Днепропетровский национальный исторический музей

Північно-Приазовська пізньопалеолітична культура

Після доведення у другій половині 1960-х років помилковості теорії російських археологів (Борисковський, 1962) про культурну єдність пам’яток пізнього палеоліту степів Північного Причорномор’я, настала деяка розгубленість серед фахівців. На протязі майже двох десятиліть фахівці або не наважувались визначати культурну належність досліджуваних пам’яток, або кожну пам’ятку відносили до окремої самостійної культури, не особливо вдаючись до пошуків однокультурних аналогів. Саме так з’явилися амвросіївська, акаржанська, муралівська культури. Без сумніву, цей підхід був частково виправданим, враховуючи дуже незначну на той час кількість відкритих та досліджених пам’яток, а також регіональну фрагментарність розташування та відсутність джерелознавчої бази з величезного регіону – центру Північного Причорномор’я. У першій половині 1980-х років була спроба протилежного плану – об’єднання в окрему анетівську культуру (Станко, 1982) кількох, на мій погляд, різноманітних пам’яток.

У другій половині 1980-х років кількість досліджених пам’яток та рівень палеолітознавства дозволили авторові виділити такі культури пізньої (й частково середньої) пори пізнього палеоліту як – нововолодимирівська, нижньодніпровська пізньо- граветська, пруто-нижньодністровська пізньограветська, осокорівська (Оленковський, 1989, 1991). Після досліджень початку 1990-х років з’явилась можливість виділити ще одну культуру – північно-приазовську.

Північно-приазовська пізньопалеолітична культура є безумовним продовженням розвитку кам’янобалківської культури. Охоплює територію північно-причорноморського лівобережжя України. Характеризується двома хронологічними варіантами. До раннього етапу можуть бути віднесені пам’ятки – Каштаєва балка, Сомова балка, Веливальська балка, Лиса гора, й, вірогідно, нижній шар Федорівки. Пізній етап представлено верхнім шаром Федорівки та нижнім шаром Солоного озера IX. Серед пам’яток цієї культури немає довготривалих, у т. ч. й з багаторазовим сезонним заселенням. Це, безумовно, викликане економічною необхідністю, пов’язаною з екологічною специфікою степової зони.

Для комплексів цього кола пам’яток властиві – рівна кількісна пропорція між скребками й різцями у ранніх комплексах та переважання скребків у пізніх; наявність серед різців – >й серединних, й бічних, й кутових (з деяким переважанням бічних); високий відсоток подвійних різців; значна частина серед скребків – подвійних знарядь; наявність вістрів з випуклою спинкою та типу федермесер; присутність пластинок та мікро-пластинок з притупленим краєм та зрізаними кінцями (у т. ч. гостроскошеними); наявність долотовидних знарядь й стамесок.

Особливо показово, хоч у деякій мірі й дивно, що розвиток індустрій пам’яток цієї культури, на усьому відрізку її існування, йшов, у цілому, у тому ж напрямку, що й розвиток Імеретинської культури (яка була підосновою для кам’яно-балківської культури). Складається враження, що північно-приазовська культура розвивалася без якихось суттєвих зовнішніх впливів. Хронологія цієї культури може бути визначена рамками датування кам’янобалківської культури, з одного боку, та верхнього шару Федорівки, з іншого. Дослідниця Федорівки – О. О. Кротова – датувала стоянку кінцем другого періоду своєї схеми, що закінчується 16000 років потому (Кротова, 1986). Геофізик Г. Ф. Загній, за допомогою палео-магнітного методу, визначив вік верхнього шару Федорівки у 13000 років, а нижнього – у 15000 років. Що виглядає близьким до істини, хоча хронологічний розрив між шарами навряд чи досягав 2000 років.

М. Оленковський (Херсон)

Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.


Hosting Ukraine Creative Commons