Днепропетровский национальный исторический музей

Черепки этнографии

В. Петров редагує наукові часописи «Етнографічний вісник» (вийшло 10 книг) і «Бюлетень Етнографічної Комісії (вийшло 25 чисел). Він стає відомим фахівцем у цій галузі, й 1927 р. дістає від Російського географічного товариства престижну відзнаку за дослідницьку діяльність – срібну медаль (а його «патрон» А.М. Лобода – золоту). В 1928 р. В. Петрова обирають Дійсним членом цієї авторитетної наукової інституції.

IMG_5889.jpg ЕВ-1925-1.jpg ЕВ-1928.jpg ев1928.jpg

Текст до книжки «Дніпровських лоцманів»:
«Попередня українська етнографія дуже мало дала нам матеріялів для вивчення лоцманського побуту, технології, специфічно-лоцманського фольклору. Дослідники старшої генерації залишили по-за своєю науковою увагою дніпровських лоцманів, коли це обєднання буяло повним життям. Експедиції Етнографічної Комісії, що розпочала свою працю в-осени р. 1927 і продовжувала повторні спостереження р. 1928, довелося мати справу вже з пережитками лоцманства…
Нові економічні форми, нові умови життя, нарешті – велетенська проблема Дніпрельстану виголосили свій присуд, і лоцманства, як професія, що стала непотрібною, чи сливе непотрібною для поточного життя, за короткий час швидко підупадає й хилиться до своєї природної смерті, як одмирає всякий соціальний інститут, вистигають його внутрішні суперечності до життя.
З вищенаведених причин експедиції (у складі В.П. Петрова, М.О. Тарасенка, Н.К. Дмитрика та В.В. Білого) довелося мати справу з розмірно дуже невеликим матеріялом. Архів лоцманського товариства не зберігся, чи зберігся в дуже неповному вигляді, старші представники лоцманства, що могли-б замінити певною мірою архівні дані, повимирали…
До участі в експедиції притягнено місцевого наукового робітника П.А. Козаря, що давно студіював минуле лоцманського товариства і устиг призбирати архівні дані, що лягли в основу його історичного нариса лоцманства…».
Акад. А. Лобода
дніпровські-лоцмани.jpg

козар-дніпровські-лоцмани.jpg

Павло Автономович Козар (1894-1944) – український історик, археолог, публіцист, педагог. Народився 12 лютого 1898 р. в с. Широкому Солонянського р-ну на Катеринославщині у великій селянській сім’ї. Після здобуття середньої освіти вступив на історичне відділення ДІНО, який закінчив у 1926 р. 1929 р. захистив дисертацію «Краєвий музей та його завдання». 1925-1931 рр. завідував історико-археологічним відділом ДІМу. Він автор 16 науково-популярних праць, двох монографій з краєзнавства. Дисертація «Лоцмани дніпрових порогів» виконана на значному архівному матеріалі, пам’ятках археології, етнографії тощо. У 1927 – 1930 рр. Козар брав активну участь у роботі комплексної археологічної експедиції на Дніпрельстані під керівництвом Д.І. Яворницького. Він очолював окрему археологічну партію, дослідив значну кількість поховань. На о. Перун він вперше виявив неолітичну стацію. Йому належить пріоритет відкриття «полів поховань» римської провінційної культури (с. Привільне Хортицького району Запорізької обл.). Дослідження Козаря відзначаються національною спрямованістю. У 1930 р. його тричі було заарештовано у справі «СВУ» й вислано к Донецьку обл., м. Арчади. Під час німецької окупації завідував відділом просвіти обласної управи, очолював кафедру історії України Дніпропетровського університету, був директором історичного музею. Восени 1943 р. виїхав до Польші, де помер у квітні 1944 р.



Hosting Ukraine Проверка тиц