Днепропетровский национальный исторический музей

Письменники Придніпров’я — жертви сталінських репресій (за матеріалами служби національної безпеки України по Дніпропетровській області)

В цьому році в Києві у видавництві «Радянський письменник» вийшла книга «…З порога смерті… Письменники Укра­їни — жертви сталінського терору», яка є фундаментальним дослідженням авторського колективу в складі відомих письменників, літературознавців, журналістів.
З ініціативи комісії «Меморіал», Спілки письменників України і за активного сприяння Комітету державної без­пеки України творча група вивчила слідчі справи письмен­ників, репресованих у добу сталінського беззаконня, на під­ставі чого були написані довідки-есе.
Серед цих — розповіді про письменників, літературознав­ців, перекладачів, чия творчість пов’язана з Придніпров’ям: В. Підмогильного, В. Поліщука, В. Мисика, А. Казку, Г. Епіка, С. Божка, І. Кириленка, П. Кононенка, І. Багмута, В. Атаманюка, М. Вороного, М. Дубовика, О. Журливу, Я. Кальницького, Г. Касьяненко, Г. Яковенка. Цей національний мартиролог ще не завершений… У ми­нулому році авторка доповіді вперше за час вивчення розвит­ку літератури Придніпров’я 1920—1930-х рр. отримала можли­вість ознайомитися зі справами репресованих дніпропетровсь­ких письменників П. Харламова, М. Минька, О. Шпоти, й. Саповського, В Роздольського, П. Кононенка в архіві служ’би національної безпеки України по Дніпропетровській області. Повідомлення про творчі долі цих літераторів стане органічним доповненням до збірника «…З порога смерті…». Перед авторкою стояли ті ж методологічні проблеми, що і перед творчою групою збірника: кількість репресованих письменників, кого вважати власне письменником і коли по­чався сталінський терор проти українського письменства.
Різні дослідники називають різні цифри репресованих: від 97 до 500 осіб. Сталінські кати докладали багато зусиль, щоб приховати від наступних поколінь сліди нечуваних зло­діянь.
Щодо другої проблеми, то авторський колектив вирішив керуватися уявленнями про статус письменника в суспільстві того часу. Щодо витоків сталінського терору, то до цього часу більшість науковців називала 1929 рік як початок під­готовки сфальсифікованого судового процесу в справі так званої СВУ (Спілки Визволення України).
Сьогодні правильніше буде віднести цю дату на 26 квіт­ня 1926 р., коли Сталін надіслав своєму наміснику на Укра­їні Кагановичу листа, розціненого сучасниками як сигнал до репресій.
Дніпропетровська організація Спілки письменників Ук­раїни на чолі з П. Харламовим, потім з М. Чибураєвим до кінця 1930-х рр. була майже вся знищена.
Обласна газета «Зоря» 14 січня 1939 р. повідомила про необхідність створення в Дніпропетровську філіалу Спілки письменників України…
Серед насильно вилучених із літературного процесу були талановиті письменники і так звані «ударники», твори яки, для сучасного дослідника цікаві як історія, як ілюстрація епохи. Тому в доповіді не буде літературознавчого аналіз} творів письменників, а буде зроблена спроба показати механізм фабрикування справи і «як у задушливій атмосфері тоталітарного режиму народжувалося таке потворне явище, ЯК самообмова» (Б. Рильський).
Петро Георгійович Харламов — перший секретар Дніпропетровської письменницької організації. Народився 28 червня 1901 р. у місті Дніпропетровську. Працював на Брянському заводі. Брав участь у громадянській війні. З 1931 р. — кандидат у члени партії. Друкувався в журналах «Зоря», «Штурм», обласних газетах. У 1933 р. вийшла пое­тична збірка Эхо зпохи» (рос. мовою).
Заарештований 17 серпня 1936 р. Спілка письменників швидко відреагувала на арешт свого керівника: «Харламова, члена Союза советских писателей, разоблаченного органами НКВД как неразоружившегося троцкиста-двурушника, до последнего времени не порьівавшего активних связей с подлой бандой троцкистов-террористов — исключить из Союза советеких писателей, снять с работы секретаря литорганизации и вывести из состава редколлегии журнала «Штурм». Поставить вопрос перед правлением литфонда о немедленном снятии его с работы уполномоченного по литфонду» (З Постанови спільних зборів Дніпропетровської організації Спілки Радянських Письменників від 20 серпня 1936 р.).
Постановою Особливої Наради при НКВС від 15 січня 1937 р. Харламова засудили до 5 років позбавлення волі за те, що «він був учасником контрреволюційної троцькістської організації і проводив антирадянську діяльність».
В акті про смерть П. Харламова дізнаємося, що він знаходився в Північно-Східному виправно-трудовому таборі, де і помер в стаціонарі т/п Експедиційній Південного району 19 березня 1940 р. від паралічу серця.
Слідча справа № 6438 звинувачуваного Миколи Григоро­вича Минька найменша за обсягом (в ній 75 аркушів) і недовготривала за часом.
Ордер № 124 на обшук і арешт М. Минька виписаний із Дніпропетровському НКВС 25 вересня 1937 року. З меморан­думу дізнаємося, що Минько народився 1902 р. у с. Маньківки Харківської області, працював викладачем у Дніпропет­ровському транспортному інституті, мешкав по вул. Сквозній, 40, кв. 2. Далі мовою оригіналу: «Минько Н. Г. в прош­лом петлюровец, участник банды Гладченко. Являлся актив­ным участником вскрытой контрреволюционной, украинско- националистической, террористической организации среди писателей г. Днепропетровска». В предьявленных обвинениях Минько себя виновным не признал…»
«Постановление (о привлечении в качєстве обвиняемого)», «Собственноручньїе показання Минько Н. Г.», «Обвинительное заключение», «Виписка из протокола № 65 заседания тройки УНКВД по Днепропетровской области» датуються 9 грудня 1937 р.
Можна уявити, як фабрикувалися ці документи, підписувалися протоколи допитів, з’являлися так звані «собственноручные показания», в яких робився наклеп на видатних дія­чів української культури П. Єфремова, В. Біднова, В. Винниченка — «организаторов национализма», «непримиримих врагов советской власти», була піддана ревізії власна творчість.
В справі Минька зберігається заява дніпропетровського літератора О. Серафімова-Йосельсона, який дає негатив­ні характеристики майже всім дніпропетровським літерато­рам: М. Строковському, С. Ахматову, О. Бейлінову, Й. Пустинському, М. Чибураєву, В. Чигирину, І. Кириленку.
Про М. Минька: «Законченый, оформившийся, но умело замаскированый враг. Он являетея учеником матерого врага — националиста Ефремова и соратником свившей в своє время в Днепропетровске банды, «в которую входили: Ткачук, Досвитный, Пидмогильньїй, Чапля, Мусияк, Нестерец и др…».
Трійка УНКВС по Дніпропетровській області 9 грудня 1937 р. засудила Минька до розстрілу, 15 грудня письменни­ка не стало. М. Минька реабілітовано 24 травня 1962 р.
15 січня 1938 р. було заарештовано Олену Василівну Шпоту, дніпропетровську письменницю, дружину М. Минька.
Анкета арештованої повідомляє, що О. Шпота народилася 25 травня 1899 року в Амур-Нижньодніпровську, с. Воронцовка, освіта середня, має двох дітей -—Романа 11 років, Ларису 18 років.
Їй інкримінувалась участь у контрреволюційній організа­ції і антирадянська націоналістична пропаганда. Із протоко­лів допитів витікає, що речовими доказами на слідстві були твори письменниці «Золоті ранети» та «Сестра», в якому, за словами слідчого, вона зобразила рідну сестру, розстріляну ЧК. Також її звинувачували в тому, що вона, працюючи в журналі «Дружная ватага», не приймала твори на російсь­кій мові і ігнорувала російських письменників.
О. Шпота винною себе не визнала.
25 травня 1939 р. прокурор Дніпропетровської області Вовк, розглянувши карну справу по звинчуваченню Шпоти О. В. по ст. 54—10 ч. 2 и 54—11 КК УРСР, знайшов, що «уполномоченные НКВД Трахтенберг и Пащенко допустили незаконные действия при проведений следствия». О. Шпота, яка знаходилась під арештом з 23 січня 1938 р., була судом виправдана.
Йосипа Соломоновича Саповського арештовано 18 серпня 1937 р. З анкети арештованого дізнаємося, що він народився 26 січня 1913 р. в місті Дніпропетровську, мешкав по вул. Артемівська, б. 25, кв. 8, за професією інженер-будівельник, працював у Промстройпроекті архітектором. Писав вірші російською мовою. Належав до літературної групи «Плавка» заводу ім. Петровськото. Друкувався в обласних і республі­канських газетах та журналах («Штурм», «Советская литература»).
Передбачаючи арешт, 16 серпня 1937 р. він пише заяву в НКВС: «Наша контрреволюционная террористическая организация при Союзе Советских писателей Днепропетровска под руководством Н. Г. Чибураева ставила своей задачей отделение Украины от Советского Союза и образование на ее территории буржуазно-демократической республики под покровительством фашистской Германии». Далі в заяві він дає характеристики дніпропетровським літераторам, які нібито були контрреволюційно настроєні до Радянської влади — це С. Ахматов, В. Чигирин, М. Шехтер, М. Строковський, М. Минько, О. Шпота, О. Бейлінов, Д. Демерджі, Е. Горфін, П Пустинський, і «шпіонка» 3. Тулуб.
Молодому поету Й. Саповському інкримінували участь у контрреволюційній троцькістсько-націоналістичній організації, яка існувала серед молодих письменників Дніпропетровська, що ставила собі за мету боротьбу проти Радянської влади і відділення України від Радянського Союзу.
Виїзна сесія Військової Колегії Верховного Суду Союзу РСР у закритому засіданні, в місті Києві, 29 жовтня 1937 р. присудила Й. Саповського до розстрілу. На другий день письменника не стало, як свідчить довідка.
Й. Саповського реаібілітовано в 1959 р.

Автор: І. В. Мазуренко, старший науковий співробітник відділу «Музей літературне Придніпров’я»

Джерело: Скарбниця рідного краю. Збірка матеріалів науково — практичної конференції з музейної справи і краєзнавства. Дніпропетровськ, 1993


Hosting Ukraine Creative Commons