Днепропетровский национальный исторический музей

Зв’язки козацьких писарів з Волинню

У 1986 році побачив світ «Каталог найважливіших знахідок з місця Берестецької битви 1651 року» (за матеріалами археологічної експедиції Рівненського краєзнавчого музею). У ньому представлені матеріали найцінніших знахідок експедиції за попередні п’ятнадцять років.

Посеред різноманітних речей: зброї, військового обладунку, частин козацьких клейнодів, посуду, музичних інструментів – в каталозі представлена «чорнильниця срібна», що була віднайдена разом з залишками канцелярії Війська Запорозького. Ось її опис: «Чорнильниця срібна із трьох циліндричних чашечок з трипелюстковою покришкою на шарнірі, прикрашеного зверху виступом з кільцевим потовщенням. На звороті покришки латинські букви «І. О. С.», в її передній частині фігурна петля для поперечного шкворня. Розмір 8,5X 9,5, висота 6 см.»

Керівник експедиції, на протязі усіх двадцяти п’яти років ..розкопок, Ігор Кирилович Свєшніков, якого на Рівненщині називають «волинським Яворницьким» (доречно зауважити, що в цьому році йому виповнюється вісімдесят років) у своїй праці «Битва під Берестечком» (Львів, 1993) описує дану знахідку. Він вказує, що окремої уваги заслуговує скупчення речей, виявлених у 1975 р. на лівому фланзі козацької переправи. Воно складалось із трьохдільної чорнильниці (каламаря), другого меншого каламаря, кришки від третього, двох висячих замочків, свічника, гребінця, ножа, ланцюжка й кістяного предмета неясного призначення. Вчений вважає, що берестецький екземпляр каламаря, на відміну від похідних каламарів, які козацькі писарі носили на поясі, належить до стаціонарних, що знаходились в козацькій канцелярії. Латинські літери на покришці чорнильниці, на його думку, слід розглядати як початкові літери назв окремих видів чорнила, що знаходились у циліндриках: «Incaust» (чорне), «Ocrae» (охра, чорнило червоного кольору), «Cynober» (жовте). На думку І. К. Свешнікова дана знахідка належала до обладнання канцелярії Війська Запорозького і разом з іншими речами була винесена якимось козаком в момент відступу із табору, мабуть, із намету писаря Війська Запорозького Івана Виговського, який у цей час разом із Богданом Хмельницьким знаходився у ханській неволі.

Відомо, що Іван Виговський ще перед Хмельниччиною проживав на Волині. Воїн керував справами Луцького суду, потім служив писарем при польському комісарі. Тут він і познайомився з Богданом Хмельницьким. У битві під Жовтими Водами Виговський, що воював на боці поляків потрапив до татарського полону, звідки його визволив Хмельницький, зробивши своїм писарем. На чолі генеральної канцелярії Віська Запорозького, Що діяла на основі традицій Києворуської держави, литовського та польського правління, досвіді Запорозької Січі – Виговський стояв на протязі дев’яти років.

Ще про одного козацького писаря часів Хмельниччини, який вже був родом з Волині, Самійла Зорку, розповідає у своєму літописі Самійло Величко. Літописець вказує, що Зорка був секретарем у Хмельницького, попередньо займаючи посаду писаря в Запорозькій Січі. За словами Величка, він «про всі розмови і’ учинки достеменно знав і все просто і досконало описав у своєму діаруші».

Постать Зорки є досить загадковою. Дослідники козацької минувшини, щодо реальності існування цієї особи, висловлювали різні думки. Ми підтримуємо тих, хто схиляється до того, що іменем Зорки міг прикриватись якийсь інший автор. Слід поміркувати, чи не міг І. Виговський прикритись ім’ям Зорки.

Біографія наступного, після Виговського, козацького писаря була також пов’язана з Волинню. Це Павло Тетеря, який перед повстанням Хмельницького працював на Волині судовим урядовцем у місті Володимир. Так само як і Виговський після писарьського каламаря та печатки він недовгий час тримав в своїх руках булаву.

Про подію, яка пов’язує діяльність запорозького писаря з Волинським краєм, розповідає у своїй праці «Історія запорізьких козаків» і Дмитро Яворницький. Він вказує, що майже на всіх паперах, що виходили від військового писаря Запорозької Січі ніде не зустрічається його підпису чи імені. Лише один раз під час польського сейму, що проходив у волинському місті Острог, січовий писар поставив підпис на листі: «Іменем всього товариства, війська його королівської милості запорозького, низового, що при нас є, Андрій Тарасенко, писар війська його королівської милості запорозького низового, власною рукою».

Невтомного дослідника Дмитра Яворницького ми також можемо зарахувати, якщо не до козацьких писарів, то принаймні до продовжувачів їхньої справи. Бо ж саме з-під його пера пішли у світ ґрунтовні дослідження про запорожців. Саме в них Яворницький згадує про зв’язки козацтва з Волинню. Тому, напевно, не випадково Ілля Рєпін у знаменитій своїй картині «Козаки пишуть листа турецькому султану», козацького писаря малював з Дмитра Яворницького.

Виявляється, що не тільки біографії козацьких писарів мають відношення до історії Волині, а й долі козацьких ватажків, які стояли біля витоків організації дніпровської вольниці. Це Дмитро Вишневецький – будівник першої Запорозької Січі на острові Мала Хортиця, його наступник волинський князь Богдан Ружинський – «гетьман Війська Запорозького Низового», інші козацькі гетьмани (Косинський, Наливайко, Сагайдачний).

Але не тільки життя та діяльність козацьких писарів та гетьманів пов’язують Волинь та південно-степову Україну, а й праця дослідників цих двох регіонів. Саме завдячуючи наполегливості та ентузіазму Дмитра Яворницького та його колеги Ігоря Свєшнікова Україна знає, пам’ятає та шанує своїх славних предків. Сподіваємось, що майбутні дослідження істориків цих двох регіонів будуть направлені на повніше висвітлення різноманітних сторінок козацької минувшини та збереження козацьких пам’яток.

О. С. Булига (м. Рівне)

Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц