Днепропетровский национальный исторический музей

К.О. Білиловський та Д.І. Яворницький

Серед подвижників, які в к. XIX – поч. XX ст. відроджували історію та культуру України був друг і побратим Д. І. Яворницького – лікар, поет, громадський діяч Кесарь Олександрович Білиловський (20.11.1859–28.5.1988 рр.), життя і творчість якого майже не досліджені.

К. О. Білиловський – уродженць с. Стополівка на Полтавщині, син фельдшера. Під впливом поезії Т. Г. Шевченка, сам почав писати вірші. Учнем 5-го класу написав збірник віршів українською мовою. Діючий в той час так званий валуєвський циркуляр – шовіністичне розпорядження царського уряду, про заборону друкувати книги «на малороссийском наречии» – привів до того, що рукопис був направлений директору гімназії, нависла загроза виключення. З клеймом політичної неблагонадійності він їде в Дерпт, де закінчує гімназичну освіту. Навчаючись на медичному факультеті Дерптського, Лейпцигського та Віденського університетів, заробляє на життя репетиторством та журналістикою.

Медичну освіту Білиловський закінчив у 1883 р. в Німеччині в Тєнському університеті зі ступенем доктора медицини та хірургії.

Повернувшись з-за кордону, їде до Полтави, але з-за невизнаних там його закордонних дипломів, довелося їхати до Харкова (1884), щоб вдруге скласти екзамен на звання лікаря. Місця в Полтавській лікарні йому не дали, тому декілька років він працював у Сибіру (Петропавлівськ).

К. Білиловський переважно поет-лікар, але в його доробку с праці з медицини, критичні статті («Кілька слів про переклад іжевського «Фауста» на українську мову І. Франком» 1882 р.), з етнографії («Жінка інородців Сибіру», 1894 р.). Перекладав українською мовою И. Гете, Ф. Шіллера, Г. Гейне. Білиловському належить німецький переклад вірша Т. Шевченка «Нащо мені чорні брови» (1876). Друкувався він у віденському виданні «Слав’янський альманах», галицьких журналах «Наука», «Весна», «Світ», «Зоря», київській газеті «Труд», збірниках під псевдонимами Цезар Білило, Ц. Б., Іван Карило, Ольгин та ін.

У жовтні 1892 р. Білиловський переїжджає до Санкт-Петербургу, де працює штатним лікарем губернського правління.

Одним із джерел для дослідження життя та творчого шляху К. Білиловського та Д. Яворницького є їх епістолярна спадщина. 59 листів К. Білиловського зберігаються у фондах ДІМу. Листи Д. Яворницького (40 од.) до К. Білиловського – в інституті літератури АН України. В якому році і де познайомили» друзі, встановити не вдалося. Листування почалося з 1895 р. В одному з перших листів К. Білиловський надсилає Д. Яворницькому вірш – присвяту «Пісня поета», в якому простежуються біографічні моменти його життя.

З 1896 р. К. Білиловський починає видавати літературний альманах «Складка», до якого він залучив найкращих представників культури: Яворницького, Сластіона, Кропивницького, Рєаліна, Щоголіва, Лисенка та ін.

Під час народження нових творів К. Білиловський консультувався з Д. Яворницьким, надсилав свої рукописи з проханням висловити пораду, критичні зауваження. Серед рукописів: поема «Про Сірка», поетичний твір «Лист» (Осінні спогади), «З поеми». Саме з листування можна дізнатися про деякі цікаві деталі і подробиці з творчості, які не знайдеш в інших джерелах. Так, з листа до Білиловського від 8.ІІІ.1898 р. дізнаємось, що у Яворницького був іще один варіант назви твору «Наша доля – Божа воля», крім «Максим Вітряк», ще й «Журба».

У 1905 р. через громадську діяльність в Москві К. Білиловського було зараховано до «неблагонадійних» і вигнано з роботи. Шукаючи притулок, він звертається до Д. Яворницького.

Незважаючи на те, що доля розкидала побратимів у різні міста, їх назавжди об’єднали талан душі, снага та сила духа. У 1918 р. К. Білиловського було звільнено з посади Головного лікаря Феодосійської Морської лікарсько-спостережливої Станції. Влітку 1919 р. він перебував з лазаретом у Кубані, знайомився з козацькими піснями, звичаями, історією. У 1924 р. К. Білиловський працює у РКУ (м. Сімферополь), а з 1925р. по 1932р.– він лікар радянської амбулаторії в Решті (Іран). У цей період листування між друзями було перервано, але з поверненням: його до Москви – поновилось. В останньому листі від 20.ІV.

1932 р. К. Білиловський запитує про можливість переїхати на Вкраїну, отримати відповідну посаду коло свого друга, де б вік і видав свої твори. Але здійснити цю давню мрію не вдалось,, хоч по думки вони завжди були разом.

Невипадково останнім часом зріс інтерес саме до епістолярних джерел. Приватне листування видатних діячів української культури інтенсивно вводиться до наукового обігу, стає об’єктом джерелознавчого вивчення.

А.І. Перкова (Дніпропетровськ)

Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц