Днепропетровский национальный исторический музей

Выставка живописи художника Анатолия Сологуба

Музей «Литературное Приднепровье» представляет выставку живописи днепропетровского художника Анатолия Сологуба.

Биография:

sologub_04.jpg

Анатолий Сологуб родился 1953 в г. Днепропетровске. В 1968 г. окончил Днепропетровскую художественную школу. Работал художником-оформителем на заводах города. С 1979 г. был членом народной студии изобразительного искусства Григория Чернеты. С начала 80-х участвует в художественных выставка Днепропетровска, Киева, Москвы …

В 1997 становится членом союза народных мастеров Украины. Персональная выставка — Днепропетровский исторический музей им. Д. И. Яворницкого, 1994.

Выставка будет работать с 3 по 29 сентября 2014 г. с 10.00 до 17.00.
Цена билета: 10 грн. – для взрослых, 5 – для школьников, студентов.
Адрес: пр. К.Маркса, 64. Тел.для справок — 7780100

sologub_afisha.jpg

«УТРИЛЛО» ІЗ СІЧЕСЛАВА

Влітку 1989 року газета «Бористен» (нині популярний січеславський часопис) у другому числі вмістила мою статтю «Невідомий «Степ»», в якій йшлося про неформальний артгурт «Степ», створений за ініціативою теперішнього львів’янина  Володимира Лободи. До нього входило кілька художників: Володимир та Людмила Лободи, Володимир Бублик, Олександр Нем’ятий, Сергій Алієв-Ковика, Петро Пшеволоцький та Анатолій Сологуб. На час публікації гурт знаходився у своєму пленерному наметовому таборі на березі Орелі поблизу Бабайківки, тож я вирішив відвідати «степових барбізонців», щоби передати їм кілька примірників газети з публікацією. Саме тоді й познайомився з автором теперішньої виставки, бо з усіма іншими «степовиками»  був знайомий раніше. Представляв Володимир  Лобода: «Це наш Утрилло,  Анатолій Сологуб». Презентація мене  заінтригувала, позаяк Моріс Утрилло – адепт міського пейзажу, а «степовики» (за моїм тодішнім уявленням) концептуально «прив’язалися» до степового і сільського краєвиду.

Всі обвітрені й засмаглі «степовики» мали пляжний вигляд. Анатолій вирізнявся граційною субтильністю, веселою вдачею, а ще, пригадую, тим, що його вилинялі шорти були вимащені у  фарбу щедріше, ніж в інших.

Увечері «степовики» влаштували огляд етюдів і я мав нагоду вперше побачити роботи Сологуба. За духом вони більше нагадували гарні зразки народного напівпрофесійного малювання. У стилістиці ж справді (якщо дуже захотіти…)  можна було розгледіти риси малярства   Моріса Утрилло, хоча я не певен, що на той час Анатолій міг, бодай в репродукціях, ознайомитися з простодушними творами цього постімпресіоніста.

Таким собі «січеславським Утрілло», безпосереднім і відвертим у життя та живописі, Анатолій залишається  досі – з тих часів, коли його душа вперше запрагнула малювати.

Шлях до себе ( і не усвідомлено – «до Утрілло»…) Анатолій розпочав із клочковської філії дитячої художньої школи, яку юні художники називали «голубником», позаяк розташовувалася вона на балконі спортивної зали школи № 8, відгородженому від фізкультурного гамору лише  фанерною перегородкою, в яку постійно гримали м’ячі, примушуючи здригатися учнів «художки» та навчальні натюрморти, притулені до перегородки… (Між іншим, незважаючи на  екстрим унікальної школи-«голубника», з неї вилетіли нині відомі художники Феодосій Гуменюк, парижанин Володимир Макаренко, Тетяна Юшкова, Олександр Нем’ятий,  Леонід Грінченко, інші майстри пензля ).

Свої «художні університети»  Сологуб продовжив у студії образотворчого мистецтва при Палаці культури заводу ім. К. Лібкнехта , яку вів випускник Ленінградської Академії мистецтв Григорій Чернета. Саме у цій студії Анатолій заприятелював із Сергієм Алієвим-Ковикою, а  Сергій познайомив  із «степовиками», увів у їхнє коло, яке присвоїло йому почесне творче прізвисько «Утрилло».

Зауважу, що при багатьох не схожостях  (і це природно!) порівняння з Морісом Утрілло не випадкове. Значна кількість Сологубових краєвидів присвячена місту, та, не зважаючи на те, що писані  у Дніпропетровську-Січеславі, вони не урбаністичні, а містечкові в гарному сенсі. В Утрілло  околичні вулиці Парижа, Монмартівські закапелки більше нагадують провінцію, ніж мегаполіс. Так само і в Анатолія: тихі січеславські дворики, від яких, здається пахне варениками із сиром; в сірих важких снігах нидіють перспективи периферійних вулиць; над околичним одно-триповерховим спокоєм висяться непоказні  церкви – ось малярська «утриллівська» стихія Сологуба.

Бачення міських мотивів Анатолієм нагадує Морісове, проте стилістичні ремінісценції не такі вже й подібні: на мій погляд, Сологубове сприйняття міста емоційніше, а його пейзажне мислення інколи переконливіше, ніж утриллівська «філософія наїву».

Отож, комплементарне «ти, Толику, Утрілло!» аж ніяк не занурює в містечкову тінь самобутність щирого співця вільної від асфальту природи Анатолія Сологуба, бо його серце і зір незрадливо відчувають («зором серця», «серцями зіниць»…) вічність степового краєвиду («Дорога на Гнатівку», «Хмариться»), позірну повільність орільських плес («Мотив під Могилевим», «Оріль біля Бабайківки», «Турівський берег»), ліниве припадання до долини епічних пагорбів («Лілея»). А поруч рівна, здорова пульсація села («Перещепинські хати») та хутірська ідилія («Хата пана Лободи»).

Географія малярства Анатолія Сологуба (а воно переважно пленерне) сконцентрована в межах Приорільської Січеславщини. Свої краєвиди він створював у Могилеві та Туровому, Бабайківці та Гнатівці, нарешті  у  Партизанському (біля Петриківки) та Перещепино. У Партизанському Анатолій зазнав великої втрати: його помешкання згоріло разом з чималою частиною творчого доробку. Після пожежі він переселився до Перещепиного, де відбулося болісне творче відродження. Доказ тому, що відродження відбулося – ця, друга персональна виставка у музеї «Літературне Придніпров’я». Перша  експонувалася двадцять років тому в історичному музеї імені Д.І. Яворницького. Після першої виставки за творчі досягнення художник був прийнятий до Спілки народних майстрів України.

Взагалі ж, Анатолій Сологуб брав участь у багатьох гуртових та колективних виставках, його роботи могли бачити шанувальники малярства не лише у Січеславі, але й у Києві, Москві, Кам’янському (Дніпродзержинську), Нікополі. Не оминули доробку Анатолія і колекціонери:  його роботи потрапили до приватних колекцій України, США, Канади, Німеччини, Ізраїлю, Росії.

Творчість Анатолія Сологуба – яскравий приклад того, як інколи художники без вищої чи бодай середньої академічної виучки мають гарні мистецькі досягнення. Запорукою їхніх досягнень є талант, натхнення і велика працелюбність.

Віталій Старченко

sologub_00.jpg sologub_01.jpg sologub_02.jpg sologub_03.jpg sologub_03a.jpg



Hosting Ukraine Проверка тиц