Днепропетровский национальный исторический музей

К 75-летию поэта-диссидента Ивана Сокульского

13 липня виповнилося б 75 років з дня народження нашого земляка, відомого поета і правозахисника Івана Григоровича Сокульського. Не вагаючись його можна назвати одним із найяскравіших представників літературного дисидентського андеграунду на Придніпров’ї, принаймні, так сьогодні називають тих письменників – шестидесятників, які після розколу руху шестидесятників відійшли в опозицію, зазнали переслідувань, політичного й морального терору з боку репресивних органів.

Першою і головною ідеєю цих митців була ідея національно – патріотична, або, як її іноді називають, національно – романтична. Туга за національним світом у зрусифікованому просторі проявлялася їх громадянською позицією з притаманним їй героїчним самоозначенням, самоусвідомленням своєї долі і правоти обраного шляху. Це породило дисидентський рух і героїчні постаті таких як Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Ярослав Лесів, Іван Сокульський.

«Україна стала моїм словом і ділом», — скаже Сокульський і забезпечить ці слова вартістю власного життя.

В 1966 році його було виключено з університету за «неблагонадійність», за висловом же самого Сокульського, «за усвідомлення важливості і необхідності того духовного стрижня, що ним є національне для людини».

Влітку 1968 року, коли на Дніпропетровщині була розгорнута «антисоборна кампанія», Сокульський стає одним із авторів «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська» на захист роману Олеся Гончара «Собор» та його однодумців.

Відкрито про цей документ заговорили у кінців 1980-х років, після глобальних змін у тодішньому СРСР. А до цього «Лист…» поширювався в рукописах. Саме ознайомлення з ним інкримінувалося як «антирадянська агітація й пропаганда».
Сокульського, як одного з авторів «Листа..» заарештовують. Передчуваючи все, через що доведеться пройти, він занотує у своєму записничку: «З ярликом на шиї мов з петлею, я іду на сором і на глум».

У 1970 році в місті відбувається судовий процес, вироком якого Сокульського було засуджено до 4,5 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Термін відбуває в таборах Мордовії і Володимирській тюрмі.

Для Сокульського «Лист…» став першим порогом, перейшовши який «шляху назад не було». Повернувшись з ув’язнення, він вступає до Української Гельсінської Спілки, основою діяльності якої було домагання дотримування прав і свобод людини, записаних в Радянській Конституції.

У 1980 році його заарештовують вдруге. В «Обвинувальному висновку у кримінальній справі», що зберігається у фондах Дніпропетровського національного історичного музею, навіть вірш:

Покликав степ за обрії сумні.
Далека тиша. Світло висоти.
А степ поклав свої найперші дні,
де перший раз прийшов до нього Ти,
розглядається як свідчення його «антирадянських переконань».

Друге засудження було ще суворішим – 10 років в’язниці і 5 років заслання – максимальний термін, який присуджували особливо небезпечним державним злочинцям. Покарання відбував у сумнозвісному таборі смерті в с.Кучино Пермської області, де обірвалося життя Василя Стуса. Виникла реальна загроза і життю Івана Сокульського.

Єдиною формою самовираження, способом існування в умовах 13-літньої ізоляції в таборах стала творчість. Завдяки їй розсувалися мури, падали грати – ти вільний у своїй державі Поезії.

Більша частина поезій Сокульського позначена топонімікою Мордовії, Уралу, Володимирського централу, а живе в них стихія нашого степу, Дніпра і порогів, які любив понад усе. Пороги – цей камінь, що не мовчить – були для Сокульського символом незнищенності та волі України.

Ліричний герой зосереджується на «значущій сутності» своєї землі. Через образи – символи «каменю», «світла», «гори», «висоти», якими переповнені поезії, він занурюється у стихію свого першопочатку, завдяки їм відтворює цілісний образ світу. Оте пізнання світу через занурення в себе, робить його поезію глибоко екзистенційною і накладає відбиток екзистенційності на саму постать Івана Сокульського.

Суцільна погранична ситуація між життям і смертю, в якій перебував Сокульський, ізоляція викликала граничну сконцентрованість його творчого погляду, гостроту і ясність бачення, відсікла все дріб’язкове і миттєвє, зберігаючи лише непересічність цінностей буття і духу.

Як бачимо з «Чистопільського зошита», який укладався в таборах, завдання поезії, Сокульський бачить в осягненні «внутрішньої будівлі», духовного єства людини, в заповітній глибині якого мерехтить іскра Божественного світла. «Світло» — ключове слово художнього світотворення митця, сам обрис якого завжди асоціювався зі словом «світлий».

Світло – цей символ незайманості, чистоти й, водночас, духовності органічно переходить у його поезіях у символ світла як тривання «поза світами», «поза життям». Душа його героя тяжіє до «осяйного» світла благодаті, де «благодать» — це стан душі, яка вибрела з туману розпачу й зневіри і піднеслася до неба.

І нічого, крім нас,
І нічого, крім нас і Безмежжя.
Тільки Світло і Совість – нашої пам’яті дім!
Це ж і є він – той Світ, що йому ти належиш…
І серед ночі голос: «Ходім!»

Таке все-буття понад лінійним часом і простором дозволяє існувати лише в справжніх світах, не розведених реальністю тюрем, таборів і карцерів. І тоді, як скаже Іван Сокульський, «тюрма – лише одна умовність, коли сам не є собі тюрма!».

Мартинова С.М. – ст. наук. співр. музею «Літературне Придніпров’я».

DSC03240.JPG DSC03241.JPG DSC03246.JPG



Hosting Ukraine Проверка тиц