Днепропетровский национальный исторический музей

Доступність установ культури для людей з обмеженими можливостями

Невже гадаєш, що примилосердна й
дбала матір наша природа зачинила їм
двері до щастя, ставши для них мачухою?

Г. Сковорода.

На сьогоднішній день у світі близько 650 млн. людей-інвалідів з фізичними, розумовими або сенсорними вадами. Врахувавши членів їхніх родин, кількість людей, пов’язаних з інвалідністю досягне близько 2 млрд., а це майже третина населення світу.
Знаходячи власні фізичні і духовні резерви, долаючи психологічні проблеми, людина з обмеженими психофізичними можливостями часто не в змозі вести повноцінний спосіб життя внаслідок певних соціальних і фізичних перешкод, бар’єрів, які є в суспільстві [1, с. 7].
Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» [2], прийнятий ще у 1991 році, а в наступні роки доповнений і вдосконалений, гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами. Відповідно до положень цього Закону розроблено і затверджено  цілу низку документів, зокрема: Комплексну програму розв’язання проблем інвалідності в Україні, Положення про медико-соціальну експертизу, Положення про індивідуальну програму реабілітації, Положення про фонд соціального захисту інвалідів в Україні.
Згідно ст. 4 цього Закону України діяльність держави виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров’я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності [2].
Світова спільнота, уряди цивілізованих країн, звертаючи увагу на проблеми людей з інвалідністю, роблять особливий акцент на аналізі вирішення важливих питань їх тотальної бар’єрності, правової захищеності, питань отримання ними освіти і працевлаштування та безлічі різноманітних аспектів їхньої інтеграції у суспільство.
3 грудня 1982 року Генеральною асамблеєю ООН була прийнята резолюція № 37/52 «Всесвітня програма дій стосовно інвалідів». Це був найперший міжнародний правовий документ, присвячений цій непростій та важливій проблематиці. А через 10 років, у 1992 році, Генеральна асамблея ООН проголосила 3 грудня Міжнародним днем інвалідів. Сьогодні близько трьох мільйонів українців – люди з інвалідністю [3].
Створення належних умов життя дасть змогу людям з особливими потребами повніше реалізувати особистий потенціал, брати посильну участь у державному будівництві, інтегруватися в суспільство. До цього спонукає підписання Україною міжнародних документів, у відповідності з якими створюється і вдосконалюється власна правова база та розробляються відповідні соціальні програми.
Протягом останніх років прийнято низку законодавчих і нормативних актів, що гарантують соціальну захищеність державою громадян з інвалідністю. Серед них – Закони України:

  • «Про реабілітацію інвалідів в Україні»;
  • «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість»;
  • «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»;
  • Укази Президента України, Постанови і розпорядження КМУ,   Верховної Ради України, накази Міністерства охорони здоров’я України:
  • Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідності»;
  • Постанова КМУ «Про затвердження Порядку призначення і      виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державної соціальної допомоги на догляд»;
  • Розпорядження КМУ «Про розробку та організацію серійного виробництва міських пасажирських автобусів і тролейбусів, переобладнаних або обладнаних спеціальними пристроями для перевезення інвалідів на візках»;
  • Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту інвалідів та проведення в Україні у 2003 році Року людей з інвалідністю»;
  • Указ Президента України від 1 червня 2005 року № 900 «Про  першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями»;
  • Постанова КМУ «Про затвердження Положення про Фонд        соціального захисту інвалідів»;
  • Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань «Про підсумки проведення в Україні у 2003 році Року людей з інвалідністю щодо забезпечення соціальних, економічних, правових і конституційних гарантій у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів»;
  • Постанова КМУ «Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для впровадження інвестиційних технологій у виробництво технічних засобів реабілітації інвалідів»;
  • Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження форм індивідуальної програми реабілітації інваліда, дитини-інваліда та Порядку їх складання»;
  • Постанова КМУ «Про схвалення Концепції ранньої соціальної   реабілітації дітей-інвалідів»;
  • Постанова КМУ «Про поліпшення забезпечення інвалідів по зору деякими засобами реабілітації»;
  • Постанова Верховної Ради України «Про стан забезпечення в Україні встановлених чинним законодавством соціальних, економічних, правових і конституційних гарантій у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів»;
  • Указ Президента України від 18.12.2007 р. № 1228/2007 «Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями тощо.

У 2005 році Держбудом України були затверджені Державні будівельні норми України, розділ Будинки і споруди: культурно-видовищні та дозвілєві заклади, розділ в яких присвячений облаштуванню подібних закладів і для потреб інвалідів [4]. А у 2007 році затверджені Державні будівельні норми України, розділ Будинки і споруди; Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення [5] та розділ Споруди транспорту: проектування і будівництво [6].
Необхідність проблем інвалідів акцентована саме тепер, коли українці з інвалідністю до сих пір на можуть існувати незалежно від допомоги інших, вони ізольовані від суспільства, потерпають від різних видів дискримінацій, не інформовані щодо своїх прав і привілеїв відповідно до Законів України. У них надзвичайно обмежений доступ до об’єктів соціальної інфраструктури, а також через «тотальні обмеження громадської архітектури, більшість з них не можуть відвідувати громадські місця, установи культури, крамниці, аптеки, користуватись транспортом, працювати, вести активне та повноцінне життя, часто у них не має можливості навіть вийти з дому чи просто перетнути вулицю» [7, с. 88-89]. Рівні можливості для інвалідів залишаються мрією, а суспільна ізоляція – реальністю.
Національний заповідник «Хортиця» також зіткнувся з проблемою доступності установи культури для інвалідів. Запоріжжя входить у список місць відвідування групами туристів з круїзних теплоходів, що курсують Дніпром від Києва до Одеси і навпаки. Крім екскурсії містом і розважальної частини (виступ артистів кінного театру), туристам пропонується відвідати Музей історії запорозького козацтва, що розташований і працює на території Національного заповідника «Хортиця». Основний контингент іноземних туристів – люди, так званого «третього віку» – пенсіонери. Серед цих іноземних туристів іноді трапляються люди з обмеженими можливостями: на візочках, милицях, з палицею-стільчиком тощо. У Національному заповіднику «Хортиця» турбуються про кожного відвідувача, бо «туризм для людей похилого віку та інвалідів володіє великим гуманістичним потенціалом», – запевняє нас  Л.В. Сакун [8, с. 40-41] У зв’язку з цим постала необхідність вивчення питання доступності для інвалідів таких установ культури як музеї та заповідники для втілення цього досвіду в умовах острова Хортиця.
Авторові статті, у 2008 році – році туризму в Україні – довелось побувати у багатьох містах нашої країни. Цікавило перш за все, які створені умови для відвідування закладів культури людьми з обмеженими можливостями (а саме, інвалідами-візочниками).
Позитивного досвіду з цього питання виявилося замало, але певні досягнення все ж таки є.
У Києві в Музеї народної архітектури та побуту НАНУ для людей з особливими потребами (інвалідів) є один день відвідування на місяць (перший понеділок місяця) безкоштовний. Екскурсійне обслуговування у складі групи людей-інвалідів також безкоштовне, але повинне бути узгоджене з керівництвом музею. Інваліди з порушенням слуху приїздять до музею із сурдоперекладачем. Інваліди-візочники можуть вільно пересуватись територією заповідника. Єдина складність – борти хат, де їм потрібна допомога сторонньої людини.
У Музеї народної архітектури та побуту у Львові така категорія людей як діти-сироти, інваліди І гр. і супроводжуюча особа, постраждалі на ЧАЕС мають можливість відвідування музею безкоштовно. Інваліди на візочках, як і в Києві, мають можливість вільно пересуватись територією музею, потреби в облаштуванні пандусів не має. Екскурсійні групи інвалідів з листом від організації, що привозить їх до музею за згодою адміністрації, обслуговується безкоштовно. Крім того, музейні працівники проводять пересувні виставки в закладах, де є така категорія людей як інваліди.
На Кіровоградщині, у Державному музею-заповіднику І. Карпенка-Карого (Тобілевича) «Хутір Надія» стежини пристосовані для того, щоб проїхати інвалідним візочком. Потреби у спеціальних пандусах не має. Доторкнутися до минулого, до літературної спадщини видатного українського драматурга інваліди І та ІІ групи зможуть безкоштовно, екскурсійні групи інвалідів обслуговуються також безкоштовно.
У Національному історико-культурному заповіднику «Чигирин» Черкаської області інваліди І та ІІ групи відвідують заповідник і усі його об’єкти – безкоштовно. При адміністративній будівлі та музеях заповідника у 2007 році виготовили пандуси для вільного пересування людей-інвалідів у візочках (адміністрація заповідника, посилаючись на Указ Президента України від 1 червня 2005 року № 900 «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями» зробила доступними свої музейні установи для людей з руховими обмеженнями).
У знаменитому Кам’янець-Подільському державному історичному музею-заповіднику, що на Хмельниччині для інвалідів І та ІІ групи вхід у музей-заповідник – безкоштовний, екскурсійні групи інвалідів за листом від організації, що привозить інвалідів до музею за згодою адміністрації музею, також безкоштовний.
Луцький історико-культурний заповідник був створений на базі комплексу історичних архітектурних споруд Старого Луцька. До усіх пам’яток заповідника доступ для інвалідів безкоштовний, екскурсійне обслуговування у складі групи людей-інвалідів також безкоштовне.   Перепона тільки у тому, що люди у візочках не мають можливості    потрапити на верхні галереї замку.
Порадував і Крим. Карадагський державний природний заповідник, у підніжжя якого розташувався Коктебель, також можна відвідати    людям з обмеженими можливостями, відомі ж сходження інвалідів на Говерлу. Дім-музей Максисиміліана Волошина радо відкриє свої двері для людей на візочках. Заїхати туди можна, але єдина перепона – круті сходи на другий поверх. На горб Кучук-Янішар, де розташована могила М. Волошина, в принципі візочком проїдеш, це не крутий спуск, але можуть виникнути складнощі з підйомом – не підготовленій людині йти, а тим більше їхати важко. У Судакську генуезьку фортецю –     філію Національного заповідника «Софія Київська» – люди з обмеженими можливостями можуть потрапити вільно на візочку і спостерігати середньовічну архітектуру, дивлячись угору.
Що стосується Національного заповідника «Хортиця», то сприятливі природнокліматичні умови, багатство флори і фауни, наявність лікувальних закладів, санаторіїв-профілакторіїв, його історико-культурна спадщина, безперечно, повинні бути доступними і для людей з обмеженими можливостями.
Для цього, з метою покращення умов обслуговування інвалідів,    доріжка до Музею історії запорозького козацтва була облаштована пандусами у першому півріччі, а влітку 2008 р. покрита асфальтом (до цього покрита великими плитками). З квітня 2008 року у прейскуранті на екскурсійне обслуговування передбачені пільги для цієї категорії відвідувачів. Протягом 2008 року у Національному заповіднику «Хортиця» обслуговувалось з екскурсіями більше ніж 400 осіб з обмеженими фізичними можливостями. Майже стільки ж людей-інвалідів відвідали індивідуально Музей та історико-культурний комплекс «Запорозька Січ», що розташувався в 300-х метрах від музею історії козацтва. Серед постійних відвідувачів заповідника: Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 5 для дітей із вадами зору, Новомиколаївська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат для дітей із важкими вадами мовлення, Каменська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат для слабочуючих і пізнооглухлих дітей, Сахновщинська загальноосвітня школа-інтернат (діти із затримкою психічного розвитку), Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Особистість», проект «Я – молодий і прагну жити»(молоді люди хворі на ДЦП) тощо.
Восени 2008 року Всеукраїнське громадське соціально-політичне об’єднання «Національна Асамблея інвалідів України» проводила у  Запоріжжі навчально-практичний семінар для керівників і лідерів громадських організацій інвалідів «Безбар’єрність руху інвалідів України». Співорганізатор – Запорізький обласний Конгрес інвалідів за підтримки Запорізької обласної державної адміністрації.
У рамках цього семінару слухачі відвідали Національний заповідник «Хортиця», зокрема Музей історії запорозького козацтва та історико-культурний комплекс «Запорозька Січ» і автор статті на власні очі   переконалась як людина на візочку самостійно спустилася десятьма сходами в діораму «Битва Святослава», що знаходиться в Музеї, і піднялась назад також самостійно, завдяки тільки поручням. На жаль, в цій діорамі встановити пандуси на гранітних сходах не можливо, але міцні поручні дали людині можливість майже безперешкодно подивитись на мистецький витвір.
Люди з обмеженими можливостями не тільки відвідають Національний заповідник «Хортиця», а також працюють у ньому. В трудовому колективі заповідника три людини-інваліди. Тому, звичайно, в залежності від виду захворювання, інваліди можуть бути задіяні для роботи у музеях, заповідниках та інших установах культури. В.А. Квартальнов, наприклад, зосереджує увагу на інвалідах не тільки як на суб’єктах  соціального туризму [9, с. 121], а і як на трудовий ресурс у сфері     туризму [9, с. 122].
У майбутньому заповідник «Хортиця» планує проведення спільних заходів з Запорізьким обласним Конгресом інвалідів, буде продовжувати вводити систему пільг для людей з обмеженими можливостями, а також створювати умови для вільного пересування інвалідів-візочників (облаштування пандусів, установлення поручнів у залах музею і місцях обслуговування туристів (туалети, каси тощо). Бо про «безбар’єрне  середовище» для людей з інвалідністю не говорить хіба що лінивий. Інша справа – робити конкретні та по-справжньому дієві кроки для   подолання цих самих бар’єрів. Варто усвідомити, що подолання бар’єрності – це не лише встановлення відповідними структурами     пандусів на кожному кроці, а насамперед – зміна власного мислення, співчутливе ставлення до оточуючих і руйнування стереотипів, що склалися у суспільстві.

Бібліографічні посилання:

  1. Іванова І.Б. Соціально-психологічні проблеми дітей-інвалідів. – К.: Логос, 2000. – 87 с. – Бібліогр.: С. 79-86.
  2. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів». Сторінка «Законодавство України» сайту Верховної Ради.
  3. «Без бар’єрів», № 1; 4, 2008 р.
  4. Державні будівельні норми України, ДБН В.2.2-16:2005, розділ Будинки і споруди: культурно-видовищні та дозвілєві заклади, Київ Держбуд України, 2005.
  5. Державні будівельні норми України, ДБН В.2.2-17:2006, розділ Будинки і споруди: Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення, Київ Мінбуд України, 2007. – 21 с.
  6. Державні будівельні норми України, ДБН В.2.3-4:2007, розділ Споруди транспорту: проектування і будівництво, Київ Мінрегіонбуд України, 2007.
  7. Холостова Е.И., Дементьева Н.Ф. Социальная реабилитация: Учебное пособие. 2-е изд. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2003 –   340 с.
  8. Сакун Л.В. Теория и практика подготовки специалистов сферы туризма в развитых странах мира: Монография. – К.: МАУП, 2004. – 399 с.
  9. Квартальнов В.А. Теория и практика туризма: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 672 с.

Автор: Коновалова О.В. — Національний заповідник «Хортиця»

Джерело: Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160річчю заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького) Вин. 11. — Д.: АРТПРЕС. 2009. 608 с.


Hosting Ukraine Creative Commons