Днепропетровский национальный исторический музей

Романчук Дарья, отдел археологии

Науковий співробітник відділу археології музею з жовтня 2013 року.
Народилася в м. Кривий Ріг, у 1989 році. Заміжня, має сина.
Випускниця історичного факультету Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара, спеціаліст з археології.
Вивчає тему: «Пам’ятки енеоліту та бронзового віку степового Подніпров’я».
Брала участь у розкопках археологічних експедицій університету та музею, музейній конференції, має наукові публікації.
Автор музейної виставки «Льодовиковий період» (кістки давніх тварин з колекції ДНІМ).

Раніше мені здавалось, що музей – це приміщення де сконцентровано багато цікавих чи не дуже, але чимось особливих, вартих уваги експонатів. І як не дивно, але наявність якихось працівників у цьому ж музеї була для мене не очевидною. Часто після екскурсії навіть обличчя екскурсоводу не згадаєш, не кажучи про підозру до існування таких осіб як зберігачі фондів, науковий співробітник, реставратори тощо.
Коли ж я стала однією з цих «міфічних істот» – співробітників музею, моє бачення дуже змінилось, і не лише по відношенню до рідного закладу. Приємною виявилась можливість займатися наукою – робота з предметами давнини, експедиції, дослідження, написання статей, можливість спілкування з цікавими людьми. Від першого візиту до фонду археології, без перебільшення, захопило дух. Інші фонди справили не менше враження. Негативною, мабуть, є певна ревність, що прокидається до предметів і матеріалів, які зберігає мій музей.
Музеї, а надто історичні, є ідеологозалежними, і в той же час ідеологостворюючими. Тому співробітник має володіти гостро скептичним холодним розумом, що… зазвичай не так, бо як не крути, але музейники – останні романтики. Професія їх заслуговує на повагу. Вони не герої свого часу, але можливо герої майбутнього. Знайти межу між старим мотлохом, речами, що вже відслужили свій вік, простроченими документами і предметами музейного зберігання не завжди так легко, як це може здаватися. А зберегти всі ці експонати, вкласти в них послання прийдешнім поколінням ще складніше.
Коли я щойно прийшла до музею, моя старша колега говорила, що це не робота, а служіння. З середини музей сприймається зовсім по іншому, ніж для відвідувача. Його можна сприймати як звичайну роботу, до болю буденну і прозаїчну, або як будинок чудес, де, подібно казковим нібелунгам, хранителі зберігають свої скарби, а можна — як невичерпне джерело нових відкриттів і знахідок, можливість особистого росту і розвитку.

IMG_6980.jpg 13781841_144633229302645_1665862020829129409_n.jpg 14716165_1148484661864605_4107432006099456862_n.jpg



Hosting Ukraine Проверка тиц