Днепропетровский национальный исторический музей

Розвиток параолімпійського руху на Дніпропетровщині, параолімпійці Дніпропетровщини – призери Параолімпіад 1996-2009 рр.

Висвітлено стан розвитку параолімпійського руху на Дніпропетровщині у 1989-2009 роках, зроблено спробу охарактеризування біографій відомих призерів Параолімпіад краю.

В останні роки слово “Пара олімпіада” на слуху у всього світу – латинське значення префіксу “para” (приєднаний) підкреслює те, що параолімпіади – всесвітні ігри спортсменів – інвалідів – проводяться услід за великими олімпійськими перегонами у тих же країнах, на тих же спортивних аренах. Їх відкривають і завершують такі ж променисті церемонії.
Розвиток параолімпізма та спорту інвалідів має більш ніж столітню історію. Перші спроби залучення людей з обмеженими фізичними можливостями до фізичної культури та спорту були історично зафіксовані ще у 1888 році, коли в Берліні сформувався перший спортивний клуб для людей з вадами слуху. Перші Всесвітні ігри глухих (пізніше – Дефлімпійські ігри) відбулися 10-17 серпня 1924 року в Парижі.
Поступово світ переконувався у тім, що на фізичну культуру і спорт мають право також і люди з інвалідністю. Але лише після Другої світової війни почали активно долучатися до спорту інваліди з порушенням опорно-рухового апарату. В 1944 році в рамках проведення обов’язкової частини комплексного лікування була впроваджена спеціально розроблена спортивна програма для “візочників”. Розробником став Людвіг Гутман – нейрохірург німецького походження, якій емігрував до Великобританії у 1939 році, рятуючись від німецької окупації. 28 липня 1948 року у госпіталі Сток-Мандевілю (Англія) були проведені перші ігри серед спортсменів на візках, які стали прототипом Параолімпійських.
Не зважаючи на зростаючу популярність спортивного руху людей з інвалідністю у всьому світі, на теренах тодішнього СРСР ця тема або повністю замовчувалась. Або висвітлювалась у якості невеличких публікацій — заміток. Починаючи з 1957 року була інформація про успішні виступи спортсменів СРСР з вадами слуху. Інші інваліди могли їм лише позаздрити. При цьому кінець 50-х та 60-і роки стали періодом неймовірного зростання у світі популярності ігор для спортсменів з інвалідністю.
Інтеграція паралізованих людей в суспільство почалась в СРСР наприкінці 80-х років, коли розпочалась “перебудова”, революційні ідеї якої торкнулись не тільки сфери економіки, почали пробиватися паростки нового руху – фізичної культури і спорту інвалідів. На VIII Паралімпіаді (1988 р.) в перший і останній раз виступала перша збірна СРСР з літніх параолімпійських видів спорту : всього 12 спортсменів. Три легкоатлета з України завоювали 8 золотих і одну срібну медаль.
Формування руху серед інвалідів на Україні веде початок з 1898 року. Саме в цей час – у 1989 році – започаткувалися фізкультурно-спортивні та оздоровчі клуби інвалідів. Точкою опори, яка змінила свідомість людей з інвалідністю та ставлення всього українського суспільства до них, став безмежний оптимізм Валерія Михайловича Сушкевича та його однодумців, які створили в 1989 році в Дніпропетровську Асоціацію фізкультури та спорту інвалідів “Оптиміст”. В.М. Сушкевич знав всі проблеми інвалідів з середини, вважаючи інвалідність проблемою суспільства, а не самої людини з інвалідністю.
Сушкевич Валерій Михайлович народився 14 липня 1954 року в м. Тараща Київської області, в сім’ї вчителів. В три роки захворів на поліомієліт і ,як наслідок. став інвалідом з паралізованими ногами і частково лівою рукою. З тих пір все його життя – боротьба. Завжди поряд з ним був батько, який довго не міг зміритися з інвалідністю сина – возив його до екстрасенсів, лікарів, колдунів, лікував бджолиною отрутою. В сім років батько поставив Валерія на милиці, відправив в звичайну школу – зі світу дитячої інвалідності він був переміщений в середу здорових людей І справився з цім. Родина кожен рік влітку мандрувала по Криму, і Валерій відкрив для себе плавання – він у водній стихії був як все діти. Швидко навчився плавати і проводив у воді по 5-6 часів. Це допомогло йому стати чемпіоном України з плавання. Має вищу освіту — ледве переміщувавсь на милицях – закінчив Дніпропетровський Державний Університет, механіко-математичний денний факультет (1976 р.) за освітою – математик –програміст, закінчив аспірантуру Дніпропетровського державного університету. Працював слюсарем на Дніпропетровському металургійному заводі (1974-1975 рр.), інженером конструкторсько-технологічного бюро різних підприємств міста Дніпропетровська. З березня 1990-1992 року – голова Дніпропетровської асоціації фізкультури і спорту інвалідів “Оптиміст”, співголова Союзу організацій інвалідів України, депутат Дніпропетровської обласної ради народних депутатів. У 1994-97 рр. – віце-президент Національного комітету спорту інвалідів України, радник Прем’єр-міністра України на громадських засадах (1997, 2000 рр.). президент Української федерації спорту інвалідів з ураженнями опорно-рухового апарату, Президент Параолімпійського комітету України. Сам він – неординарна та сильна особистість – будучи інвалідом першої групи та пересуваючись на візку зміг стати спортсменом – переможцем – дворазовий чемпіон СРСР з плавання серед інвалідів, активний учасник параолімпійського спорту з кульковій стрільби, пауерліфтингу та гірському спорту, Герой України, кавалер ордену Ярослава Мудрого. Двічі одружений, має двох синів та доньку.
Стрімкий злет масового спорту інвалідів відбувся, коли в Україні була започаткована унікальна і поки що єдина в світі державна система фізичної культури і спорту інвалідів “Інваспорт” з 27 регіональними відділеннями, які разом забезпечують впровадження в життя державної політики з питань фізичної культури і спорту інвалідів в Україні.
В 1993 році на базі “Оптиміста” на Дніпропетровщині був створений обласний центр Інваспорт”, три міських центра “Інваспорт”, 14 спортивних клубів “Інваспорт”, обласна дитячо-юнацька спортивна школа для дітей – інвалідів параолімпійського руху, мета яких – повернути їх до Життя, заставити повірити в себе. “Від успіхів в спорті до перемог в житті — життєве кредо спортсмені інвалідів. В Дніпропетровському обласному центрі “Інваспорт” працюють 47 секцій з 10 видів спорту – волейбол сидячий. Футбол, плавання, легка атлетика, пауерліфтинг, плавання. Настільний теніс, спортивне орієнтування. Центр забезпечений просторими спортивними залами з потрібними тренажерами, плавальний басейн спортивного клубу “Метеор”, який був реконструйований у 2007 році. Це – сучасна спортивна споруда, яка обладнана всіма необхідними засобами для тренування інвалідів. Всього на Дніпропетровщині фізкультурно-спортивною реабілітацією займаються 9400 інвалідів з різними нозологіями” ураженнями опорно-рухового апарату, вадами зору, слуху, фізичними та розумовими вадами. Як наслідок роботи обласного центру “Інваспорт” – десятки спортсменів – інвалідів – чемпіони та призери Паролімпійських ігор. Серед них:
Лижніці-біатлоністки Світлана Трифонова (Кривий Ріг, Дніпропетровська область) іОлена Юрловська (Київ) стали срібними та бронзовими призерами в біатлоні VIII-ої Пара олімпіади в Солт-Лейк-Сіті — 2002 (США) .Секрет їх успіху – тренування до втрати свідомості , по декілька раз на день, роками. На IX зимовій Паралімпіаді в Турині – 2006 в змаганнях з біатлону (10 км) п’єдестал пошани зайняли три українки – Олена Юрловська, Світлана Трифонова, Людмила Павленко – дві золоті, одна срібна, одна бронзова. Кращою спортсменкою Паралімпіади в Турині-2006 признана Олена Юрловська (Київ) — вона поклала на рушник Національної збірної 4 золоті, одну срібну, одну бронзову медалі в змаганнях з біатлону і лижних перегонах. Її спортивний подвиг в Турині признано надбанням світової історії параолімпійського спорту. Оргкомітет Паралімпіади – 2006 признав Олену Юрловську кращою спортсменкою ігор і вручив спеціальну золоту нагороду (75 г чистого золоту). По закінченні IX зимової Паралімпіади в Турині Олену запросили до Лозани (Швейцарія), де їй було присвоєно звання найкращої спортсменкою Планети. В Україні Президент України відзначив Юрковську Олену присвоєнням звання Героя України.
Двохрічна Олена Юрловська завдяки недбалості лікарів лишилася ніг. В 13 років стала займатися сидячим волейболом, в 14 років приймала участь в міжнародному юніорському турнірі в Голландії – це була перша спроба сил. ВВ 16 років стала займатися лижами. Ходити на лижах без ніг – це неможливо! Але Олена приборкала “боба” ( так називають в інваспорті сидіння для спортсмена, до якого кріпляться лижи). Була в захваті від рушниці. Постійне тренування дали результати – вона стала досвідченою лижницею і біатлоністкою. Спорт зробив її мужньою, рішучою, безстрашною.” Спорт показав мені моє “я”. Здається, я по духу екстрімалка – забажала стрибнути з парашутом – і стрибнула”- розказує Олена.
Світлана Трифонова (Кривий Ріг, Дніпропетровська область) стала інвалідом в 8 –ому класі — із-за невдалої діагностики лікарів – розвинулась пухлина на хребті, після важкої операції наступив повний параліч ніг. Батьки поставили старе крісло на балкон п’ятого поверху, в ньому Світлана проводила велику частину свого часу. Закінчила 9 і 10 класи, навчилася плести на спицях, але одного разу зрозуміла, що життя проходить, а потрібно жити, використовував все ресурси и можливості, які у тебе є. З друзями організували в Кривому Розі фізкультурно-спортивний клуб для інвалідів. Приводом була образа, що на Всесоюзних змаганнях інвалідів з плавання, що відбулися в Кривому Розі, не було криворізьких спортсменів . В клубі тренерів не було, і друзі займалися тренуванням самі. Допомагала і лікувальна фізкультура. Світлана зробила себе як спортсменку сама. Її називають багатоверстатницею – вона приймала участь в перегонах на колисках, пауерліфтингом, лижами, стрільбою з луку, плаванням.. В 1991 році прийняла участь в марафоні Москва – Київ — Кривий Ріг. За 21 день пройшли 1400 км на відкритих колисках. Світлана – чемпіон Європи-99 по пауерліфтінгу, майстер спорту міжнародного класу, срібний призер з біатлону Паралімпіади — 2006.
Лена Акопян (Дніпропетровськ) – заслужений майстер спорту, багаторазова чемпіонка світу і Європи з плавання, лідер українського плавання серед параолімпійців, срібний призер Паралімпіади в Атланті(1996 р.) – три срібні медалі,, в Сіднеї (2000 р.), чемпіон та призер Паралімпіади в Афінах (2004 р.)- золота медаль на дистанції 50 м вільним стилем, дві срібні, одна бронзова. Всі ці досягнення дівчина виборола не лише, як спортсмен, а як людина, якій судилося після трагічного випадку назавжди лишитися в інвалідному візку – в 15 років бандитський удар в спину назавжди зробив її інвалідом. Але дівчина не зламалася.
До басейну Олена потрапила випадково і розпочала тренуватися. Розбивала до крові пальці, натирала шорсткі мозолі на долонях, прокладаючи себе шлях у нове життя. Все Ії життя – тренування і віра у свої можливості. Бажання ставити мету і досягати Ії допомагали Олені всюди – вона закінчила Дніпропетровський інститут фізкультури на відмінно.. Минув час, і дорогою життя Олени стала водна гладь. Вона кожним своїм виступом розбурхала спортивний світ.
Лідія Соловйова (Дніпропетровськ) – майстер спорту міжнародного класу, Заслужений майстер спорту, випускниця Дніпропетровського інституту фізичної культури і спорту кавалер ордену “Княгині Ольги” I-ого і II-ого ступенів, чемпіонка Паралімпіад 2004, 2008 років в змаганнях з паурліфтінгу. В Пекіні-2008 вона перемогла свій і світовий рекорд – вага Ії штанги – 105,5 кг.
Лідія Соловйова – інвалід дитинства , народилася у Дніпропетровську, батьки відмовились від неї ще в пологовому будинку. Вага Лідії – 40 кг, ріст – 128 см. Вона з тих людей, які фізичну недосконалість подолали фізичною
одержимістю.
Безліч на Україні і в світі таких людей – інвалідів, які змогли знайти свій шлях в житті, долаючи всі перешкоди, даючи зразок відношення до життя всім людям.

Список використаних джерел та літератури:

  1. Аллахердян С. Інваспорт – 10 лет спустя // Наше місто 2004,3 березня.
  2. Аллахердян С. Вшанування переможців Паралімпіади в Сіднеї // Зоря. 2000-23 листопада.
  3. Аллахердян С. Українці удивили Єгипет ( успіх Лидии Соловьевой – пауерлифтинг) // Наше місто. 2004-9 липня.
  4. Косий А.Пловцы – паралимпийцы Днепропетровщины // Дніпр печерний. 2003-11 июня.
  5. Журнал Свічадо – 2003 №1,2,3,4.

Чирич Л.М., ст. науковий співробітник відділу сучасної історії України.



Hosting Ukraine Проверка тиц