Днепропетровский национальный исторический музей

Свято Манжури. Осінь 2011

Ім’я, що спонукає до творчості

kobzar.jpg

Афиша "Клуб Кобзар"

1 листопада 2011 р. виповнилося 160 років з дня народження видатного українського поета, вченого-фольклориста Івана Івановича Манжури (1.11/1851, Харків – 15/05.1893, Катеринослав). Дніпропетровщина відзначила роковини класика вітчизняної літератури панахидою біля пам’ятника поету, відкриттям літературно-мистецької виставки, Святом Манжури в селі Рубанівському, вечором музики та поезії у дитячій музичній школі, новим виданням творів, згуртувавши усіх, кого це світле ім’я спонукає до творчих порухів.

Осіннє Свято Івана Манжури цього року розпочалося 26 жовтня в музеї «Літературне Придніпров’я» відкриттям літературно-мистецької виставки «Первоцвіт наш». Як квітка весняного первоцвіту, долаючи перешкоди, розквітає, даруючи надію, так і Манжура своїм творчим життям наперекір переслідуванням, цензурним утискам проніс «дари своєї-бо душі», надаючи великого значення піднесенню свідомості народу, розвиткові його освіти, боронив правду, добро, красу, всіляко підтримував його дух, плекав віру в майбутнє, стверджуючи «А єсть ще велетні душею…».
Науково-літературна спадщина, подвижницька праця вченого, поета І. Манжури – первоцвіту української фольклористики та літератури, автора першого регіонального фольклорного збірника «Сказки, пословицы и т. п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ. И. И. Манжурою» (1890) та першої поетичної збірки Придніпров’я «Степові думи та співи» (1889), першої української дитячої книжки в Катеринославі – літературних казок в формі оповідань «Як чорт шматочок хліба одслужував» (1885), «Лиха Година» (1886), цілого ряду віршованих казок – «Трьомсин Богатир», «Іван Голик, «Казка про хитрого Лисовина» – переконливо доводить, що фольклор Нижньої Наддніпрянщини – невичерпна духовна спадщина, багата і різноманітна, вагома складова загальноукраїнської скарбниці народної творчості, високохудожні зразки якої створюють такий образ України, прадавньою історією якої, легендами та міфами можна не менше пишатися, ніж легендами та міфами стародавньої Греції та Індії. У ньому закладена висока мораль, любов і повага до людини, до мужнього оборонця добра і краси, захисника рідної землі – найвищих духовних цінностей, які цінуються в усьому світі.
Музей «Літературне Придніпров’я» – острівець пам’яті про видатного українця. Тут постійно проводяться літературні та мистецькі виставки, вечори, присвячені пам’ятним датам, пов’язаним з життям та творчістю І. Манжури: «Останній мандрований поет» (1991), «З народних уст зібрав і у вірші склав» (1998), «А єсть ще велетні душею» (2001), «Автограф» (2003), «Казки Придніпров’я» (2004). У постановці творчих колективів студентів вищих та середніх учбових закладів міста здійснено театралізовані постановки за казками «Трьомсин Богатир», «Іван Голик», «Лиха Година». З 1998 р. експонується постійно діюча інтер’єрна міні-виставка «Степовий Парнас. Редакція катеринославської літературно-громадської газети «Степь» (1885-1886)», де зібранні найцінніші матеріали про І. Манжуру, як одного з членів редколегії першої літературної газети Катеринослава, представлено широке коло культурної інтелігенції краю.
Сьогоднішня виставка – новий етап вшанування пам’яті видатного українського поета, вченого-фольклориста. Вона демонструє основні здобутки, які І. Манжура привніс в розвиток вітчизняної фольклористики та літератури ХІХ ст., що посприяли інтелектуальному та духовному розвою України. На виставці паралельно поєднується сучасність та автентичність: раритетні матеріали з фонів Дніпропетровського національного історичного музею (зібрані ще Д. І. Яворницьким журнальні томи «Киевской старины», «Русской старины», «Этнографического обозрения», фольклорні збірники М. Драгоманова, В. Антоновича, О. Потебні, І. Манжури, Б. Грінченка, книжкові, періодичні видання ХІХ ст. з прижиттєвими публікаціями фольклорно-етнографічних матеріалів, літературних творів І. Манжури, в яких він «істиха заспівав», як поет, наукових досліджень та мемуарів видатних вчених, присвячених І. Манжурі, датованих 1870-1920 рр.; унікальний автограф – рукопис І. Манжури «Дикий поп» про легендарного священика Кирила Тарловського та книга з автографом поета «Лиха Година», зразки образотворчого мистецтва та етнографії ХІХ ст., оригінали світлин) та мистецька виставка робіт майстрів графічного різця та пензля Клубу «Кобзар». Панорама ексклюзивних художніх робіт Василя Хвороста, Анатолія Дерев’янка, Жанни Воробйової, Ірини Колядіної (голова клубу), Алли Кузнєцової, Сергія Алієва-Ковики, Анатолія Гармаша, Олександра Василенка, Андрія Соколенка та ін., виконаних виключно для ювілейної виставки, переконливо стверджує, що ім’я І. Манжури спонукає до творчості все нові й нові покоління митців.
На відкритті виставки лунали вірші Манжури, вірші-посвяти поету Лесі Степовички, К. С. Дуба, спогади про батька Н. Ю. Клименко, розповіді про нові краєзнавчі знахідки М. П. Чабана, мовознавчі дослідження професора А. М. Поповського, звучав уривок із поеми-казки «Трьомсин Богатир» у виконанні дикторів обласного радіо Валентини Орлової та Володимира Пасічника.
А хто не любить казку? Хто не слухав її у дитинстві і не проніс улюблені казкові образи через усе життя? Казка вчить мріяти, будить уяву, потяг до знань, у ній здійснюються найзаповітніші бажання. Казки про тварин, героїчно-фантастичні, побутові сплетені з найрізноманітніших таємниць, людських уявлень про світ, із мрій про перемогу над злими силами і про щастя, котре кожен уявляє собі по-різному. Але по-справжньому казка хвилює серце лише того, хто володіє найціннішим скарбом – радіти радістю і боліти болями землі, лісу, річки, травинки, дерева, птаха, звіра й людини, хто відчуває в навколишньому середовищі душу живої природи, бачить себе не її володарем, а маленькою часточкою, крихіткою безмежного Всесвіту.
Казкова карта України неможлива без казок Нижньої Наддніпрянщини, їх непересічних героїв, серед яких непереможний Трьомсин Богатир. Перенестися у казковий світ Придніпров’я допоможе «Казкове коло» – кімната, оформлена малюнками художника С. Алієва-Ковики за сюжетами народних казок Нижньої Наддніпрянщини. Підготовлений до видання збірник «Народні казки Придніпров’я» репрезентує казковий епос, упорядкований до друку Н. Василенко та Л. Іванніковою. Українські народні казки, записані у ХІХ ст. відомими вченими-фольклористами та письменниками Г. Залюбовським, Я. Новицьким, І. Манжурою, Д. Яворницьким, Б. Грінченком в межах Катеринославської губернії дарують всім шанувальникам цього жанру унікальну нагоду вперше познайомитись і зануритись у чарівний світ фольклорної казки, створеної у сиву давнину на Придніпровській землі. Адже тільки казка через тисячу мрій поведе у майбуття.
Невдовзі, 5 листопада в Димитрівську поминальну суботу об 11.00 традиційно відбулася панахида біля пам’ятника Івану Манжурі в Севастопольському парку, яку вже вкотре організував і відслужив священик Свято-Покровського Храму села Рубанівського Василь Пишний разом з Володимиром Дерев’янком, Павлом Тєпіним в присутності широкого кола шанувальників творчості поета. Об’єднанні одкровенням слова отця Василя присутні прикрасили пам’ятник букетами різнокольорових квітів, які щедро подарувала нинішня осінь, виданнями його поетичних творів та казок видавництва «Навіки», серед яких нове видання народних казок у записах І. Манжури «Божа тростка», запалили свічки, прочитали улюблені поетичні рядки, заспівали пісень. Народний колектив «Голоси України» Лоцкам’янського будинку культури виконав пісню на вірш Манжури «Над Дніпром», а художній керівник М. І. Намус підготував і вперше проспівав пісню на вірш Манжури «Нехай». Слово про геніального, обездоленого поета промовили Н. Є. Василенко, співробітник музею «Літературне Придніпров’я», Н. Ю. Клименко, донька журналіста, краєзнавця Ю. Я. Немченка, який у 1960-і рр. разом з В. І. Зарембою розшукав приблизне місце поховання поета, де й було встановлено пам’ятник. На прощання пісню про Україну заспівала юна Олена Капустіна, яку голосно підхопили всі присутні, зійшовшись дружнім колом.
Нарешті, наступного дня, ще до схід сонця, на основне дійство – шосте осіннє Свято Івана Манжури «Життя мов казка» до Свято-Покровського історико-культурного заповідника в село Рубанівське вирушили сотні автівок, автобусів, маршрутних таксі з прихожанами, артистами, туристами, митцями, краєзнавцями, журналістами… Аж ось і початок казки – незабутня панорама сходу сонця в інтер’єрі Придніпровського степу – серед балок, ярів, ставків, клаптиків чорних та свіжо зелених (озимих) полів:
Сонце коралом над ниткою обрію звисло,
День народився і подихом вітру ранкового вмився…
Біля Свято-Покровського Храму понад стежкою червона калина гостинно зустрічає кожного, хто йде на Богослужіння, від осіннього вітру гріє полум’ям рясних ягідок. Вітає крилами-рушниками прикрашена «Хата-музей Івана Манжури», біля якої до Свята встановлено пам’ятний знак поету. Міцна дубова лава припрошує посидіти поряд з Манжурою, погомоніти, відпочити душею і порадіти серцем красі й затишку. Тут припасено все добрими господарями: гора гарбузів-велетнів, вив’язані вінки цибулі, часнику, червоного стрючкового перцю, букети свяченої верби, маку, шипшини, маслина гілочками за картинами-вишивками «Павичі», «Троянди», горщики з квасолею. А яке незабутнє тепло домашньої печі! На стінах малюнки до казок Манжури художника Володимира Єрмакова, на столі розложені нові видання його творів, які нині читає вся Україна (дякувати Богові, поет має свого покровителя – дбайливого видавця й поціновувача священика Василя Пишного). Тут усе налаштовує на щире спілкування, діалог з самим Манжурою.
Останнім часом його ім’я якось особливо надихає до творчості поетів, музикантів, художників, вчених різних поколінь. Свідченням цьому став концерт «Пісня моя аж до Бога росте», який розгорнувся на співочому майдані під чарівну мелодію скрипкового квартету І. Большакової, С. Сербокрил, Л. Бересневої, О. Большакова.
Витонченістю голосів замилував усіх народний колектив «Голоси України» Лоцкам’янського будинку культури (художній керівник Марк Ілліч Намус; учасники — Іван Куценко, Галина Чоботар, Надія Катрич, Галина Коноз, Катерина Зінченко (мати-героїня), Лідія Куліненко, Валентина Гладуш, Тамара Бауліна, Галина Липка, Зінаїда Красноперова), який вперше виконав пісні на вірші І. Манжури «Над Дніпром», («26 лютого», присвячений Т. Шевченку), І. Сокульського «Рушникове крило», М. Пишного про Рубанівське, музику до яких написали Н. Катрич та М. Намус. Українські народні пісні, то протяжні, сумні, то запальні, жартівливі «Де Рось і Росява», «Ой за мостом, мостом», «А мій миленький вареничків хоче» викликали у гостей Свята бурхливі не затихаючі овації.
Блакитними, як саме небо, національними костюмами милував око жіночий вокальний ансамбль «Криниченька» з села Новопавлівки та квартет «Веселі музики» з села Новинського Токмакського району Запорізької області. На співочому майдані довго не затихали пісні у їх виконанні, а вдячні глядачі із задоволенням співали разом з артистами, дружно підтанцьовуючи, бо осіннє сонце сьогодні хоч і світило по святковому яскраво, та вже не дуже гріло.
Радо зустрічали присутні фольклорно-обрядовий театр «Родослав» центру української культури «Коло калинове» міського палацу дітей та юнацтва під керівництвом Наталії Онищенко (сценічна культура – Валентина Бандур), який виступив з програмою «Вуличні гуляння», показавши останнє осіннє гуляння по теплу, яке супроводжувалося автентичним співом давніх українських народних пісень, розучуванням разом з усіма гостями танців «Млин» та «Гречаники».
На сцені, прикрашеній портретом Манжури й уквітчаній вишитими рушниками – символом безлічі доріг, які пройшов за своє життя мандрівний поет, розпочався поетичний конкурс «Степові первоцвіти». Улюблені вірші поета та свої власні прочитали Ольга Загуменнікова, Матвійко та його мама Тетяна Вощина, Даринка Боброва, Світлана Лубенець, Любов Овдієнко, Людмила Клименко, Валентина Бандур, Олеся Омельченко. Поетеса Леся Степовичка прочитала свій вірш «Манжура», який прозвучав ще й в пісенному варіанті у виконанні автора музики М. Намуса. Продовження конкурсу відбудеться під час проведення весняного Свята Манжури у травні наступного року, до якого запрошуються всі шанувальники українського поетичного слова. Цього разу журі тільки приглядалося до учасників.
Найурочистіша хвилина Свята – вручення Відзнак Благодійного фонду ім. Манжури, нагородження подарунками, новим благодійним виданням «Божа тростка. Казки Нижньої Наддніпрянщини у записах Івана Манжури» та нагрудним знаком «Іван Манжура. 160. Рубанівське. 6 листопада 2011» особисто з рук священика Василя Пишного. Нагороди одержали всі виступаючі, в тому числі колектив музею «Літературне Придніпров’я», художники Клубу екслібрису та графіки «Кобзар», професор А. Поповський, дружина письменника-дисидента І. Сокульського О. Сокульська, літературознавець Н. Василенко, художник В. Єрмаков, журналіст М. Чабан, концертмейстер Н. Клименко, художник С. Алієв-Ковика, дизайнер Т. Сокиркіна, директор обласного радіо В. Орлова та диктор В. Пасічник, фотохудожник О. Шпак та багато, багато інших.
Кожному, хто завітав на Свято – у подарунок нова книжечка казок з символічною назвою «Божа тростка», незабутні враження від спілкування, пригощення козацьким кулішем, побажання многолітня, а найголовніше відчуття наповненості вірою в те, про що промовлялося і з амвону, і зі сцени отцем Василем, таке суголосне кожному: «Життя – мов казка…А хіба ж ні? Та ми всі живемо так, що хоч казку про кожного пиши. Якщо уважно подивитись, то повсякдень з нами відбувається щось незвичайне, загадкове – героїчне або трагічне, радісне чи сумне, добре або погане. Кожен з нас може стати або святим Богатирем, або злим Чудовиськом, мудрим Вічником, або страшною Відьмою. Ото живеш та й думаєш: А хто ж я в цій Казці Життя?
В казці – прадавні уявлення українців про світобудову, про першопочаток, про Трійцю, про рай, про добро і зло, про вічність. В казці – квінтесенція містичного світогляду нашої сивої давнини, наших далеких пращурів. Так би мовити — найсуттєвіша сутність буття.
…всі разом ми – велика казка земного життя, через яку подумки споглядаємо далі і далі – в життя святе, небесне, райське, вічне… Виходить так, що казка веде нас в безсмертя. Вічна Казка про вічне Життя. Ось чому казкарі – це Божі люди, через яких і ми пізнаємо Божу істину, щоб жити в Доброті, Правді, Свободі, Красі і Радості. Щоб святим було наше життя».
Швидко сплинув час. Дорогою додому вже мріялося про те, яким буде весняне Свято Манжури наступного року. А нині вечірня заграва знову дарувала незабутнє живописне полотно швидкого заходу сонця, провісника закінчення такого насиченого радісними враженнями короткого листопадового дня:
Сонце коралом над ниткою обрію висне,
День закінчився, та подих нового вже близько…
Попереду були ще захоплюючі телепередачі та радіоефіри, статті в періодичних виданнях, нові музичні, поетичні та мистецькі твори, кіносценарії когорти подвижників, серед яких закоханий в історію краю та кіномистецтва Євген Шевченко, в мелодику поезії Матвійко Вощина, який зростає на віршах Манжури, наскрізь пройнятий етномотивами неспинний в творчих пошуках відродження народних традицій «Родослав».
Та ставити крапку цього разу було ще зарано. Активно готувалися до Свята Манжури в міській дитячій музичній школі № 12 юні таланти. З ініціативи викладача Н. Ю. Клименко, яку радо підтримали директор школи О. А. Тімашова та її заступник Н. В. Юрківська, 25 листопада вперше відбувся вечір української музики та поезії до 160-річчя з дня народження видатного українського поета з дуже насиченою, вишуканою концертною програмою.
Святкова зала і навіть рояль були прикрашені вишитими рушниками, великим портретом Манжури, до якого, після прочитання Варварою Литвиненко вірша М. Пишного «Іван Манжура», було покладено букет хризантем. Поруч розмістилася виставка видань поетичних творів та казок І. Манжури, здійснених видавництвом «Навіки» Свято-Покровського Храму під орудою священика Василя Пишного, який, до того ж, передав прямо з Храму подарунки всім учасникам і гостям вечора – видання народних казок «Божа тростка» в записах Манжури та пам’ятні значки.
Святкову стінгазету, ілюстровану світлинами, зробленими під час відвідання «Хати-музею Івана Манжури» в селі Рубанівському, власноруч з особистої ініціативи виготував Олександр Хоміч, учень школи.
У виконанні учнів фортепіанного відділення школи звучали твори українських композиторів-класиків В. Косенка, М. Скорика, М. Сільванського і сучасних українських композиторів О. Білаша, Б. Ковача,О. Нежигая та ін. У концерті брали участь прихильники творчості Манжури — квартет філармонії І. Большакова, С. Сербокрил Л. Береснева, О. Большаков; учень консерваторії Є. Злотницький; фортепіанний дует викладачів школи Н. Клименко та Г. Литвиненко. Поезію І. Манжури читали як дорослі – С. Сербокрил, Г. Литвиненко, так і діти. Зворушливо прозвучала у виконанні учнів українська народна пісня «Журавель».
На вечорі виступали почесні гості – професор А. М. Поповський, голова ДОО Спілки композиторів України О. М. Нежигай, Н. Є. Василенко (автор цих рядків), які своїми розповідями дали можливість доторкнутися для більшості слухачів вперше до постаті геніального поета, розкрили грані його творчої біографії, надихнули молодь до творчості, підтримали почин.
Професійна рука талановитого колективу викладачів відчувався у всьому. Більшість учасників вечора одягла вишиванки, що ще більше надало святковості, колориту. Як на справжніх вечорницях в кінці вечора усіх пригощали традиційною українською стравою – варениками, та ще й в такій кількості, що вистачило покуштувати всім присутнім.
Радіймо, бо в місті розпочався рух шанувальників творчості Манжури серед талановитої молоді! Сподіваємося, що вечори пам’яті поета стануть традиційними, більш відкритими для всіх бажаючих побувати на них, а музична школа з часом гідно носитиме ім’я великого українця.

Наталія Василенко,
старший науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я»



Hosting Ukraine Проверка тиц