Днепропетровский национальный исторический музей

Місце археологічних з’їздів у дослідженні пам’яток Півдня України

Територія Півдня України багата на археологічні пам’ятки різноманітних часів, стає об’єктом постійних досліджень з початку XIX ст. Освоєння нових земель у Криму та Причорномор’ї дало поштовх розвитку класичної або античної археології, а з другої половини XIX ст. із виникненням первісної археології пам’ятки південного регіону сприяють новому погляду на багатотисячолітню історію України. У цей час іде процес оформлення установ і товариств, що проводили археологічні досліди, серед яких: Тимчасовий Комітет для розшуку старожитностей у м. Києві (1835–1843), Імператорське Одеське Товариство Історії та старожитностей (1839–1914), Київська Археологічна Комісія (1843–1872), Історичне Товариство Нестора-Літописця у Києві (1853–1917), Наукове Товариство ім. Т. Шевченка у Львові (1873–1939), Археологічне товариство у Чернівцях (з 1890), діяльність яких пов’язана з іменами B. Б. Антоновича, М. С. Грушевського, Д. Я. Самоквасова, C. Шараневича, І. А. Лінніченка, Д. І. Багалія та багатьох інших.

Значний внесок у розвиток археології України належить Всеросійським археологічним з’їздам (далі – АЗ), які проводились у дореволюційній Росії із 1869 до 1911 р. із періодичністю у 3 роки. Впроваджені за ініціативою гр. О. С. Уварова – засновника Московського Археологічного Товариства, археолога, обізнаного у багатьох галузях цієї науки, АЗ сприяли появі досліджень та праць вчених, краєзнавців, що докорінно змінювали існуючі погляди з окремих питань археології, вводили у науковий обіг величезну кількість нових фактів.

З 15 АЗ 6 збиралися на Україні, у містах Києві (1874, 1899), Одесі (1884), Харкові (1902), Катеринославі (1905), Чернігові (1908). Окремо згадаємо і АЗ у Львові (1885), який об’єднав вчених, що були незгодні із забороною української мови, як однієї з офіційних мов АЗ.

Найбільший вплив на розвиток археології Півдня України мали Одеський (VI), Харківський (XII) та Катеринославський (XIII) з’їзди.

АЗ у Одесі, представлений найбільшим числом учасників (378) із усіх АЗ та кількістю виданих праць при підготовці з’їзду та після його закінчення, особливо відзначили доповіді та повідомлення з античної археології, історії і нумізматики Боспорського царства О. М. Підшивалова, В. В. Латишева. П. О. Бурачкова, В. Н. Юргевича, О. Орєшнікова, В. Г. Тізенгаузена.

Питання первісної археології знайшли висвітлення у матеріалах Харківського та Катеринославського з’їздів. Саме тут вперше було розглянуто питання відносно культурної належності степових курганів, досліджених В. О. Городцовим у Бахмутському та Ізюмському повітах Катеринославщини. Автором досліджень було визнано існування та запропоновано періодизацію бронзового віку Півдня України згідно з трьома археологічними культурами: ямною, катакомбною і зрубною, що зберігає практичне значення до сьогодення. Д. І. Яворницьким було введено до наукового обігу величезну кількість поховальних пам’яток міжріччя Орелі та Самари, Дніпровського Надпоріжжя та Пониззя Дніпра, чим створено ґрунтовну джерельну базу подальших досліджень енеоліту – бронзового віку України.

Зазначимо: якщо АЗ у Одесі був формальним визнанням науковим суспільством досягнень вчених Одеси у розробці археології та історії Півдня Росії, то проведення АЗ у Катеринославі, який не мав на той час вищого гуманітарного учбового закладу, мало на меті сприяти створенню осередка вчених та краєзнавців для вивчення історії краю. Визначною подією XIII АЗ стало відкриття у місті історичного музею, який очолив видатний вчений Д. І. Яворницький.

Крім зазначених з’їздів, археологічні матеріали, що стосуються території України вміщено у «Трудах» більшості з п’ятнадцяти АЗ.

Значення АЗ для археологічного вивчення Півдня України полягає не тільки у розширенні території дослідів, а і у формуванні нових наукових сил, здатних їх проводити на належному рівні, залученні до роботи як професійних вчених, так і аматорів-краєзнавців та їх спілкуванні.

Неоціненне досягнення АЗ – порушення та часткове вирішення питань охорони археологічних пам’яток. Друковані праці АЗ – матеріали підготовчих комітетів та «Труди» не втратили до нашого часу свого значення в якості джерела для вчених-археологів. Завдання полягає лише у кваліфікованому їх використанні та критичній обробці.

О. М. Каковкіна (Дніпропетровськ)

Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.


Hosting Ukraine Creative Commons