Днепропетровский национальный исторический музей

Матеріали до монографії Д.І. Яворницького про Івана Сірка

№ 1. 1664 року, березня 13 дня. Лист Сірка до царя Олексія Михайловича з повідомленням про успіхи походу за річки Буг і Дністер.

Божою милістю, великому государю царю й великому князю Олексію Михайловичу, всїі Великої і Малої і Білої Росії самодержцю, і багатьох держав і земель східних і північних отчичу, і дідичу, і насліднику, і государю, і володарю, вашій царській пресвітлій величності найнижчий раб і вірний підданий Іван Сірко, отаман із військом вашої царської величності запорозьким, до ніг престолу вашої царської пресвітлої величності чолом б’ємо. Я, Іван Сірко, вашій царській пресвітлій величності служачи з військом запорозьким завжди незмінно, як і нині по указу вашої царської величності, присланому з конюхом Максимом Голиковим до нас у військо запорозьке, щоб і Йван Сірко чинив промисел над кримськими й ногайськими улусами; і я, Іван Сірко, звичного свого служіння вашій царській пресвітлій величності, не зоставляючи, місяця січня 8 числа із Коша славного Запорожжя пішли за дві ріки, за Бог (Буг) і за Дністер, де милістю Божою і покровительством пресвятої Богородиці і вашим великого государя щастям, напавши на турецькі села вище Тягина, багатьох бусурман побили і здобич велику взяли. В тій же, великий государю царю, грамоті написано, щоб я над зрадниками черкасами промишляв; і я, з військом запорозьким повернувшись із-під Тягина, міста турецького, прийшов під городи черкаські; і прочувши про мене, Івана Сірка, одразу ж, іще я з військом в їхній город не прийшов, самі горожани почали ляхів і жидів сікти й рубати, здаючись усі — полки, козаки і все поспільство, котрі біди, й неволю, і мучительства від ляхів і від жидів мали; через нас, Івана Сірка, до вашої царської величності привернута є вся Мала Росія, городи — понад Богом (Бугом) і за Богом (Бугом), а саме брацлавський полк, кальницький, Могилів, Рашків, Уманський повіт, до самого Дніпра від Дністра,— всі невинні люди обіцяють душами своїми держатися під кріпкою рукою вашої царської величності, доки душі їхні в тілесах будуть, неприятелям хреста Господнього не піддаватися в руки і не служити їм. І я, Іван Сірко, видячи їх, приневолених до підданства ляхам зрадником гетьманом Юрієм Хмельницьким і його радниками, за таку їх обіцянку Богу й вашій царській величності, обіцяю їм твою великого государя милість і жалування. Сповіщаю вам, великому государю, що для їхньої оборони, а особливо для городів, необхідно послати вашій царській пресвітлій величності ратних руських людей в Брацлав, в Умань, в Кальник і в інші подібні городи, щоб неприятель нізвідки не зайшов і твоїми, великого государя, городами не заволодів. Дано з Умані, березня 13 дня, літа 1664. Найнижчий раб і вірний підданий Іван Дмитрович Сірко з військом запорозьким вашій царській пресвітлій величності чолом б’є.

№ 2. 1664 року, лютого 24 дня. Наміри Виговського й Сулименка, рух Сірка з Торговиці до Умані; загибель брата Сірка.

Виговський, рушивши з Бару в Балабанівку для досягнення своїх розбійницьких замислів, став підбивати Сулименка й Вареницю, старших козачих І розбійників, і ті потайки вчинили зраду. Союзники, зібравши декілька тисяч хлопства, пішли з киями до Лисянки, взяли пушку, яка там стояла, і по дорозі пограбували ближні селища й містечка. Ватажок їхній Виговський пішов до Білої Церкви, а від Білої Церкви до Фастова, в якому пробув півтора тижні. Коли про перебування Виговського в Білій Церкві взнав козачий гетьман Тетеря, то він з невеликою дружиною, з жоною і з тими, кого тільки міг із собою захопити, поїхав у Білу Церкву. Слідом за ним рушили, збираючи й споряджаючи дружину, Сулименко й Варениця. Козаки, винищивши всі стада й скот у Чигирині та його околицях, пішли прямо до Білої Церкви, і коли підійшли до города, то гетьман Тетеря з трьохтисячною ордою татарів, із білоцерківським полком, а також із жовнірами Маховського, який зостався тут із-за безчинств і бунтів хлопів, набравши побільше волонтерів із шляхти, здійснив вилазку з города і, наздогнавши козаків у полі, розсіяв їх, рубаючи і вибиваючи, переслідував на відстані трьох миль аж до самої Рокитної, де знову вступив у бій із рештками (війська) Варениці й Сулименка. І так Бог допустив, що зрадники поквапилися, не дожидаючись Сірка, який також мав знаходитися з кількома тисячами відбірних стрільців і вже підійшов був до Умані і там відпочивав, вийшовши з городка Торговиці, розташованого над рікою Бугом і міцно укріпленого валами і добре спорядженого військом і оружжям.

1664 року між березнем та червнем.

Того ж року, після смерті Виговського, король дав київське воєводство Чарнецькому, колишньому руському воєводі, котрий, не встигнувши побувати ні вдома, ні в жони, зостався на Україні при війську і ним управляв після від’їзду коронного гетьмана Потоцького, котрий доручив йому військо і главенство над військом по причині своєї глибокої старості. Чарнецький завжди зносився з козачим військом і з Тетерею, котрі ні про яку зраду не думали; лиш тільки дізнавшись про сваволю селян і бунтівників, зразу ж із військом пішов у наступ на них, хапаючи й забираючи. Також і бунтівника Сірка з його свавільною купою кілька разів розбивав. У цей час було вбито й брата Сіркового, відрубану й настромлену на хоругву голову якого віддали воєводі з іншими полоненими з козаків Сірка, сам же Сірко з рештками свавільників пішов на Запорожжя. (Jerlicz I. Latopisiec.— Warszawa, 1853.— Т. 2.— 5. 87, 92.)

№ З. 1671 року, серпня 7 дня. Лист миргородського полковника Михайла Кияшка до гетьмана Дем’яна Гнатовича Многогрішного.

Ясновельможний, а до мене милостивий пане гетьмане, пане й благодійнику мій! Одержавши правдиву звістку із Голтви від наказного мого, що рибалки, їдучи з Низу, розказували, як нарешті Сірко прийшов на Січ до війська низового, котрому від усієї ради військової, на знак вдячності, дано було із скарбу військового вбрання; а давши, просили, аби, як і раніше, війську ватажком залишаючись, в поле готувався піти; і там того Сірка на Січі в очі бачили. Кажуть, що там же. на Січі, є й Ханенко. Окрім того, з тієї своєї ради послали по калмиків, хотячи. відступивши від татар, тих до себе прийняти. Ті ж рибалки розказували, що від короля польського йшли посли на Запорожжя, котрих Дорошенкова сторожа, зустрівши, схопила; тільки з-поміж них один, при котрому листи були, до Січі прибіг, невідомо, з якими паперами, тому що при тих рибалках іще перед військом листів не об’являли, а надалі, коли якісь звістки буду мати, то старанно й дбайливо вельможності твоїй буду про них повідомляти. При цьому найнижчий мій уклін віддавши милості твоїй, пану й благодійнику моєму, залишаюсь вельможності твоїй, милостивому пану моєму, найпокірнішим слугою. Михайло Кияшко. полковник війська її царської пресвітлої величності запорозького миргородський. Із Миргорода серпня 7 дня 1671 року.

№ 4. 1667 року, вересня 27 дня. Лист гетьмана правого боку Дніпра Петра Дорошенка до гетьмана лівого боку Дніпра Дем’яна Многогрішного.

Вельможний, милостивий пане гетьмане, мені дуже милостивий пане і брате. За турботу про здоров’я моє низько вашій милості, моєму милостивому пану, чолом б’ючи, навзаєм доброго вашій милості, моєму милостивому пану, бажаю здоров’я і від всесильного Бога на многії літа, при всяких утіхах. Такої поведінки бажаю, доброго приятеля Вашої милості, мого милостивого пана, і супроти того неодмінний є мені взаємної приязні знак, коли Ваша милість, мій милостивий пан, не зважаючи на неподібні вісті у себе про моє теперішнє перебування, для ймовірності зволиш писати до мене і прислати свого нарочного посланця. Не дивно є це під час війни й пошестей; а по тому з’являються до нас приятелі і неприятелі, різні новини від них надходять: отож даю вашій милості, моєму милостивому пану й брату, через посланця вашої милості і через це моє послане писання про себе відомість, що, за милості Божої, під час мого перебування з військом у Білій Церкві дужого неприятеля знесилив. А коли гетьмани коронні, ставши й окопавшись під Баром, почали зі мною про комісію домовлятися, відступив я з-під Білої Церкви до Ставищ; і тільки-но на це саме місце з обох сторін людей послав, аж Сірко, хлібоїдець наш, а давніх старшин своїх зрадник, з таким же Ханенком піднявши військо з Низу, а потім по селах втеклих білогородських захопивши, за котрі немало голів від військ татарських, відходячи до Богу (Бугу), поклав, і після прибуття якогось Ковалевського, слуги князя гетьмана польного, з половиною війська понад Богом (Бугом) до ляхів відійшли. І пішов був я з військом їх перехопити, і тільки біля Богу (Бугу) верстов за десять від них став і за надмірно великою водою не міг піхоти наряд переправити й кінноту підсилити, мали [на] не знайомих бродах у переправі велику шкоду в людях і промислах воєнних, мусили відступити. А надія моя в Бозі була: чим скоріше б їх догнав, справді був би кінець війні; а так із жалем немалим від того відступу і звільнення їм дороги, бачачи те своє військо дуже поріділе і в запасах збідніле; і від того, що вже єство настирливо прагне домівки, На короткий час для відпочинку мав і сам додому повернути. А тепер, коли діждався Нураддина-султана з військом кримським, цими днями, взявши Господа Бога на допомогу, знову для утримання на Забожжі (Забужжі) тих ляських вірників іду. Часто мені жони тих людей, котрі у вашої милості в добровільних полках зостаються, б’ють чолом, щоб до нашої милості писав про звільнення їх: і нині покірно вашу милість, мого милостивого пана, прошу, щоб були по домівках до жінок відпущені, оскільки з нашої сторони вольна путь усякому, тоді хай і з вашої сторони не будуть затримані у вашої милості; а я вже простежу того пильно, щоб із нашої сторони на стороні його царської величності від військ кримських всяка і найменша не сталася кривда. Тим вашій милості, моєму милостивому пану, це повідомивши, залишаюся здоровим. Із Чигирина, 27 вересня, 1671 року. Вашій милості, моєму милостивому пану бажаний у всьому брат, Петро Дорошенко, гетьман війська запорозького.

№ 5. 1672 року, лютого 9 дня. Звістка про Івана Сірка та Ханенка з Побужжя.

Лютого в 9 день приїжджав із Ніжина від думного дворянина і воєводи Івана Івановича Ржевського в Батурин Васильєвого приказу Трегубова стрілець Стенька Прокоф’єв до голови московських стрільців до Григорія Неелова, для розвідування всяких відомостей, і розказував: нібито послано було його, Стеньку, із Ніжина від думного дворянина і воєводи Івана Івановича Ржевського за Дніпро за тамошніми відомостями, і був нібито він за Дніпром у Корсуні і в Каневі лютого в 4 день; і Дорошенко нібито стоїть в Чигирині, а при ньому козаків 12 000, а орди було при ньому 20000 білогородської і кримської, і з тією ордою послав той Дорошенко від себе брата свого Грицька, а з ним пішли мурзи у дві сторони, половина — під Львів, а друга — на Волинь; та з тим же Грицьком пішло козаків виборних двокінних 3000; а султан стоїть кошем у Паволочах, а з ним війська 2000 татар та козаків небагато. А при тім Стеньці були, після Різдва Христового, від королівської величності посли у Дорошенка для того, щоб Дорошенко був у з’єднанні з королівською величністю; і Дорошенко нібито їм сказав, щоб, мовляв, королівська величність віддав йому Ханенка та Сірика з запорозьким військом, і він нібито буде миритися з ними; а тільки, мовляв, не віддадуть Ханенка й Сірика, і він, мовляв, з ними ніколи миритися не буде і буду, мовляв, проти вас навесні воювати з турком і з ордою. А при Дорошенкові було війська турецького кінноти 10000, і він нібито їх відпустив від себе після Різдва Христового, а дав їм в оплату 3 городки ляські, які він, Дорошенко, у ляхів завоював: Соболів, Степанівку, Тростянку. А була нібито у нього, Дорошенка, рада, чи пускати турка в городи? І козаки на раді ухвалили, щоб ні в якому разі турка не пускати: тільки, мовляв, пустить турка, і він засяде в містах так само, як і Москва за Дніпром, і нам, мовляв, їх із городів не вижити. А ухвалили дати плату грішми; і турки грошей не взяли, і той Дорошенко віддав ті городки турецькому війську, і вони обібрали ті городки і пішли від нього у свої міста. А Дорошенко нібито говорить, що на малоросійські городи царської величності той Дорошенко за Дніпро з військом сам іти не має на мислі і війська пускати не буде, пам’ятаючи до себе його великого государя, його царської пресвітлої величності, милість. І говорить Дорошенко, що турецькому, мовляв, султану той Дорошенко піддався не зовсім, поки Бог зволить, а той, мовляв, Дорошенко і нині підданий турецького султана. А Ханенко нібито стоїть в Ладижині, а при нім, Ханенкові, нібито війська 6000 запорожців. А Сірик нібито пішов до Чечельника, а при нім війська 500; а Сірик з Ханенком заодно в підданстві у королівської величності.

№ 6. 1672 року, січень—лютий. Свідчення запорожця Прокопа Локси про дії Сірка й Ханенка проти татар і поляків.

Розказував у Батурині запорозький козак Пронька Семенів син Локся, що вийшов нібито він із полону від татар не в давніх часах на Плотаву, і плотавський нібито полковник прислав його до гетьмана; а був він нібито з Ханенкового війська, і посилав їх Ханенко з Ладижина під Зіньківці на цьому боці ріки Бога на татар, осаула військового Івана Шила, а з ним війська було запорожців піхоти з 700, а стояв нібито під Зіньківцями начальний чоловік паша, а з ним війська білогородські і кримські орди й яничари з 30000; і він нібито, прийшовши під Зіньківці, вдарив у Подворках на татар; а стояло нібито в Подворках орди 500 чоловік, і нібито ту орду запорожці збили і язиків було взяли, і напала з поля орда, і їх побили; втікачі були чи ні, того він не знає; а його, мовляв, козака, татари взяли, і був у них 3 тижні, й орда нібито пішла під Ладижин, і стояли нібито від Ладижина в милі, в містечку Скибенці, 3 дні, і полоняників, мовляв, із Скибенців відпустили в Крим, а з ними, мовляв, полоняниками, послали татар із 50 чоловік, а полоняників було 100 чоловік, і він пішов із-за Старова-городка, не дійшовши до Перекопу, і прибіг до Січі, і був у Січі 3 дні, і із Січі прийшов у Переволочну, і з Перевалочної прийшов у Плотаву, і з Плотави нібито прислав його до гетьмана плотавський полковник Федір Жученко. А в запорожців нібито йдеться про те, що хотять запорожці бути під рукою великого государя, а в королівської величності вони бути в підданстві не хочуть: були, мовляв, вони в підданстві у королівської величності і їм, мовляв, від королівської величності платні ніякої не було. А Сірко нібито був у Ладижині з Ханенком, і з Ладижина вийшов і став у Чичельнику; а війська нібито при нім його полку запорожців з 1000 чоловік, а при Ханенкові, мовляв, було війська в Ладижині 2 полки, з 2000 чоловік, та ляхів з 1000. А від королівської нібито величності прислані до Ханенка клейноди, булава, бунчук, восени, за тиждень перед Пилиповим заговінням; а прийняв нібито він ті клейноди від Кальника за 2 милі, в містечку Млинцях. А за зимовим нібито шляхом запорожцям від Ханенка із Ладижина до Січі від Дорошенка і від татар проходу немає. А Ханенко, мовляв, і Сірко ходили в Волоську землю і в Білогородчину для здобичі і в тих місцях розорили 3 села, село Чабурча, а двох сіл не знає, і статку нібито взяли з тих сіл з 4000 рублів; і як нібито вони повернулися до Січі, і виходив нібито на них хан з ордою і яничарами, з гарматами, з Очакова в урочищах, за Кульничком, у степу, і почали нібито стріляти із гармат по них, і гармати нібито у них розірвало, а їм нібито шкоди ніякої не заподіяв. І прийшли нібито вони на Бог-ріку, і на Бозі нібито їх зустрів від короля польського посол, посланий нібито той до Ханенка, що обіцяв війську запорозькому плату, щоб вони йшли на польські городи до короля; а якщо вони прийдуть до окраїнних городів, і їм нібито тут королівська величність велить дати платню, І вони нібито були в городах королівської величності, і плати їм від короля ніякої ‘не давано. І нарешті нібито запорожці бажають того, щоб їм бути під високодержавною переможною рукою царської пресвітлої величності у вічному підданстві. А коли, мовляв, весна буде, і запорозькі козаки від Ханенка і від Сірка всі розійдуться по городах, і з ними, мовляв, бути не хочуть.



Hosting Ukraine Проверка тиц