Днепропетровский национальный исторический музей

Етнографія, народні звичаї й свята на Катеринославщині

Однією з найбільш цікавих і значних колекцій нашого музею є етнографічна колекція. Ще на початку XX ст. під керівництвом Д. І. Яворницького була проведена велика робота по етнографічному обстеженню Катеринославської губернії. До цієї роботи Дмитро Іванович залучив відомого етнографа з Харкова В. О. Бабенка, який добре вивчив побут Катеринославщини і свої наукові дослідження виклав у своїй праці «Этнографический очерк народного быта Екатеринославского края», а зібрані предмети матеріальної і духовної культури передав музею. Особливо ця робота активізувалася під час підготовки та проведення XIII Всеросійського археологічного з’їзду. Була розроблена спеціальна програма по збиранню етнографічного матеріалу.
Вже в 1910 р. відділ етнографії в музеї складався з 16 розділів, де були представлені народний одяг, знаряддя праці, вироби ремісників, предмети побуту, ритуальні речі, пред-мети народного мистецтва.
Можна з певністю стверджувати, що відділ етнографії в музеї Д. І. Яворницького був своєрідною енциклопедією народного життя не тільки українців, а й інших національностей, котрі мешкали на Катеринославщині.
В 20—30-х роках Катеринославський музей щодо багатства етнографічного матеріалу був винятковим явищем і вважався одним з найкращих на Україні. В ньому зберігалися цінні рідкісні предмети побутового вжитку, що мали різнобічне значення для вивчення життя й побуту народу, його матеріальної культури, естетичних смаків і нахилів майже всієї східної України.
У цьому повідомленні я зупинюсь на деяких народних звичаях та святах, про які є можливість розповісти під час екскурсій, завдяки наявності відповідних експонатів.
Серед весняних свят найбільшим багатством обрядових дій та звичаїв виділявся великодній цикл. У Вербну неділю приносили з церков освячену вербу й шмагали нею всіх членів сім’ї й худобу, приказуючи: «Лоза б’є, не я б’ю, за тиждень — великдень». Пізніше цією гілкою перший раз виганяли корів у череду. Від вербної неділі починали активну підготовку до Великодня (Пасхи): варили яйця і розписували писанки, фарбували крашанки, начиняли ковбаси, випікали обрядове печиво, включаючи обов’язкову пшеничну паску й солодку бабу. Д. І. Яворницький зазначав, що розписували писанки на Катеринославщині тільки в Чистий, або Страсний четвер, причому це треба було зробити до вечора. Вважалося, що такі писанки будуть довго зберігатися, а саме головне, вони принесуть щастя та багатство. Тому писанки дарували своїм знайомим, рідним і близьким, тим, кому ти бажав щастя. Дівчина обов’язково дарувала писанку своєму коханому, бажаючи, таким чином, йому щастя, а саме головне, щоб він був продовжувачем роду. Парубки дарували писанки тим дівчатам, з якими хотіли мати шлюб. Іноді у дівчини набиралося декілька писанок. Вона нанизувала їх на нитку або стрічку й розвішувала по вікнах, прикрашала божницю. Входячи в дім, зразу було видно, якою шаною користувалася у парубків дівчина, скількох прихильників вона мала. Займалися розписом писанок жінки, дівчата. Освячені писанки зберігали до наступного Великодня.
Увечері на Страсний четвер кожна господиня намагалась принести з церкви запалену свічку. Нею випалювали хрести на стелі й дверях, сподіваючись у такий спосіб захистити свій дім від впливу злих сил. В Чистий четвер прибирали в хаті: мили, білили, розписували стіни. Дівчата рано на світанку бігали до криниці набрати води, поки півні не напилися й відьми не вмилися. Цією водою вмивалась вся родина. Вважалось, що ця вода цілюща: вона дівчатам відбілить личко, рум’янцю добавить й краси надасть. В четвер деякі господині й паски пекли. Ну, а в неділю, на Світле воскресіння Христове зранку йшли до церкви на богослужіння. Повер-нувшись додому, родина розговлялась після Великого посту. З цього дня відновлювалися й розваги молоді,адже під час Великого поста заборонялися різні розваги: ігри, вечорниці, співанки. Найбільш поширеними на Катеринославщині були ігри в «квач», ««довгої лози», — це коли всі хлопці ставали в ланцюжок і останній починав плигати через передніх, доходячи до початку ланцюжка, і так по черзі кожний. Поширеними серед парубків були скачки — біг навипередки на призи. Дівчата змагалися в танцях, співах, у перевтіленнях. Великодні ігрища вважались в народі справжнім ярмарком наречених.
Значне місце посідали обряди, пов’язані з культом предків. Померлих родичів провідували у перший понеділок після Великодня. На цвинтар несли паску, крашанки, інші страви, обідали біля могил, на хрест пов’язували рушники. У цей день обов’язково годували старців і роздавали милостиню «за упокій душі».
Завершувались весняні свята троїцькою обрядовістю, в основі якої лежав культ рослинності, магія закликання майбутнього врожаю. На «Зелені свята» (так у народі називали християнське свято Трійці) обов’язково обмаювали подвір’я, хату, господарські будівлі зеленими гілками клена, верби, лиш, акації. Гілки встромляли у стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу встеляли пахучими травами: любистком, м’ятою, піжмою, ласкавцями.
На зелені свята дівчата водили хороводи і, як на проводи, провідували померлих родичів, на кладовищах влаштовували панахиди й спільні поминальні трапези.
Одним з найважливіших свят кожної родини було весілля. На Катеринославщині це було ціле театральне дійство. Починалось воно з заручин — молодий засилав старостів до батьків дівчини. Якщо всі були згодні, дівчина подавала рушники старостам, молодого перев’язувала хусткою й підносила йому вишиту весільну сорочку. Напередодні весілля проводився «дівичвечір», на якому гуляла переважно молодь. Молодий з старшим боярином ходив запрошувати своїх родичів й сусідів на «вечорини». Входячи до хати, молодий робив 3 земних укліна, промовляючи: «Просили батько й мати і я (прошу на свадьбу, на весілля». Боярин подає весільні шишки молодому, а той господарю дому.
Молода точно так ходить з «дружками», запрошуючи своїх рідних. Після запрошення молода у себе вдома пригоща «дружок», а молодий з боярами вдома прикрашає весільне «гільце» — колоссям, квітками, калиною й ласощами.
В день весілля батько молодого («весільний батько») після повернення молодого з-під вінця до дому (молода — до свого дому) відправляється без шапки з хлібиною під рукою запрошувати в свою чергу на весілля. Коли зберуться всі запрошені до молодого, сідають за стіл й пригощаються обідом. Після цього виходять всі у двір. Дружко виводить молодого й тричі обводить навколо бочки з водою. В цей час мати благословля сина, а він вклоняється «а всі чотири боки. Молодого виводять за двір, за ним йдуть бояри, світилки із квітами — світильником, мати обсипа всіх зерном, насінням, грішми. Свашки співають: «Мати сина в дорогу виряджала». І всі поїздом йдуть до молодої.
Парубки з боку молодої не пускають молодого до двору, вимагаючи викуп:
«Ми калину рубали та твою молоду годували».
Оплативши викуп, молодий зі своєю свитою входять у двір. Дружко з підружим йдуть до хати молодої, але їх не признають старости молодої й вимагають у них «білет». Мати молодої в вивороченому кожусі виїздить верхи на кочерзі у двір й танцює перед молодим, який починає роздавати подарунки. Матері — чоботи, сестрам й братам — хустки й пояси.
З хати виходять старости, перев’язують один одного навхрест рушниками, дружко веде (молодого в хату, рубаючи повітря хусткою в дверях, і звертаючись до старостів, промовляє: «Старосте й пане підстаросте, благословіть молодого князя в цей чесний дім ввести». Йому відповідають: «Бог благословить».
За столом коло молодої стоять малі її брати з солом’яними кійками й погрожують молодому. Після викупу молодого заводять за стіл. Гості з боку жениха теж вмощуються за стіл й пригощаються. Після цього йде (роздача коровая. В с. Нікольському Катеринославського повіту, коли молодого садили за стіл, то співали:
«йде Андрій на посад, З у стріча його Господь сам, ой, із долею із щасливою, із доброю годиною… Цей же посад писар писав, писали його писарі, а малювали маляри темної ночі при свічі, а ясного сонця — у віконця для Андрія молодця».
Після закінчення святкового обіду збирають все придане молодої — скриню, подушки, одяг і т. ін. й відправляють до жениха. При цьому гості співають:
«Вигортай, мати, з печі жар, коли тобі дочки жаль. Кидай в пічку дрова й залишайся здорова».
При вході до хати, жениха, молодих благословляють на «спокій»: Якщо молода чесна, співають:
«Благослови, Боже, чесному дитяті чесно співати.
Не бійся, матінко, не бійся — в червоні чобітки вбуйся…»
В противному випадку співають іншої:
«Бодай тобі ж, морозеньку, що поморозив ти калиноньку, посмутив всю родиноньку й близьку й далеку і отця, неньку рідненьку».
На наступний день водять молодих до рідних молодої. Весілля продовжується декілька днів.
На весілля печуть спеціальні хліби: шишки, які роздають гостям; коровай — великий круглий хліб з оздобленням із тістечка; лежень — самий великий весільний хліб, довгий за формою. Його кладуть посеред столу й встромляють в нього гільце (прикрашена «гілочка дерева). З боків кладуть короваї й калачі. Все це лежить на столі до закінчення весілля, а потім роздається гостям. Роздачу проводить дружко й підружій. Після роздачі коровая проходить «скриваньє» молодої. Це робиться в хаті молодої до того, як її відправлять в дім до жениха. Молодший брат молодої підходить й зніма «кісники» з коси. Дівчата, подруги молодої співають:
«Братик сестриці косу розпліта. Де він розплітки ті дівав — поніс на базар — не продав, меншій сестриці даром віддав».
До молодої підходять свашки, знімають з неї весільну квітку й одягають очіпок, обв’язують голову наміткою й перев’язують червоною стрічкою.
Ось таким було весілля на Катеринославщині. Справжній народний театр.

Автор: Філоненко В. М., старший науковий співробітник ДІМу

Джерело: Скарбниця ріднокраю. — Дніпропетровськ: «Дніпро», 1993. — 132 с.


Hosting Ukraine Creative Commons