Днепропетровский национальный исторический музей

Релігійність як одна з рис характеру запорозьких козаків

Його правилом у житті було: «…працюй доти, доки служать тобі руки й доки б’ється живе серце в твоїх грудях…». Саме так і прожив видатний вчений Д. І. Яворницький, присвятивши все своє свідоме життя служінню народові України.

Академік Д. І. Яворницький залишив величезну наукову спадщину, адже тритомна «История запорожских козаков» – це праця, в якій вміщено багатий матеріал про економічний, політичний, військовий уклад життя, побут, звичаї та культуру Запорозької Січі.

Ознайомившись з історією славного козацтва, довідавшись про його героїчне минуле, можна з повним правом сказати, що запорозькі козаки XVI, XVII, XVIII століть вирізнялися глибокою релігійністю. Основою всього їхнього життя був захист предківської віри і православної церкви. Живучи під верховенством польського уряду, козацький народ усією душею ненавидів ляхів за те, що вони були гонителями православної віри. «Поляки відобрали у нас честь, відобрали свободу, відбирають віру…» – говорив Богдан Хмельницький реєстровим козакам своїм вогненним словом. Перед початком походів запорозькі козаки виголошували заклик до жителів українських міст, в якому були слова: «…хто готовий витримати всякі муки за святий хрест, хто не боїться смерті – ставай з нами…». Під владою релігійних почуттів запорожці два рази на рік (мирного часу) відправлялись пішки «на прощу», на поклін до святих місць.

У 1576 р. запорозькі козаки збудували свою першу самарську церкву на честь великого чудотворця Миколая.

Другу, Микитинську, церкву було збудовано у 1648 р. У поселенні Старий Кодак запорожці збудували у 1656 р. третю церкву. На новій Січі, Чортомлицькій, на честь Покрови пресвятої Богородиці, у 1659 р. було збудовано четверту церкву. «Посередині Січі стояла невелика церква св. Покрови, знадвору дуже скромна, але всередині повна золота й срібла, бо козаки були побожні й дуже дбали про свою церкву…» Всього до моменту падіння Січі у межах вільностей запорозьких козаків налічувалось 44 церкви, 13 каплиць і одна молитовна ікона.

На Запорозькій Січі було заведено перед смертю давати частину свого добра церкві, а після повернення з військових походів, одну з трьох частин добутого віддавати в монастирі і церкви свого чи чужого краю. У козацькій думі, яка дійшла до нас, співається.

«Срібло, злато на три часті паювали: першу часину брали, на церкви покладали».

Богослужіння у запорозьких козаків здійснювалося щодня по типу східної православної церкви. Під час богослужіння запорожці тримали себе пристойно. Входячи до церкви, щоб не порушити тишу, займали місця відповідно до своїх чинів, коли читали Евангелія, всі козаки струнко випрямлялися, брались за ефеси шабель і виймали леза до половини із піхов, це означало готовність захищати зброєю слово Боже від ворогів Христової віри.

У запорозьких козаків завжди служились соборні панахиди, на яких начитувались імена померлих і вбитих козаків.

З особливою повагою відносились козаки до відомих святих і релігійних свят: Миколи-чудотворця, архістратига Михайла, Покрови пресвятої Богородиці.

Т. В. Чубань (м. Переяслав-Хмельницький)

Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц