Днепропетровский национальный исторический музей

Д.І. Яворницький і М.Ф. Комаров

Епістолярний зв’язок двох визначних діячів української культури – Д. І. Яворницького та М. Ф. Комарова – тривав протягом дев’яти років. Започаткував його Д. І. Яворницький у другій половині 1897 року, звернувшись до М. Ф. Комарова з проханням надіслати перші три томи виданого ним у Львові «Словаря російсько-українського», який склали М. Уманець та А. Спілка (М. Уманець – придбане прізвище М, Ф. Комарова; А. Спілка – колективний псевдонім групи лексикографів-аматорів).

У дещо припізненій відповіді, датованій 16 січня 1898 року М. Ф. Комаров зазначив, що «дуже радий хоч листовно познайомитися» з Д. І. Яворницьким, й оскільки мав у своєму розпорядженні «тільки один примірник» книги, радив йому вдатися; до львів’янина К. Ф. Паньківського, який опікував друкування: словника. Чи звертався Д. І. Яворницький до К. Ф. Паньківського, невідомо,– принаймні, серед знаних його кореспондентів, цієї особи немає.

Наступний лист Д. І. Яворницького М. Ф. Комарову, від

18 вересня 1898 року підіймає завісу над трагікомічною цензурною історією праці Д. І. Яворницького «По следам запорожцев», де було завбачено «украинофильский дух». Автору «прийшлось викинути два оповідання», але М. Ф. Комарову він; «послав примірник увесь, нерухомий цензурою». Книга тепер зберігається у фондах Одеської державної наукової бібліотеки імені М. Горького і становить певний інтерес для біографів Д. І. Яворницького.

У цьому ж листі Д. І. Яворницький повідомляє, що «написав… ціле оповідання по-українському «Максим Максимович Вітряк», а позаяк «до цього часу… ніколи не писав і нічого із того, що зветься белетристикою», то хотів би, аби М. Ф. Комаров узяв «на себе вагу прочитати… рукопись».

Через важку для нього й родини ситуацію М. Ф. Комарову, як він висловився, «заціпило… на якийсь, хоч і справді довгий,, час». Він обізвався аж 14 квітня 1899 року, охоче погодившись «передивитися… оповідання»,– правда, застерігши при цьому, що «ніколи не вважав себе добрим знавцем нашої мови і дотепним стилістом».

Д. І. Яворницький 22 квітня 1899 року вислав оповідання, закликаючи М. Ф. Комарова сказати «правду, щиру, святу правду». Невдовзі, 5 травня, він сповістив свою нову адресу, а ще перегодом, 21 липня, висловив невдоволення твором: «… мені тепер не подобаються не тільки що дві глави, а уже п’ять. Хотілось би ще та й ще попрацювати».

Думку М. Ф. Комарова про художню вартість оповідання Д. І. Яворницького містить його лист від 26 серпня 1899 року. «…На мій погляд,– пише М. Ф. Комаров,– єсть деякі хиби, котрі слід би усунути: а) описи природи дуже довгі і треба їх скоротити, бо утвір Ваш – се драматичні картини життя і інтерес утвору в розвитку драматичної акції, а довгі описи природи в такім разі тільки розбивають увагу читача до найголовнішого; б) з того ж погляду, мені здається, треба скоротити і етнографічний елемент, котрий до речі тільки в етнографічно-побутовому оповіданні, а не в такому утворі, де найголовніший інтерес в розвитку драматичної акції; слідує, значить, повикидати пісні, окрім деяких, та й то досить привести початок або декілька куплетів якої пісні-тощо; в)  єсть деякі хиби, котрі, напевне, вийшли з недогляд, Вашого; через те що утвір не перейшов ще через останню редакцію автора, та про всі ці недогляди я зробив замітки на самій рукописі. Що до мови, то мені дуже подобається Ваша мова, – щиро народна і виразна. Трапляються часом москалізми, але дуже рідко…».

Відгук М. Ф. Комарова – взірець зацікавленого й вимогливого ставлення досвідченого літератора до рукопису книги. Він корисно прислужився Д. І. Яворницькому в процесі наполегливої роботи над оповіданням, яке переросло в повість «Наша доля – Божа воля», що з’явилися 1901 року на сторінках журналу «Киевская старина».

Подальші зв’язки Д. І. Яворницького й М, Ф. Комарова мали спорадичний характер. З років 1900–1905 залишилися чотири короткі листи історика. У першому він рекомендує М, Ф. Комарову свого знайомого М. П. Кутепова; у другому:– студента Львівського університету С. Шебеля; у третьому й четвертому інформує про наступний XIII Археологічний з’їзд.

М. Ф. Комаров радо відписував 27 травня 1905 року, що візьме участь у з’їзді: «..хотілось би… почути про рідну старовину .і з людьми, рідними по духу, побачитись…». Справді, він їздив до Катеринослава, зустрівся з Д. І. Яворницьким, слухав доповіді науковців, побував на дніпрових порогах. Про це довідуємося з нарису Олени Пчілки «В гостях у Катеринослава», що побачив світ у журналі «Рідний край» (1908. № 29. С. 6–9; № 31. С. 12–13; № 32. С. 14–16).

До 1905 року також належить лист М. Ф. Комарова, з яким він звернувся до Д. І. Яворницького 28 червня, рекомендуючи історикові свою дочку Маргариту та її чоловіка – професора Новоросійського університету М. Д. Сидоренка, які «вирядились в подорож по Україні». «Для вашого музею,– додавав М. Ф. Комаров,– у мене ще дещо зібране, та тільки тепер ремонт квартири, то нехай опісля зберу і пришлю Вам». Отже, він презентував музеєві якісь матеріали і раніше, однак про це не залишилося документальних свідчень.

Наступного, 1906 року Д. І. Яворницький і М. Ф. Комаров обмінялися останніми листами. 17 липня історик повідомив, що збирається на одеський лиман лікувати ревматизм. М. Ф. Комаров незагайно відповів йому (цей лист не зберігся). Не маючи звісток, чи прибуде Д. І. Яворницький, він на початку серпня написав удруге: «Майте на увазі, що сезон через місяць кінчається.., то коли маєте приїхати, то треба якомога поспішать, ні одного дня не гаючи… Коли приїдети, то спитайте в моїй конторі (М. Ф. Комаров служив нотаріусом. – Г. 3.).., то Вас до мене направлять, а тут я вже дам Вам раду».

Досі не встановлено, чи вони побачилися 1906 року. Але приязне ставлення один до одного зберігали до кінця свого життя.

Г.Д. Зленко (Одеса)

Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с. 



Hosting Ukraine Проверка тиц