Днепропетровский национальный исторический музей

Выставка к юбилею украинского писателя Ивана Багмута

С 25 сентября по 23 октября 2013 г. в музее «Литературное Приднепровье» будет работать литературно-художественная выставка «Від Бабайківки до Небесних гір», посвященная 110-й годовщине со дня рождения нашего земляка, украинского писателя Ивана Багмута (1903-1975). На выставке впервые будут представлены документы, фотографии, книги, личные вещи, хранящиеся в фондах ДНИМ им. Д.И. Яворницкого, частных собраниях, а также графика днепропетровского художника Сергея Алиева-Ковыки из серии «Материзна».

малюнок_1.jpgмалюнок_2.jpgмалюнок_3.jpg

bag.jpg

 


Открытие выставки


DSCN0496.jpgDSCN0506.jpgDSCN0518.jpgDSCN0543.jpgDSCN0552.jpgDSCN0563.jpgDSCN0572.jpgDSCN0576.jpgDSCN0588.jpgDSCN0589.jpgDSCN0590.jpgDSCN0606.jpg

Прес-реліз до літературно-мистецької виставки «Від Бабайківки до Небесних гір»: до 110-ої річниці від дня народження українського письменника Івана Багмута (1903–1975).

Багмут Іван Андріанович народився 7 червня 1903 р. в с. Бабайківка Новомосковського повіту Катеринославської губернії (тепер — Царичанський район Дніпропетровської області) в сім’ї вчителя. Середню освіту здобув у Новомосковській чоловічій класичній гімназії. Після закінчення вступив на останній курс учительської семінарії, яку закінчив 1921. р.


Прес-реліз до літературно-мистецької виставки «Від Бабайківки до Небесних гір»: до 110-ої річниці від дня народження українського письменника Івана Багмута (1903–1975).

Багмут Іван Андріанович народився 7 червня 1903 р. в с. Бабайківка Новомосковського повіту Катеринославської губернії (тепер — Царичанський район Дніпропетровської області) в сім’ї вчителя. Середню освіту здобув у Новомосковській чоловічій класичній гімназії. Після закінчення вступив на останній курс учительської семінарії, яку закінчив 1921. р.

Багмут_0.jpg

Адріан Матвійович Багмут із синами Іваном та Йосипом. с. Бабайківка Новомосковського повіту Катеринославської губернії

Учителював у семирічній школі рідного села. Згодом переїхав до Харкова. Працював інспектором Народного комісаріату освіти УРСР, затим — редактором юнацької літератури в Державному видавництві України, літературним редактором художнього відділу Всеукраїнської радіоуправи, референтом у РАТАУ. Працю поєднував з навчанням у Харківському сільськогосподарському інституті. У кінці 20-х років Багмут багато подорожував по країні, результатом чого стали книжки нарисів, публікації в харківських газетах і журналах. Видав книжки: «Подорож до Небесних гір» (1930), «Преріями та джунглями Біробіджана» (1931), «Вибухи на Півночі» (1932), «Карелія» (1933),«Верхівці засніжених тундр» (1935).
Був членом літературних організацій «Молодняк» і «Пролітфронт».

Багмут_1.jpg

І. Багмут з дружиною напередодні мандрівки на Далекий Схід

Літературна діяльність Івана Багмута перервалася 9 серпня 1935 р., коли Особлива нарада при Харківському управлінні НКВС УРСР за вигадану контрреволюційну діяльність засудила його на 6 років позбавлення волі. Відбував строк у виправно-трудових таборах Чиб’ю, Уса, Абезь (Комі АРСР). Працював геологом у пошуковій партії, що обслуговувала будівництво Печорської залізниці. Після звільнення в 1941 р. залишився працювати там же вільнонайманим, подав заяву з проханням добровільно послати його на фронт. У вересні 1942 р. пішов рядовим у стрілецький полк. Був розвідником на Воронезькому фронті. В лютому 1943 р. важко поранений. Після лікування, в лютому 1944 р., Багмут повернувся до Харкова, де працював директором Харківського відділення Укрлітфонду.
У грудні 1945 р. перейшов на творчу роботу. Видав збірки оповідань «Гарячі джерела» (1947), «Оповідання» (1951), «Шматок пирога» (1957), «Злидні» (1958), «Знак на стіні» (1961); повість «Щасливий день суворовця Криничного» (1948), «Господарі Охотських гір» (1949), «Служу Радянському Союзу» (1950)> «Блакитне плесо» (1959), «Записки солдата», «Подвиг творився так» (1961), «Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим» (1964), «Життєпис слухняного хлопця» (1968); п’єси «Дорога мамочка» (у співавт., 1952), «Степи цвітуть» (1959).
Іван Багмут удостоєний літературної премії імені Лесі Українки 1973 р.
Президія Харківського обласного суду розглянула судово-слідчу справу письменника і 22 березня 1957 р. скасувала постанову Особливої наради при НКВС УРСР від 9 серпня 1935 р. як безпідставну, за відсутністю складу злочину.
Помер 20 серпня 1975 р.
Біографія І. Багмута є досить типовою для радянського письменника , який починав свою творчість в пореволюційну добу та був лояльним до радянської влади. Цікавою рисою його життєпису є подорожі . «Бачити світ!» — от його життєве кредо. Він був людиною міцною духом. Багато довелося побачити і пережити, неодноразово був на межі життя та смерті. Його враження від мандрівок на Тянь-Шань, до Далекого Сходу, Карелії, узбережжя Охотського моря давали поживу для популярного на той час жанру подорожнього нарису. Нині книжки нарисів І. Багмута «Подорожі до небесних гір» (1930); «Преріями та джунглями Біробіджану» (1931), «Вибухи на Півночі» (1932), «Карелія» (1933), «Верхівці засніжених тундр» (1935) є бібліографічною рідкістю. А от оповідання, повісті, створені для дітей після війни, починаючи з кінця 1940-х рр., в 1950-60-і, такі як «Записки солдата», «Щасливий день суворовця Криничного», «Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим» та інш. набули значення класики радянської дитячої літератури. Вони виходили великими накладами, в чисельних перекладах і перевиданнях. Тільки «Щасливий день суворовця Криничного» було видано 14 мовами народів СРСР, перекладено польською, чеською, болгарською та китайською; повість виходила 31 раз. Звичайно, це були твори заідеологізовані, з викриттям «куркулів», «дезертирів», феноменом «павликів морозових»; з позитивними по-радянські героями, що несуть звільнення поневоленим народам совєтської імперії, приміром Півночі або Середньої Азії. Документальний виклад, жива, динамічна, колоритна, мова, чудові ліричні відступи роблять і сьогодні його нариси цікавими, всупереч ідеологічному забарвленню. Формування радянської людини – супергероя – провідна установа літератури тоталітарної доби.
Після смерті Й. Сталіна І. Багмут, як і багато інших письменників, наближається до людського в людини, а точніше, пишучи для дітей, намагається вирішувати проблеми сумління, честі, відданості вітчизні та традиційним духовним цінностям, зокрема, українця (згадаймо «Щасливий день суворовця Криничного», «Шматок пирога», «Блакитне плесо», «Життєпис слухняного хлопця,» та інш.). Центральною у творчості є автобіографічна повість І. Багмута «Життєпис слухняного хлопця» (1969), де в маленькому хлопчику Карабутеняті , його батьках та односельцях бачимо прототипи бабайківців, через долі яких переїхала революція, визвольні змагання, громадянська війна. Місце подій – рідна Мамаївка, Жураївка (Бабайківка), повітове місто, в якому впізнається Новомосковськ… Л. Толстой говорив, що кожна людина може написати одну цікаву книжку – книжку про своє життя. «Життєпис» стала саме тією книжкою.
Після розпаду Радянського Союзу проза І. Багмута опинилася на маргінесах сучасної літератури і зрозуміло чому. Почалося повернення до літературної історії «розстріляного відродження». Твори М. Хвильового, М. Куліша, В. Підмогильного, Г. Епіка, В. Поліщука та багатьох інш. довгий час або були в спецхранах, або не перевидавалися. Хвиля відродження відкривала читачеві донині невідому справжню літературу – літературу модерну, європейську, що була штучно вилучена з духовного обігу радянської людини. Нині повертаючись до постаті нашого земляка Івана Багмута, репрезентуємо його творчість в контексті його доби та нового осмислення , сучасного погляду на літературу, на текст першого десятиліття ХХІ ст.

Багмут_4.jpg

Іван Багмут. 1970 р.

Вперше презентуємо матеріали з архіву І. Багмута, що свого часу передала до музею його невістка Лариса. Це унікальні документи, серед яких лист до сина Станіслава із заслання від 3 квітня 1941р. та уривок з щоденника про лагерне життя «Сегодня я переменил 16 специальность…» (довгий час експонувалися на виставці «Такое не должно повториться» в історичному музеї, 9 залі); рукописи деяких літературних творів, його статті, виступи. В музейній колекції – чисельне зібрання дитячих книжок І. Багмута, серед яких, видана білоруською, латишською, польською, російською, ногайською, башкирською, якутською та інш. щомовами «Щасливий день суворовця Криничного»; світлини; туристичні мапи Делі, Джайпура, Риму; Куби, Японії; альбом «По Кубі» (1963), текст до якого писав І. Багмут та інші.
Унікальні світлини з родинного архіву І. Багмута, часописи 1920-30-х рр., серед яких «Молодий більшовик», «Гарт», «Пролітфронт», де друкувався його нарис «Амурськими преріями», книжкові видання, що виходили в Держвидаві України, де працював І.Багмут, очолюючи юнсекцію; композиції з документів 1920-х рр. (аркуші з часописів «Зоря», «Глобус», «Всесвіт»; фоторепродукції макетів А. Петрицького до балетів, театральних вистав), а також репортажні фото з Тянь-Шаня; компас та фотокамера 1930-х рр. німецького виробництва; фрагмент моржового бивня з розписом, – розповідають про наповнене вируюче життя І. Багмута до арешту 1935 р.
Колаж з газети «Колгоспне село» 1952 р., фоторепродукції радянських художників кінця 1940-поч. 50-х рр. (С. Чуйкова «Дочь Советской Киргизии», Ф. Решетникова «Генералиссимус Советского Союза И. В. Сталин», Г. Мелихова «Новатори»), що були знайдені на звороті портретів у рамах та вишивок у с. Усть-Лип’янка Полтавської обл. (архів І. Мазуренко), висвітлюють сталінську добу.

Багмут_2.jpg

Серед засніжених гір Центрального Тянь-Шаню.І.Багмут (посередині) веде щоденник під час короткого привалу. 1929 р.

Багмут_3.jpg

Серед засніжених гір Центрального Тянь-Шаню.


Подорожі Івана Багмута 1960-х ілюструють експонати ХІХ-ХХ ст., що потрапили до фондів ДНІМ з Півночі, Індії, Китаю, Японії, Африки: шахи (Індія, 1970-і рр., макет Мавзолею Тадж Махал (Індія, 1960-і рр.; скринька з шарами (Китай. Поч. ХХ ст.); письмове приладдя (Китай, поч.ХХ ст.; набір столовий дорожний (Китай, перш. Пол. ХХ ст.); скульптура «Дерево Життя» та «Король зулусов» (Мозамбік, 1970-і рр. ), записник із зображенням Мао Цзедуна радянського солдата з України В. Петрушенка, який служив з1951 . р у Порт-Артурі (особистий архів), а також світлини І. Багмута з Куби (з поетом Ніколасом Гіл’єном) та Нари (Японія).
Політична мапа світу, колаж «Куба-острів Свободи», створений з окремих аркушів журналів «Огонек» за 1963 р., коли Радянський Союз зустрічав Фіделя Кастро; гучномовець, фотоапарат «Зенит», а також шкільна форма, агітаційні плакати 1960-70- рр.; символи піонерської організації, радянські вимпели, значки, – створюють атмосферу політичного офіціозу, радянської ейфорії перших підкорювачів космосу,героїзму праці, мілітаристської риторики. Отже, ідеологічно-психологічне маніпулювання величезними масами на безкінечних просторах радянської імперії продукує людину совєтську з подвійною мораллю, де немає місця індивіду, приватному життю, екзистенції, «іскрі геніальності».
Тільки вічні категорії краси – поорільський степ, високе небо, давні, з високими стріхами, як Могили, або як Небесні гори, хати, що їх предковічний образ разом із образом справжньої живої людини, а не «класової», відтворив у своїх малюнках та світлинах дніпропетровський художник С. Алієв-Ковика. Вони врівноважують та висвітлюють душу людини, надають їй новий сенс буття… всупереч усім примарам тоталітарних ідеологій.

Автор виставки : ст. н. співробітник музею «Літературне Придніпров’я»
І. В. Мазуренко



Hosting Ukraine Проверка тиц