов [14].
У серпні 1920 р. в музеї працювали 8 осіб: Єварницький, 65 років, директор з окладом 5440 руб.; Шамраєвський К., 60 років, зберігач, 4690 руб.; Носок А., 28 років, зберігач, 4690 руб.; Агеєв П., 61 р., сторож, 2230 руб., Кікоть М., 27 р., бібліотекар, архівіст, 4130 руб.; Орленко І. , 38 р., сторож, 2030 руб.; Струнников, 49 р., художник, 4880 руб., Кравченко, 42 р. (не має даних) [23].
На червень 1923 р. в музеї вже було 14 співробітників (народного музею й держ. художнього музею): Еварницький Д. І. — директор, Степанов М. С. — помічник директора, Шамраєвський К. П. — ст. доглядач й завгосп, Чернявський І. Г. — секретар, Садовий Ю. П. — мол. доглядач; Дуброва С. С., сторож; Беліч С. С. — сторож, охоронець Потьомкінського палацу; Петров Г. І., Страшок М. Ю., Оберемко І. І., Ромашко Н. М. — нічні сторожі. Художній музей: Брацлавський А. О. — зав. музеєм, Журавлев В. З. — ст. доглядач, Храпко А. Д. — мол. доглядач [26]. У 1924 р. в музеї залишилось 12 осіб [25].
З 1909 до 1916 рр. зберігачем (зав. відділом) природничо-історичного відділу працював природознавець, педагог Подосинніков Микола Іванович [8, 714-715]. В наступні роки фахівця-природознавця в музеї, очевидно, не було зовсім, і поступово всі природничі колекції передаються Д. Яворницьким у вузи Дніпропетровська.
У 1924-1925 рр. завідуючим етнографічним відділом музею був Володимир Васильович Білий (1894-1937), пізніше — Павло Євменович Матвієвський (1904-1987) — одночасно учений секретар музею. У 1931-1933 рр. цей відділ очолив відомий житомирський етнограф Василь Григорович Кравченко (1862-1945), якого разом з Д. Яворницьким «вичистили» з музею.
У другій половині 1920-х рр. працювали в музеї археологи — Володимир Автономович Грінченко (1900-1948), Аркадій Вікторович Добровольський (1885-1956), Петро Петрович Курінний (1894-1967), який потім «втік» за кордон, як і завідуючий археологічним відділом музею (з грудня 1931 р. по грудень 1932 рр.) Михайло Олександрович Міллер (1883-1968) [18]. Працювали в музеї і одночасно в археологічній експедиції на Дніпрельстані науковий співробітник музею Василь Степанович Соляник, науковий співробітник музею Федір Миколайович Сап’ян. Впродовж 1920-х рр. працювала бібліотекарем музею Ксенія Яківна Гололобова (донька Якова Гололобова, відомого громадського діяча, й дружина вже згаданого Павла Матвієвського). У 1920-1930-х рр. фотографом музею був Марко Микитович Желєзняк (Залізняк) (?-1989).
У 1931-1934 рр. заступником директора музею був Яким (Яків) Іванович Ходак, за словами Ю. Мицика, направлений в музей як політрук (агент НКВД, якого теж невдовзі репресували) [16]; секретарем був Юхим Садовий, працював також науковий співробітник, старший екскурсовод музею, історик Василь Греков, науковці Мордовська і Бурякова, посаду завідувача археологічним відділом музею до 1930 р. обіймав Павло Козар (у 1942-1943 рр. — директор музею).
Як писав Олександр Міллер, з 17 службовців музею у 1934 р. залишились 2 (прибиральниця й доглядач) [17, 121]. За словами ж Юрія Мицика, в музеї не залишилось жодного науковця, «вичистили» навіть молодого фотографа Григорія Костюка, який живе тепер у Канаді [16].
З документів музею дізнаємося, що у 1930-х до 1940 рр. науковим співробітником, останні кілька років — заступником директора музею працював історик Григорій Юлійович Гербільський (1904-1991) [18].
Той же М. О. Міллер у своїй праці називає співробітника музею — фахівця-археолога Трохима Теслю, який, за його словами, «безслідно зник», очевидно був репресований в 1930-х рр. [17, 122]. З документів відомо, що прийшов Трохим Трохимович Тесля в музей в грудні 1933 р., тобто вже після звільнення Д. І. Яворницького, і працював археологом по травень 1934 р. [18], а до цього він брав участь у дніпробудівських археологічних розкопках, і, як писав Міллер, «відзначився відкриттям першої палеолітичної стації в Надпоріжжі» [17, 122]. Нажаль, ніяких інших відомостей про нього немає.
Якийсь час в музеї працювали: Іван Шаповал — лаборантом (з окладом 150 крб. на місяць та 700 г. хліба на день), прийшов в музей в 1935 р. лаборантом Володимир Архипович Мізін, якого після війни у 1946 р. призначили директором музею [18].
Для прикладу наведемо біографії окремих співробітників музею 1930-1940-х рр., які вдалося реконструювати за матеріалами музейного архіву.
Соляник Василь Степанович народився 1 березня 1896 року в с. Петриківка Дніпропетровської області, українець. Батьки — селяни, мали наділ землі й хату, 5 дітей: два сини — агрономи, Василь — учитель, сестра та ще один брат — колгоспники. Василь навчався у двох-класній школі в Петриківці. Мав хист до малювання. У Дніпропетровському історичному музеї зберігаються його картина «Краєвид села Петриківка» та окремі малюнки для експозиції музею, зокрема надмогильна плита П. Калнишевського тощо. У 1915-1918 рр. служив у армії прапорщиком у Катеринославі, працював у катеринославському госпіталі. У 1921-1926 рр. мешкав у Петриківці і працював у райпродкомі. До будь-яких партій ніколи не належав. З червня 1926 по 1934 рр. працював у Дніпропетровському історичному музеї (креслярем, археологом, художником-реставратором) та брав участь у Дніпрельстанівській новобудовній археологічній експедиції. Допомагав А. В. Добровольському у розкопках на Лантухівському острові, у Привільному та Вовнігах. У 1933 р. під час чистки музею був звільнений, потім поновлений на роботі. Але в музеї працював недовго й перейшов на роботу до Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту креслярем (1934-1936 рр.). У 1937-1940 рр. навчався в на біологічному факультеті Дніпропетровського ІНО, отримав спеціальність викладача природознавства у середній школі. Під час німецько-фашистської окупації залишався у Петриківці, працював вчителем у школі, викладаючи історію, астрономію, креслення, та підробляв креслярем у земвідділі. Жонатий, мав двох дочок — Сталіну (1936 р.н.) та Тамару (1941 р.н.). У 1946 р. знов працює в історичному музеї [21]. Пізніше очолив народний музей у Петриківці. Подальша його доля не відома, але є надія на пам’ять його земляків — пертиківчан, які допоможуть відновити останні роки його життя.
Накельський Семен Костянтинович народився в 1910 р. на Вінниччині в українській селянській родині. У 1927-1928 рр. був секретарем сільради с. Кописвата на Уманщині. У 1928-1931 рр. навчався в Київському кооперативному книжковому технікумі на інструктора книготоргівлі. З 1931 до 1933 рр. працював на Дніпропетровщині оргінструктором у Нижньо-Сірогозькій райспоживспілці. У 1933-1935 рр. служив у лавах Червоної армії рядовим. Після армії у 1935-1937 рр. повернувся на Дніпропетровщину і працював у Дніпропетровському бібколекторі інструктором по комплектації книгами бібліотек. Навчався у Дніпропетровському ІНО впродовж 1937-1939 рр. за фахом — викладач історії, але інститут не закінчив. У цей же час працював екскурсоводом в Дніпропетровському історичному музеї, потім викладав у середніх школах. Під час німецької окупації залишався у Дніпропетровську і працював разом з Павлом Козарем у музеї, брав участь в археологічних розкопках, які проводили німецькі вчені у пошуках готських поховань [3]. У 1944-1946 рр. — старший науковий співробітник музею, брав участь у пошуках музейних предметів і поверненні їх в музей. Був жонатим, мав доньку [21]. Подальша доля з’ясовується.
Бодянський Олександр Всеволодович народився у вересні 1916 р. у селянській родині на хуторі Петрополь Веселовської сільради Запорізького району Запорізької області (на 1947 рік — Івангородскої сільради Хортицького району). У 1937-1939 рр. працює молодшим науковим співробітником з археології Запорізького краєзнавчого музею, з 1939 до 1941 рр. — Київського центрального історичного музею. Під час німецько-фашистської окупації мешкав на х. Петрополь, ніде не працюючи з-за хвороби, лише з травня по липень 1943 р. влаштувався лаборантом в Дніпропетровський історичний музей, проводив археологічні розкопки разом з Козарем та німецькими археологами. У березні 1944 р. призваний до лав Радянської армії, де служив до кінця 1945 р. рядовим. У березні 1946 р. прийнятий науковим співробітником до Дніпропетровського історичного музею. У квітні 1946 р. він провів ряд розвідувальних експедицій у порожистій частині Дніпра, під час яких відкрив кілька нових пам’ятників палеоліту, неоліту й бронзи і зібрав велику кількість археологічних предметів для музею. У 1947 р. навчався на історичному факультеті Дніпропетровського державного університету. Жонатий. Мешкав у Дніпропетровську. Особова картка Бодянського заповнена 24 грудня 1947 р. [21].
На завершення слід зазначити, що музейні просопографічні дослідження тривають, і у перспективі з’явиться окремий науковий збірник, присвячений біоісторії Дніпропетровського історичного музею.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Археологічна спадщина О. В. Бодянського (До 90-річчя від дня народження): Збірник статей / Відпов. ред. Георгій Шаповалов. — Запоріжжя: Друк. дільниця ЗНТН, 2006. — 190 с.
  2. Бекетова В. М. До історії Дніпропетровського історичного музею ім.  Д. І. Яворницького в особах (життєва доля і музейна діяльність керівників закладу) // Грані. 2005, № 5(43). — С.91-96.
  3. Бекетова В. М., Белкин Д. Я. Днепропетровский исторический музей и германская администрация в годы Второй мировой войны // Вопросы германской истории. В 2-х томах. Т. 1. История. — Д.: ДНУ, 1998. — С.142-148.
  4. Виставка «Це не повинно повторитися» (жертви сталінських репресій на Дніпропетровщині): Буклет / Автори тексту: В. М. Бекетова, Л. М. Маркова, Г. С. Монастирна. — Д., 1990.
  5. Гуревич А. Я. История историка. — М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2004. — 288 с.
  6. Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького /Упоряд.: С. В. Абросимова та інш. — Д.: Гамалія, 1997. — Вип.1. — 886 с.
  7. Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького /Упоряд.: С. В. Абросимова та інш. — Д.: ОП «Дніпроп. книжкова друкарня», 1999. — Вип. 2. — 460 с.
  8. Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького /Упоряд.: С.В. Абросимова та інш. Д.: АРТ-ПРЕС, 2005 . — Вип. 3. — 737 с.
  9. Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького /Упоряд.: С.В. Абросимова та інш. — Д.: АРТ-ПРЕС, 2005. — Вип.4. — 500 с.
  10. Єлінов І. М. Археолог Людмила Петрівна Крилова (1930-1987) // Гуманітарний журнал. — 2002, № 2. — С.74-76.
  11. Заруба В. М. З вірою в українську справу. Антон Степанович Синявський. — К.: Либідь, 1993. — 144 с.
  12. Капустіна Н. І., Бекетова В. М. Музеї Дніпропетровської області: Довідник-путівник. — Д.: АРТ-ПРЕС, 2006. — 56 с.
  13. Ковальова І. Ф., Руденко Г. І. А. А. Скриленко (сторінки до біографії) // Історія і культура Придніпров’я. Невідомі та маловідомі сторінки: Науковий щорічник. — Д.: НГУ, 2006. — Вип. 3. — С.154-165. (У журналі «Грані» лежить рукопис другої статті про А. А. Скриленко).
  14. Листування // Науковий архів ДІМ. — Ф.1. Оп.1. Од. збер. 1. — Арк.31, 32.
  15. Ляшко С.М. «Робітник самостійного значення» (До біографії О. В. Бодянського). // Музейний вісник. — Запоріжжя, 2004, № 4. — С.92-94.
  16. Мицик Ю. А. Яворницький під наглядом ВКП(б) та НКВД // Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наук.конф., присвяченої 140-річчю від дня народження Д. І. Яворницького та 90-літтю ХІІІ Археологічного з’їзду (листопад 1995 р.). — Д.: Пороги, 1995. — С. 26-29.
  17. Міллер М. О. Доля українських археологів під совєтами // На пошану українських вчених, знищених большевицькою Москвою. Записки НТШ. Т.СLXXIII. Париж-Чикаго, 1962. — С.112-126.
  18. Накази Дніпропетровського історичного музею по особовому складу // Нау-ковий архів ДІМ. Ф.1. Оп.1. Арх. 4, 5, 6, 8, 9, 11, 13, 18, 21.
  19. Оленковський М. П. Наукове безсмертя, створене власноруч (до 120-річчя Аркадія Вікторовича Добровольського) // Археологія. 2006, № 1. — С.82-84.
  20. Олійник-Шубравська М. М. Хто ж доніс на Дмитра Яворницького? // Наро-дознавство. 1994. № 10-11. — С.3.
  21. Особисті справи працівників Дніпропетровського історичного музею 1945-1946 рр. // Науковий архів ДІМ. Ф.1. Оп.1. Арх. — Арк.48-49, 131-134.
  22. Портнов А. Павло Матвієвський — маловідомий історик-краєзнавець // Бористен. 2000. № 8 (110). — С.2.
  23. Регистрационный листок предприятия Советского народного музея Екатеринославского отделения профессионального союза работников искусств с перечислением фамилий работников музея, их должностей и заработной платы// Науковий архів ДІМ.Ф.1. Оп. 1. Од.зб. 2. — Арк.12.
  24. Смолій Ю. О. Осередки селянського хатнього малювання Катеринославщини першої третини ХІХ століття: До історії дослідження // Студії мистецтвознавчі. 2003, № 3. -С.
  25. Сопроводительное письмо и список всех сотрудников Екатеринославского областного народного музея с указанием полученного ими жалования за март 1924 г. // Науковий архів ДІМ. Оп.1. Од.зб. 6. — Арк. 34.
  26. Список личного состава по утвержденному постоянному штату сотрудников Екатеринославского народного музея (бывший имени А.Н. Поля) и Госуд. художественного музея // Там само. Од.зб. 4. — Арк.17,18, 19.
  27. Сучасники про Д. І. Яворницького / Упорядник Микола Чабан. — К.: Ярославів Вал, 2006. — 236 с.
  28. Чабан М. П. Діячі Січеславської «Просвіти» (1905-1921): Біобібліографічний словник. Д., 2002.
  29. Череватенко Л. Яким голосом озветься земля? // Вітчизна. — К.: Радянський письменник, 1976, № 7. — С.174-188.

Автор: Бекетова В.М. — заст. дир. ДІМ з наукових питань

Джерело: Видатні особистості: музейна персоналістика. (Матеріали обласної музейної конференції до Міжнародного дня музеїв та 75-річчя Дніпропетровської області). — Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2008. Вип. 10. — 338 с.


Hosting Ukraine Creative Commons