Днепропетровский национальный исторический музей

Історико-культурні традиції козаччини і Миколаївщина

Немало сторінок «Історії запорозьких козаків» Д. І. Яворницького свідчать про те, що у XVI–XVII ст. територія нинішньої Миколаївської області була включена в могутній процес визвольного руху на Україні. Описуючи розкішну флору і фауну степового краю, де навіть повітря можна назвати «самым чистым во всей Европе», дослідник вказує на місця розташування козацьких паланок: Буго-Гардівська (північні райони Миколаївщини), Інгульська (західні межі якої простяглися по лівому березі Південного Бугу до Семенового рогу) і Прогноїнська (на Кінбурзі). Численні балки, найживописніші куточки місцевості ставали пунктами поступової колонізації степу. Уходи, хутори, слободи, зимівники привільно розташовувались на берегах річок – Інгулу, Інгульця, Бугу, Громоклії, Мертвоводу, Єланця та ін. Деякі населені пункти дотепер зберегли пам’ять про своїх засновників у численних переказах та назвах – Баловне, Щербані, Ковалівка, Гур’ївка та безліч ін.

Звитяжний дух лицарства в епоху козацтва, що перетворив хлібороба на воїна, ставив проблеми збереження етносу та виживання в оточенні ворогів. Як величезне лихо описує вчений повальні хвороби в запорозькому краї: «нагла смерть» (інфекційні хвороби) заставляла рухатись з одного зараженого місця в інше. І, в той же час, як пише Д. І. Яворницький, козак був вільний від хвороб, бо вмирав більше на війні, а у сто років людина тільки «в силу вбиралась».

Козацька доба дала величезний поштовх у розвитку різних галузей діяльності та творчості народу, серед яких не стояв на задвірках і складний пласт мудрості українців – народна медицина. Простотою і винахідливістю позначено лікувальні та профілактичні засоби від різних недуг, які побіжно згадані у праці подвижника. Так, для профілактики чуми українці, що йшли до Криму й могли заразитись там страшною хворобою, вимащували штани та сорочки у дьоготь (з зовнішньою асоціацією пов’язується і одна з версій номінації – чумаки). А ліками запорожців були: від лихоманки – горілка з золою чи порохом для гвинтівки, для заживления ран – розтерта з слиною в руці земля. Земля лікувала і приймала до себе у лоно на вічний спочинок, а заклинало від шабель та ворожих куль яскраве промовисте замовлення, виголошене отаманом чи гетьманом перед вояками напередодні бойової операції.

Негативне й навіть зневажливе ставлення до всього, що пов’язане з хворобою, смертю, і поцінування природної краси та гармонії своєрідно описує Д. І. Яворницький, наприклад, в такому епізоді. Засуджений до страти відмовився врятувати життя одруженням на віспуватій дівчині-потворі: «Як мати… таку дзюбу вести до шлюбу, ліпше на шибениці дати дубу». Проведемо деякі паралелі з сучасністю. І зараз на Миколаївщині вживаються назви «подзьобаний вид», «дзьобастий», «подзюбаний» на позначення віспуватого обличчя і лексема «дзюбина» як назва віспяного шрама. З таким же значенням «віспуватий» зафіксовано і назву «рябий». Оригінальним є прислів’я, що має іронічний відтінок: кажуть, краще бути дурним, ніж рябим – не так помітно.

Негативною оцінкою позначені стійкі словосполучення приказкового типу «люди мруть, як мухи», «годити, як лихій болячці», «заживе, як на собаці», «причепився, як лишай», що активно вживаються не тільки в нашому краї, лайки та прокльони типу «щоб тобі чиряк на язиці виступив», «щоб тебе болячка забрала». Значно рідше виступає в народних назвах такого типу лексика з позитивною емоційною оцінкою, як-от, «рябенька», «сонцелюбна», бо, як пояснюють цю назву, людину сонечко обирає, от і з’являються веснянки. Козаки завжди відрізнялися дотепністю, оригінальністю, велику роль у називанні речей оточуючого світу відігравала їх спостережливість. Хіба не оригінальні дають пояснення на Миколаївщині окремим назвам хвороб: бородавка названа жабринцею, жабухою, жабою, ропухою, бо з’являється, «коли жаба плюнула», чиряк – чиркою від назви чирок – «сірий кам’яний вуж», бо «як дотронется до нього, то вискочить чірка тобі». І ще. Бородавки, за народною етіологією, з’являються у того, у кого в роду хтось брехав, ячмінь – у того, хто в щілину підглядав, а скалки. (більмо) будуть у вагітної, що в дзеркало любить задивляться.

Глибокі етнолінгвістичні дослідження дають можливість заглянути у давні корені етнопсихіки, прослідкувати традиції, збережені1 від славних часів минулого, а також поповнюють скарбницю української мови, щоб зберегти і передати наступним поколінням духовні надбання нашого народу.

В. М. Бадейкова (Миколаїв)

Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц