Днепропетровский национальный исторический музей

«І де нас не було …» (к 81-летию создания Союза писателей Украины).

Музей «Літературне Придніпровя» та с.н.с. відділу І.В. Мазуренко до 80-річчя створення Спілки письменників України представляють віртуальну виставку «І де нас не було…»
Незважаючи на постанову партії більшовиків про українізацію (1925), друга половина 1920-х, 30-ті роки відзначалася ускладненням літературного та мистецького життя, а також загостренням ідеологічної боротьби. Преса поступово узурпувалася владою гегемону. Виникали нові літературні організації: «Ударник» (згодом — «Плавка» при заводі ім. Г. Петровського), «Комсомолія», ЛОЧАФ (Літературне Об’єднання Червоної Армії та Флоту), Євліто (єврейське літературне об’єднання), ВУСПП (Всеукраїнська Спілка Пролетарських Письменників), «Молодняк»…
Пануюче гасло «ударники – до літератури!» призвело до цілого шару сірих, заідеологізованих творів та до повної нівеляції особистості. На літературно-мистецькому небосхилі Придніпров’я, закутому «в бетон і сталь”, майоріли прізвища вуспівців Івана Кириленка та Івана Микитенка; пролетарських письменників — драматургів Олександра Безименського, Леоніда Первомайського, Олександра Корнійчука, Всеволода Вишневського. Їх п’єси ставилися дніпропетровськими театрами, де, до речі, в ті роки запроваджувалися соц змагання!.. Часопис «Зоря», що на той час вже перероджувався, друкував нових авторів: літоб’єднавців Петра Харламова, Олександра Билінова, Меєра Альбертона, Марка Шехтера, Віталія Чигирина, Павла Кононенка, які мали стати майбутнім нової радянської літератури. Безліч абсолютно сірих поетів-ударників «двигали культуру на-гора!». З псевдолітературного конвеєру зходили «вибухи», «перешихтовки», «наступи», «дніпрельстани»…

Дніпропетровська спілка письменників.jpg Зайцев_Сталіну.jpg Блиски_01.jpg Блиски_02.jpg

На колективному фото: Дніпропетровська Спілка письменників України. 15 лютого1937 р.: 1-й ряд зліва направо – С. Ахматов, О. Билінов, Й. Пустинський, М. Чибураєв, О. Шпота, В. Роздольський, М. Шехтер, М. Альбертон; 2-й ряд зліва направо: М Мінько, М. Шлома, М. Строковський, Є. Горфін, Д. Демерджі, Г. Кот, Ю. Рудштейн, Й. Саповський.

Мы без доклада входим в жизнь,
Растем растеньем редким.
Грызем культуру, рвемся ввысь
В борьбе за пятилетку.

17 березня 1929 року відзначив своє десятиліття 1-й державний Дніпропетровський театр ім. Т. Шевченка. У святкуванні взяли участь видатні українські письменники ХХ століття Микола Хвильовий, Микола Куліш, Остап Вишня, а також Юрій Смолич, Василь Вражливий, Леонід Чернов, Юліан Шпол (Михайло Яловий), завідуючий Будинком літераторів ім. В. Блакитного в Харкові Максим Лебідь, Юрій Яновський, Аркадій Любченко. Письменники щороку мандрували на Дніпрові пороги. Часто їх супроводжував академік Дмитро Іванович Яворницький. Обов’язково вони відвідували «батька» в Історичному музеєві, про що свідчать записи у книзі відгуків. Серед гостей Дмитра Івановича 18 серпня 1925 року були й видатні українські маляри Михайло Бойчук та Василь Седляр (розстріляні під час сталінських репресій), 23 серпня – Микола Струнников, Михайло Панін.
Цього ж місяця відбувся «Тиждень української культури», до якого в Дніпропетровську була влаштована «грандіозна виставка в приміщенні театру ім. Луначарського».

З коротеньких повідомлень газети «Зоря» за 1930-ті роки складається хроніка «культурного життя» Придніпров’я»:
«У клубі металістів (Леніна, 10) відбулася вистава Київського робітничого театру ОРПС за п’єсою О. Безименського «Выстрел» у 4-х діях» (1930. – 15 серпня).
«У театрі «Спартак» Л. Утьосов виконував мініатюри Бабеля та Зощенка» (1930. — 14 вересня).
«У лютому в Кривому Розі заснований робітничо-селянський театр ім. Коцюбинського. Перша його вистава – «Диктатура» І. Микитенка» (1930, № 250).
«29 серпня в театрі «Спартак» Укрофіл організував великий літературний вечір відомих пролетарських письменників Безименського та Голодного» (1930, № 198).
«У кінці червня до Дніпропетровська прибула бригада письменників, яку відрядив ВУСПП для участі в місячнику нацкультбудівництва. Р. Кушнарьов-Пример — відповідальний секретар ВУСППу, драматург та критик; поети Терень Масенко та Леонід Зимний, прозаїк Буланович» (1931, № 146).
«У палаці культури 30 жовтня 1931 р. відбувся вечір поета Йосипа Уткіна» (1931, № 254).
«До 15-ої річниці Жовтня вийшов альманах «Ударник» робітничої літературної групи заводу ім. Петровського…» (1932, № 14).
«16 березня 1932 року дніпропетровський театр робітничої молоді – ТРОМ – поставив п’єсу молодого комсомольського драматурга О. Бейлінова «Шахта». Вона розповідає про героїчну боротьбу комсомолу на металургійному заводі й кличе до піднесення цієї боротьби» (1932, № 64).
«24 червня у Дніпропетровськ прибула бригада Всеукраїнського оргкомітету спілки радянських письменників. У складі бригади — секретар оргкомітету І. Кириленко (автор роману «Перешихтовка» – про доменний цех заводу ім. Петровського, повісті «Аванпости» – про колгоспне будівництво та класову боротьбу на селі й інших творів)…» (1933, № 169).

Зоря_01.jpg Зоря_02.jpg Нестерець_Аргонавти_Зоря.jpg Колгоспниця України.jpg Молодий більшовик.jpg Уничтожить банду убийц_01.jpg Уничтожить банду убийц_02.jpg Уничтожить банду убийц_03.jpg

«Ударник ВУСПП» Іван Кириленко у місцевій газеті друкував вірші про шкідників. У «Надгробному слові» він написав:

Його не впізнаєш,
Зустрівши в масі,
Немов не чужак,
А десь в Кооптасі
Або в Союзм’ясі
На тебе він гострить
ножа.

Сторінки періодичних видань повнилися гаслами:
«До кінця розгромити націоналістичні контрреволюційні елементи: Вище революційну недремність!» («Зоря». – 1934, №11).
«На обласній літературній нараді. Виступ І. Кириленка. Боротьба з націоналізмом та елементами фашизму в літературі» (1934, № 117).
«У грудні в Дніпропетровськ в зв’язку з підготовкою мистецько-літературного збірника «Дніпропетровщина», присвяченого 20-річчю Великого Жовтня, прибули письменники В. Сосюра, В. Шкловський, В. Нагнибіда, Л. Рубінштейн» (1936, № 284).
19 травня 1936 року у Палаці культури заводу ім. Петровського відбувся літературний вечір з участю венгерських письменників Мате Залки, Анатолія Гнідаша, Шандора Гегеля.
Радянський письменник Всеволод Іванов, подорожуючи місцями боїв І-ої Кінної армії Будьонного, збираючи матеріали про комдива О. Пархоменка, 1939 року побував у Дніпропетровську.
Щодо театрального життя цієї доби… 1-й Державний драматичний театр ім. Т. Шевченка з 1926 року повністю переїхав до Дніпропетровська. У 30-ті роки в місті діяли, крім нього, театр Російської драми ім. Горького і театр Юного глядача.
Деградаційні тенденції розвитку культури Придніпров’я цієї доби простежуються, приміром, на творчості театру ім. Т. Шевченка. У 1929 році художня рада театру, що на 75% складалася із представників заводів, спілок та політпросвітніх установ, фактично мала ширші, ніж дорадчі права. Лише за ухвалою її кожна п’єса вводилася до репертуару. Основний репертуар у 30-ті роки складали «Диктатура», «На камені горить» Івана Микитенка, «Шахта Марія» Івана Дніпровського, «Пролог» Степана Бондарчука, «Невідомі солдати», «Коммольці» Леоніда Первомайського, «Перша Кінна» Всеволода Вишневського, «Гута» Г. Кобеця, «Місто вітрів» Кіршона, «Правда», «В степах України», «Богдан Хмельницький» Олександра Корнійчука…
З приводу виїздів театру до робітничого клубу ім. Загинулих Комунарів м. Н.-Дніпровська газета «Зоря» (1930 р.) зазначала: «4 квітня ц.р. Шевченків ці приїхали до амурчан. Цінно те, що цей театр має в репертуарі найкращі соціальні твори. Наприклад, У «Диктатурі» робітники побачили себе в особі Дударя, бачили свого класового ворога в особі Чирви. Надзвичайне зворушення дала «Диктатура» в лавах робітників, бо Шевченків ці повезли її тоді, коли робітники обговорювали питання про знищення глитаїв як кляси. Шевченківці… дають масовому глядачеві справжнє пролетарське мистецтво».
Геніальний режисер Лесь Курбас, побачивши, що радянський глядач незмінно зустрічав «Диктатуру» божевільними оплесками, написав: «циганський романс», «духовна п’янка», «хміліємо і похмеляємось». Він дав приклад з «негром-людоїдом, який, мовляв, попав уперше поміж цивілізованих людей. Для експерименту йому заграли великим духовим оркестром англійський національний гімн, негр реагував істерикою: він розплакався…». Курбас узагальнив цього «негра і переніс узагальнення на наші мистецькі справи, привівши безладне і безпорадне реагування дикуна, що звик максимум до ритму барабана і монотонної дудки, прирівняв його «не артикульоване реагування на несподіванку» до «почуттів нашого радянського глядача»; заявив, що досить йому (радянському глядачеві) побачити на сцені у відповідний момент червоноармійця, червоний прапор чи почути у фіналі «Інтернаціонал», щоби «оплесками розрядився мистецький акт». Цебто, щоб він реагував, мовляв, як дикун».

Советская литература_01.jpg Ахматов_Победитель.jpg Бейлінов_Командири.jpg Лист_Постышову и Косиору_ Советская литература.jpg

Ще один примір, який не має у світовому мистецтві мабуть прецеденту… Зі шпальт журналу «Зоря» (1930 р. – січень): «Щодо «Прологу», то це найцікавіша робота театру, яка проведена за принципом соцзмагання й ударництва. Ставила п’єсу режлабораторія театру, виготувавши п’єсу за 31 годину замість визначених 72… Утворивши ударну акторську бригаду й закликавши до соцзмагання всі цехи театру на краще й скоріше готування роботи по своїй ділянці, чи не перші знайшли шлях, як конкретно в театрі можна і слід провадити соцзмагання».
Відродження національної духовності було ліквідовано за часів сталінського терору, розпочатого на Україні після листа Сталіна Кагановичу 26 червня 1926 року.
Масштабні цілеспрямовані репресії розпочалися 1929 року арештами в так званій справі СВУ («Спілка Визволення України»). У грудні цього року в Дніпропетровську вийшов літературний альманах «Зоряно», де містилися твори української секції літоб’єднання, зокрема Василя Чаплі, Олени Шпоти та інших. По справі проходили професор Петро Єфремов, якого вважали «организатором национализма на Днепропетровщине» (до арешту з 1925 року очолював філологічну секцію та був ученим секретарем Дніпропетровського Наукового товариства при УАН), молодий письменник Василь Чапля, просвітянка, викладачка Любов Біднова та багато інших дніпропетровців, в Одесі заарештували Аркадія Казку… Мало хто з них лишився живим.

Ідеологічні кампанії в літературі й мистецтві сягають у цей час критичної температури. Пролетарські письменники з трибун своїх з’їздів проголошували:

  • Геть самовпевненість вроджених геніїв!
  • Геть хворобливий індивідуалізм, богему і надію на «іскру геніяльності»!
  • Геть дешевий еротизм і спекуляцію примітивним психологизмом!

Советская литература_02.jpg Письмо Сталину_Советская литература.jpg Чигирин_Дождь_Советская литература.jpg Шехтер_Молодость_Советская литература.jpg

Активізація ВУСППУ, його агресивні претензії на гегемонію, обструкції ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури), Миколи Хвильового, “неокласиків” (до яких належав Віктор Домонтович), «попутників», висування на перше місця боротьби з «українським буржуазним націоналізмом» – це зловісно провіщало наближення «підлих і скупих часів».
«Скоротилась кількість українських шкіл, помітно зменшилася частка українських учителів і дослідників, із бібліотек було вилучено видатні твори української науки та літератури, заборонено сотні українських п’єс і закрито десятки українських театрів, а музейним працівникам наказано припинити «ідеалізацію історії козаччини». «Аналогічні зміни» розгорталися у пресі: якщо у 1931 році українською мовою виходило 90 відсотків газет та 85 відсотків часописів, то до 1940 року їх відсоток відповідно упав до 70 й 45″.
Після постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року «Про перебудову літературно-мистецьких організацій» у Дніпропетровську утворилось обласне відділення СРП письменників у складі 7 чоловік. Очолив організацію Петро Харламов. Журнал «Зоря» став органом Дніпропетропетровської філії СПУ. З 1935 року замість журналу «Зоря» почав виходити «Штурм». Поступово чисельність організації зростала.
Перший Всесоюзний з’їзд письменників і Перший з’їзд письменників України в 1934 р. оголосив єдиним ведучим творчим методом у літературі та мистецтві метод соціалістичного реалізму. Офіціозна література та театр оспівували грандіозні перемоги соціалізму, деформували та прикрашала жорстоку дійсність (голод 1933 р.). Протягом 30-х років Спілка видала цілий ряд окремих книжок поезії та прози, а також колективних збірок: «Companeros», «Разгром черного барона», «Племя комсомольское», «Хай шумить земля піснями», «50 лет Марганца», «Пам’яті Шевченка».
У результаті сталінських репресій до кінця 1930-х діяльність СП припинилась. Весною 1939 року письменницька організація знову розпочала свою роботу. Відповідальним секретарем було призначено «ударника» Олександра Билінова.
Десь у 1933 році до Дніпропетровська переїхав український письменник Михайло Могилянський (1873-1942), духовно близький до «неокласиків». До війни він створив два романи російською мовою — «Всюду страсти роковые» (1939) і «Хильда» (1941).
У 30-ті роки – 40-і роки «именем Союза Советских Социалистических Республик» більш п’ятисот українських письменників стали жертвами комуністичної держави, серед них Валер’ян Підмогильний, Валер’ян Поліщук, Борис Тенета, Василь Мисик, Сава Божко, Іван Багмут, Григорій Епік, Іван Кириленко, Павло Кононенко, Петро Харламов, Микола Чибураєв, Микола Минько, Олена Шпота, Віталій Чигирин, Свирид Мусіяк, Михайло Олійник, Михайло Пронченко, Максим Лебідь, Василь Атаманюк, Михайло Дубовик, Олена Журлива, Яків Кальницький, Ганна Касьяненко, Григорій Овчаров, Григорій Яковенко, Йосип Саповський, Володимир Роздольський…
«Індивідуальне нищення окремих українських письменників, — з болем писав Віктор Петров, — оберталося на групове. Справа йшла про винищення не окремих письменників, а цілих груп, більше того: цілої української літератури, як такої. Тим то про українську літературу 20 – 30-х років можна сказати, що це була література ліквідованих !..». І він же констатував: «Українська література 30-х років УРСР – це радянська література українською мовою».

Заключение о прекращении дела Н. Чибураев.jpg Сухино-Хоменко_Політика партії в художній літературі.jpg Строковский_Герои Кривбасса.jpg Советская литература_02.jpg

Список викоритсанних джерел та літератури:

  1. Сосюра В. Дніпрельстан. // Сосюра В. Вибране. — Держвидав художньої літератури, 1954.
  2. Мазуренко І. Співець передмість і гудків. // З любові і муки: Розповіді про літературру і письменників. — Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994. – С. 189 – 193.
  3. Билінов О. (1909-200) — дніпропетровський прозаїк. Автор збірок: „Первый выход” (1937), «Командиры» (1938).
  4. Шехтер М. (1911-1963) – дніпропетровський поет. Автор збірки «Конец Екатеринослава» (1936).
  5. Кононенко П.(1900-1971) — дніпропетровський письменник. Автор збірок «Ми йдемо вперед» (1931), «В один голос» (1932). Репресований у 1938 р.
  6. Харламов П. Эхо эпохи. – Днепропетровск, 1933.
  7. Там само. – С.16.
  8. Микитенко І. Хвилини спогадів. – К.: Мистецтво, 1968.
  9. З 2-го з’їзду Всеукраїнської спілки пролетарських письменників, 1929 рік. // Блиски. – Одеса. -1929. — № 3 – 5.
  10. Зеров М. Чистий четвер // Зеров М.
  11. Субтельний О. Україна. – К.: Либідь, 1991. – С. 368.
  12. Чабан М. Доба спалила й пропекла… (Михайло Могилянський) // Чабан М. Січеслав у серці. – С. 27 — 37.
  13. Мазуренко І. Ім’ям Союзу Радянських Соціалістичних Республік. // З любові і муки…: Розповіді про літературу і письменників. – Дніпропетровськ: ВПООП «Дніпро», 1994. – С.185 – 188.
  14. Петров В. Діячі української культури – жертви більшовицького терору. — С. 33.
  15. Там само. – С. 65.

У рамках віртуальної виставки пропонуємо Вам ознайомитися з творчістю письменників Придніпров’я:

Саповский И.С.

Пронченко М.С.

Полищук В.Л.

Пидмогильный В.П.

Мисык В.О.

Кононенко П.Т.

Минько М.Г.

Эпик Г.Д.

Харламов П.Г.

Шпота Е.В.

Чапленко В.К.

Багмут И.А.

zz1-(1).jpg



Hosting Ukraine Проверка тиц