Днепропетровский национальный исторический музей

Грищенко Екатерина, выставочный сектор

Працює в музеї з червня 2014 року.
Науковий співробітник науково-просвітницького відділу музею.
Займається виставочною роботою.
Народилася в м. Дніпро, у 1989 р.
Випускниця історичного факультету Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара, магістр, історик, викладач історії. Закінчила аспірантуру ДНУ. Працює над кандидатською дисертацією. Має кілька опублікованих наукових праць. Ще будучи студенткою, брала участь у музейних наукових конференціях.
Автор кількох музейних виставок: «Розмаїття релігій нашого краю», «Скарби з колекції Дмитра Яворницького», «Німці на Дніпропетровщині». Брала участь у створенні різноманітних мистецьких та історико-культурологічних виставок.

Мені 26 років і музей я пам’ятаю стільки ж, скільки пам’ятаю себе. Спочатку я ходила сюди до мами на роботу, згодом пішла до школи поруч, а тепер, після закінчення істфаку, працюю тут разом з мамою.
Я працюю у виставковому секторі і це квінтесенція музейної роботи. Завдання, що постають перед нами сприяють вдосконаленню таких вмінь, навіть про наявність яких раніше не здогадувався. Стратегічне планування, розробка тематико – експозиційних планів, вивчення фондових колекцій та приватних зібрань, розвиток абстрактного мислення, вміння зібрати вітрину, знайомство з типами цвяхів та гачків для монтажу і багато-багато іншого – поки що малоосяжні простори для розвитку та самовдосконалення.
Музейна робота потребує ґрунтовної освітньої та культурної бази, а у нашому секторі не тільки, адже знання історії скла мало допомагають відмити вітрину без розводів (розповсюджена порада про газети не виправдовує себе). Досвід для подолання цих труднощів отримується суто емпіричним шляхом і це дивовижно цікаво. Я майже готова сказати, що моє місце роботи ідеальне, але як воно зайняти, то не буду дражнити читачів.
Вже 2 роки я працюю у музеї і поки так сформулювала для себе завдання: у відвідувачів мають виникати запитання. До нас часто приходять за відповідями, але ж Істина не була б такою цінною, якби лежала на поверхні і давалася б у розжованому вигляді. Мені здається, що занурюючись в атмосферу минулих століть (а наш музей дає всі можливості для цього) від питань – чому військові носили таку форму, а жінки корсет; що це за сковорідка зі скіфського кургану; чому у скелета ідеальні зуби і кому дзвонили по першому телефону – для людини мислячої відкриється й питання ідентифікації себе у часі і просторі. А рефлексії про себе і світ навколо себе це те, що робить людину людиною і називається цивілізованістю.
Завдання музею не лише допомогти сучасному відвідувачу, але й зберегти минуле. Крім нас, захистити його нема кому. У повазі до минулого секрет поваги до себе. Існують різні світоглядні позиції, мені імпонує думка, що людина – найвища цінність. Вона прекрасна у своїх світлих намаганнях, пошуку, самопожертві. У пориві до прекрасного людину повинна оточувати краса і дрібниць тут не буває. Музей повинен, і ми дуже стараємося, приносити естетичне задоволення. Такого скупчення краси на квадратному метрі ви не знайдете ніде інде. Якщо навчитися бачити красу навколо себе, життя стане приємнішим. Наші пращури на найпростіший глечик, люльку, прядку, сорочку наносили елементи прикрашення – це в епоху ручного виробництва, коли кожна деталь коштує власного часу, сили, і все ж це дуже важливо. Що ж тоді казати про липні ручки порцелянового заварника, складний орнамент на каретному годиннику або ліпнину у Білій залі нашого музею. Речі, які нас оточують, впливають на нас, тож нехай вони будуть надихаючими.

IMG_7231.jpg IMG_6601.jpg



Hosting Ukraine Проверка тиц