Днепропетровский национальный исторический музей

До питання про семантику кам’яних статуй євразійських степів

  1. Широке розповсюдження в просторі та часі традиції спорудження кам’яних статуй, поминальних святилищ пояснюється, напевно, не тільки прямими родинними зв’язками окремих груп статуй (наприклад, давньотюркських та половецьких) або принципом конвергентності, але і проявленням загального для всього людства (особливо на ранніх етапах його історії) шляху пізнання світу, коли людський інтелект створював універсальні системи і уяви.
  2. Ранній етап пізнання людиною світу здобув назву міфопоетичного, або космологічного етапу. До універсальних уяв цього періоду відноситься створена людським розумом модель будови всесвіту, такі її елементи, як всесвітнє дерево та всесвітня гора і таке інше. Космічним змістом наповнені і створені на міфологічному етапі розглядувані нами кам’яні статуї Євразії, святилища, де вони встановлювались.
  3. Незважаючи на відмінності у хронології, культурній належності, іконографії, кам’яні статуї цікавлячих нас ареалів — Середньої та Центральної Азії, Південного Си­біру, степів Східної Європи — об’єднує ряд загальних рис: 1) антропоморфність; 2) встановлення у вертикальному по­ложенні (первинне використання); 3) розміщення статуї на вершині кургану, на території родового могильника або в безпосередній близькості від останнього.
  4. З місцерозташуванням кам’яних статуй пов’язане і з’ясування, уточнення їх семантики. На наш погляд, немає твердих доказів для встановлення безпосереднього зв’язку між похованням у кургані і статуєю на його вершині (навіть якщо їх датування співпадає), тобто розглядати кам’яні статуї як надмогильні пам’ятники (погляд на скіфські ста­туї). Напевно, зв’язок був більш опосередкований в силу, насамперед, соціально-психологічних особливостей, по яких родове суспільство відрізнялось анонімністю, єдністю своїх членів. По-друге, могила, могильник вибирались для вста­новлення священних статуй предків не тільки тому, що нав­круги знаходились могили предків, а і тому, що стародавня людина, дивилася на могилу, як на місце, де звершувався кругообіг життя, стверджується його безсмертя — «смерть смертью поправ» (однією з центральних ідей культу пред­ків, як відомо, була ідея родючості).
  5. Практично не викликає сумніву зв’язок даних статуй (від епохи раннього металу до середньовіччя) з культом предків, при цьому, безумовно, не можна не враховувати еволюцію культу предків, в силу якої семантика статуй на­була різноманітного забарвлення: від більш абстрактних образів, близьких .до тотемічних предків, до персоніфікації культурних героїв і божеств, що зароджувались.
  6. Головним у семантиці кам’яних статуй і пов’язаних з ними ритуальних комплексів був зв’язок з космогонічними уявленнями, які складали ядро архаїчного світогляду. Створюючи поховальні споруди, поминальну оградку, стародавня людина створювала модель світу, космосу. Через акт створювання світу звершувався акт створювання життя. В багатократному повторенні цієї дії був великий зміст ствердження вічності життя, перемоги Гармонії, порядку над Хаосом.
  7. На думку вчених, ритуал був головним змістом життя людини космогонічного періоду, «гарантировал безопасность и процветание коллектива» (В. Н. Топоров). Головним у та­кому ритуалі було визначення центру світу, де проходив акт його створення. Центр світу співпадав з центром ряду впи­саних один в один сакральних об’єктів — космосу,_ землі, храму і т. д. До числа сакральних об’єктів центру світу від­носились всесвітнє дерево та всесвітня гора.
  8. Виходячи з вищесказаного, із зв’язку поховальних і поминальних пам’ятників з космогонічними уявленнями, при­родно припустити, що перші могили були для стародавньої людини такими сакральними центрами світу. Насип кургану, наприклад, міг асоціюватись з всесвітньою горою, а встанов­лена на її вершині статуя могла нести ідею всесвітнього дерева, бути зв’язуючим кільцем між небом і землею (Д. С. Раєвський).
  9. Багато незрозумілого залишається у визначенні семантики статуй у випадку їх повторного використання (як перекриття могильних ям), або тоді, коли їх укладали горизонтально у насипу, буквально ховали. На наш погляд, семантика таких статуй тісно пов’язана з існуючим у дав­нину уявленням про посмертне існування душі, зокрема, з архаїчною тотемічною ідеєю втілення душі тотема — предка у новонародженого члена роду. На більш пізньому етапі ідея інкарнації продовжувала жити у культі предків у вигляді уявлення про переселення душі предка у свого нащадка. Після того, як душа предка знаходила собі притулок у новій тілесній оболонці, поверталась до життя, напевно, зникала й необхідність у існуванні кам’яної оболонки (статую розбивали, закопували, використовували як перекриття могильних ям).
  10. Безумовно, висловлені вище думки про семантику монументальної кам’яної пластики євразійських степів носять гіпотетичний характер. Безперечним є лише факт, що вирішувати ці найскладніші проблеми, пов’язані з життям людсь­кого духу, можливо у тісному зв’язку з вивченням світогляду стародавньої людини, реконструкцією останнього.
  11. Нарешті останнє. Подані тут спроби пояснення змісту обрядів, пов’язаних з установкою антропоморфних кам’яних статуй, безумовно, виникли не на порожньому місці, в їх основі лежать теоретичні розробки О. М. Фрейденберг, В. В. Іванова, В. Н. Топорова та інших.

Автор: Чурилова Л. М., завідуюча сектором Дніпропетровського історичного музею

Джерело: Вчений-подвижник: Життєвий шлях та літературна спадщина відомого на Придніпров’ї археолога, історіографа, краєзнав­ця та етнографа Д.І.Яворницького. (Матеріали науково-практич­ної конференції, присвяченої 135-річчю з дня народження вченого). Дніпропетровськ, 1991. — 78 с.


Hosting Ukraine Creative Commons