Днепропетровский национальный исторический музей

До 100-річчя від дня народження О.Ф. Федорова

Двічі Герой Радянського Союзу Федоров Олексій Федорович [30.03.1901р., с Лоцманська Кам’янка, тепер в межах Дніпропетровська, — 9.10.1989 р., м. Київ] — відомий державний і політичний діяч, теоретик і організатор партизанського руху, командир Чернігово-Волинського партизанського з’єднання в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Був одружений на селянці с. Мандриківка. Мав трьох дочок. Про його батьків нічого не відомо, бо був підкинутий у сирітський будинок. Виріс в родині лоцмана М.В.Костирі. Освіта — два класи місцевої школи, курси молодих командирів Червоної армії, будівельний технікум в м. Чернігові. Трудову діяльність розпочав у 12 років підпаском, пастухом, пізніше працював на різних роботах. 1920-Т924рр. -служив у лавах Червоної армії, в кавалерійському полку. Брав участь в бойових діях під час громадянської війни. Повернувшись з армії, працював на будівництві тунелів на залізниці Мерефа-Херсон та Ріонської ГЕС (Кавказ), будував корпус Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту. Після закінчення технікуму по партійній лінії був направлений на профспілкову роботу, а потім очолив райком партії. З 1938 р. — перший секретар Чернігівського обкому КП(б)У. З початком війни — секретар Чернігівського підпільного обкому, а з 1943 р. — одночасно Волинського обкому. Організував і командував великим партизанським з’єднанням. Мав звання генерал-майора. Після війни обіймав посаду секретаря ряду обкомів партії України: Херсонської, Ізмаїльської, Житомирської областей. В 1957-1979 — міністр соціального захисту України.
Історичний музей ім. Д.І.Яворницького зберігає особисті речі О.Ф.Федорова, які були передані на прохання адміністрації музею в 1956 р. Це: шинель генеральська, кашкет, трофейний пістолет системи «Вальтер», портсигар, його книги, фотокартки. Крім того його речі зберігаються в дніпропетровських школах: №107(кітель, гімнастерка, штани, чоботи, та шапка-кубанка, фотокартки, книги); №130 ( фото, книги та магнітна плівка з записом спогадів).
Про О.Ф.Федорова надруковано немало праць, але інформація повторюється з видання у видання /II. Найбільш змістовним джерелом для вивчення історії життя і діяльності Федорова є його твори «Підпільний обком діє» та «Остання зима», які він почав писати практично відразу після війни. Окремі частини книжки в 1947-1948 рр. друкувались в газеті «Днепровская правда». Перше видання книги «Підпільний обком діє» вийшло в 1948 р. Книга декілька разів перевидавалась, була перекладена на шоземні мови. З літератури, спогадів та документальних джерел вимальовуються головні віхи життя та діяльності нашого видатного земляка.
19-річним юнаком Федоров свідомо обирає свій життєвий шлях — армію. Служба в кавалерії йому подобалась, і він мріяв своє життя зв’язати з військом. Але історичні обставини в той час вимагають скорочення чисельності армії, бо громадянська війна вже закінчилась. До того ж Федоров ще й довго хворів, діставши жорстоку простуду під час бойових дій. Тому в першу чергу потрапляє під демобілізацію. Повернувшись в рідне місто, він іде працювати на будівництво тунелю на залізниці Мерефа-Херсон. Це дуже нелегка робота, але Федорову подобається перемагати труднощі, і він твердо вирішив набути професію гірничого майстра. Тому спрямовує на це всі свої зусилля, а саме займається самоосвітою, бо для подальшого навчання 2 класи школи, які він мав, було замало. Кожну вільну хвилину він проводив в бібліотеці при клубі, який нещодавно відкрився в селі, відвідує різні гуртки. КП, як відомо, за всіх часів приділяла багато уваги політичному вихованню трудящих, для цього створювались цілі штати агітаторів, активістів. Завдяки таким особистим якостям, як працелюбність, наполегливість, відповідальність, повага, якою користувався серед робочих на будівництві О.Федоров — його не могли не залучити до цієї роботи. В 1927 р. він вступає в ряди КП. Набувши практичного досвіду будівельника, Федоров в 1936 р. вступає до Чернігівського будівельного технікуму і закінчує річний курс навчання. І саме в цей час партія ставить крапку на його мрії — працювати за спеціальністю, направляючи його на профспілкову, а незабаром на партійну роботу. В 1938р. він вже перший секретар Чернігівського обкому КП(б)У. Які ж історичні обставини стали основою для стрімкої політичної кар’єри Федорова?
1937-1938 рр. — це був час, коли з новою силою розгорнулася компанія по викриттю «ворогів народу» серед партійних керівників обласного масштабу. Замість репресованих партпрацівникш різних масштабів висувають молодих комуністів, як тоді казали, від станка та плуга. Федоров став одним з таких «видвиженців». Він не був і не міг бути винятком з правил, коли секретар обкому керував не тільки партійною роботою, а й всім господарством області. Але він був винятком в тому плані, що не пишався своєю великою посадою, не став керувати з кабінету. Він бував на підприємствах області, їздив в усі віддаленні куточки. Будучи за характером людиною товариською, відкритою, доступною і простою, він не уникав можливості поспілкуватись з робітниками і колгоспниками, службовцями та інтелігенцією. Все це стане йому у нагоді, коли прийдуть тяжкі часи.
Справжній талант Федорова як державного і політичного діяча розкрився під час Великої Вітчизняної війни. Організація боротьби з ворогом була його стихією. Коли ворог прийшов на нашу землю, він не вагаючись пропонує свою кандидатуру в ЦК партії на кершника підпільного обкому на окупованій території і поринає в роботу. Відбирає людей у підпілля та партизанські загони, закладає бази в лісах, відпрацьовує паролі, явки, — все до дрібничок. А коли ворог почав окупацію краю, Федоров відступає з армією до кордонів області, щоб повернутися нелегально ворожими тилами. Мета була — дізнатися, в якому стані опинилися партизани і підпільники, який настрій у людей, своїми очима побачити, що таке «окупаційний режим». На той час він навіть на хвилинку не міг уявити, як це буде небезпечно і важко, і які труднощі він зустріне на своєму шляху. Він пройшов через шість районів області, не раз був на межі життя і смерті, особливо в перший місяць свого переходу. Але не шкодував, що здійснив його, побачив на власні очі, що створена система не витримала іспитів. Кожен загін сам незалежно один від одного, обмежувався дрібними операціями, а здебільшого очікували, хто вдома, хто в лісі, не було дисципліни, командири не мали чіткого плану дій, навіть не завжди конкретно уявляли собі, що треба робити. Сподівались, що через декілька місяців Червона Армія почне наступ, от тоді вони і будуть діяти. Подібне становище приховувало в собі смертельну небезпеку. Зваживши все, Федоров прийшов до висновку, що треба об’єднувати всі загони. Тільки великий загін зможе проводити серйозні операції, громити ворожі гарнізони, наносити ворогові нищівних ударів. Прийшовши на базу обласного загону під командуванням М.Попудренка, Федоров приступив до активних дій і втілення своїх ідей в життя. Почався новий організаційний період. Як визнавав потім О.Ф.Федоров, він був найтяжчим: не вистачало військового досвіду, не всі командири партизанських загонів були готові об’єднатися, багато питань зустрічало їх суперечки і протидію.
У вирішенні цих питань Федорову допомогли його організаторські здібності, твердість характеру і уміння довести доцільність і правомірність задуманого, своїх рішень.
В результаті титанічної праці, проведеної Федоровим та його однодумцями і помічниками, в листопаді-грудні 1941р. в чернігівських лісах з’явилось величезне з’єднання, організоване за військовим принципом, на чолі якого стояв секретар підпільного обкому партії О.Ф.Федоров. В з’єднанні діяли практично всі служби: штаб і політичний та особливий відділи, розвідка, шпиталь, перукарня і пральня, майстерні для виготовлення зброї, школа-академія, друкарня, радіо. Життєдіяльність і успіхи з’єднання у великій мірі залежали від його командира, перш за все патріота, талановитого організатора і психолога, що виявилось в умінні підбирати людей на командирські посади в з’єднанні, організувати роботу окремих служб з’єднання. Успіх бойових операцій, які проводило з’єднання, у великій мірі теж залежав від Федорова, бо жодна бойова операція не була розроблена без його втручання.
Велику роль у боєздатності з’єднання на окупованій ворогом території мав зв’язок з «Великою Землею» — конкретно з штабом партизанського руху України, який надавав партизанам реальну допомогу.
За вмілу організацію партизанської боротьби проти німецько-фашистських загарбників 18.05.1942 р. О. Ф. Федоров був представлений до звання Героя Радянського Союзу.
Загін більше року діяв на Чернігівщині і здійснював невеликі рейди в сусідні області — Орловську та Брянську. Там все сприяло успіху: великі ліси, підтримка населення, тісні зв’язки з підпіллям, допомога з Великої Землі. В лютому 1943 р. з’єднання отримало завдання здійснити рейд на Волинь і там на протязі літа 1943 р. блокувати залізничні перевезення фашистів, і тим самим сприяти Червоній Армії в операції на Курській дузі.
Незважаючи на всі складнощі, саме на цей період діяльності Чернігівсько-Волинського з’єднання (саме таку назву стало носити з’єднання з весни 1943 р. бо в нього влилися окремі загони з Волині) був найбільш продуктивним періодом боротьби, взагалі в історії партизанського руху. Рельсова війна стала визначною операцією, під час якої партизани з’єднання знищили 683 ешелони з боєприпасами, пальним, військовою технікою і живою силою ворога. Тут знайшли свою загибель близько 10 тисяч загарбників. Саме за цю операцію Федоров був нагороджений другою медаллю «Золота зірка».
За цей час з’єднання збільшилось. В нього влилось багато місцевого населення, певно то були прорадянськи настроєні люди, ті, кого переслідували загони УПА, а їх було немало. Цьому сприяла політика командира з’єднання по відношенню до населення: медична допомога, виділення харчів, захист від пограбувань.
На закінчення хотілось би зазначити, що простоту, людяність, порядність, щирість Федорова у відносинах, бажання допомагати відзначали всі, кому приходилось спілкуватись з ним, звертатись за допомогою. Він не гордував високими нагородами і посадами. Кожного разу, коли Федоров приїздив до міста, він бував в рідному селищі, невимушено спілкувався з односельцями, допомагав, чим міг. Саме школа №107, Будинок культури в селищі Лоцманська-Кам’янка збудовані за його допомогою та клопотанням.
Війна залишилась з ним назавжди. Він очолював республіканську раду ветеранів, комітет у справах партизанів при уряді України.
Багато зусиль прикладав, щоб увічнити пам’ять тих партизанів, які віддали своє життя в боротьбі з ворогом. Адже пам’ять — це найсвятіша частина духовного життя народу, вважав О. Ф. Федоров.

Використана література:

  1. Балицький Г. Вибухи гримлять на Волині. К., 1990.
  2. Маняк В. Рейд. К., 1986.
  3. Народные герой. М., 1983.
  4. Павлов В.В. Генерал Орленко. 2-е изд. М., 1972.
  5. Федоров А.Ф. Последняя зима. М., 1985.
  6. Федоров О. Ф. Подпольний обком действует. К., 1981.

Автор: Сацута В.М. — с.н.с. ДІМ

Джерело: Музей і місто: музеєзнавчі аспекти збереження і відтворення своєрідності міської культури. (Матеріали обласної наук. конф., присвяченої 225-річчю м. Дніпропетровська). – Дніпропетровськ, 2003. – 134 с.


Hosting Ukraine Creative Commons