Днепропетровский национальный исторический музей

Питання історії запорозької січі в книзі В. Січинського «Чужинці про Україну»

«Чужинці про Україну» – це унікальне видання, в якому видатний український архітектор, мистецтвознавець, художник, історик, етнограф Володимир Січинський підібрав найцікавіші місця з описів іноземців про риси вдачі, життя і побуту українства. Воно починається ще IX століттям і завершується 60-ми роками XIX століття.

У цьому повідомленні пропонуємо лише ті фрагменти з подорожніх вражень іноземних мандрівників, які стосуються побуту запорозького козацтва. Почнемо з опису посла німецького цісаря Рудольфа II до козаків Еріха Лясоти, який влітку 1594 року цілий місяць перебував на території Запорозької Січі.

В. Січинський, звичайно, взяв лиш найсуттєвіший фрагмент із мемуарів Е. Лясоти і стосується він хоробрості, завзятості і підприємливості запорозьких козаків, прекрасного знання ними своїх одвічних південних ворогів – турків і кримських татар. Відмічається і дипломатичний хист запорожців, які дуже виважено розмірковували над тим, з котрим сусідом слід укладати тимчасовий союз.

Сам В. Січинський підкреслює, що надзвичайно велику цінність для дослідників і читачів має знаменита книга французького військового інженера Гійома де Боплана «Опис України». Він підібрав з неї той матеріал, що характеризує воєнний хист, дотепність, хитрощі, хоробрість запорозьких козаків при бойових діях і наскоках на побережжя Туреччини і їхню тактику боротьби з турецькими галерами. Захоплюють уяву і цікаві свідчення про вдачу козаків, які від природи дужі, витривалі і рослі, мають хитрий і гострий розум, щедрість і безкорисність, безмежно люблять свободу і воліють краще загинути в бою з ворогом, аніж страждати в неволі. Завдяки міцній будові тіла вони також легко витримують холод і голод, спеку І спрагу, в бою невтомні, відважні і винахідливі, дуже влучно стріляють із пістолів, мають неабияку майстерність при здобутті фортець і в бою у таборі, огородженому возами. В. Січинський звертає увагу і на ті місця із «Опису України», де пишеться про запорожців не лиш як досвідчених воїнів-професіоналів, але і вправних майстрів, що уміють усі потрібні для буденного життя ремесла. Головним заняттям козаків в мирні часи були полювання і рибальство, займались вони і землеробством.

Автор книги «Чужинці про Україну» вважає, що найцікавішими із записок іноземних послів часів Хмельниччини є рукописна «Реляція» венеціанця Альберта Віміни про походження і звичаї запорозьких козаків. Він попереджує, що не можна гарантувати цілковиту об’єктивність посла Венеції, бо той писав свій твір не тільки на основі власних спостережень, але й користувався різними писаними джерелами і усними переказами сусідів українців, які не завжди прихильно характеризували козацтво. Віміна підкреслював, що жителі Південного Придніпров’я займались землеробством і мали великий хист в будівництві різноманітних дерев’яних споруд. Займались вони також римарством, теслярством, шевством. Запорозькі козаки вирізнялись простотою і природним розумом, розважливим обговоренням загальних справ на козацькій Раді, причому могли без супротиву відмовитись від свого і погодитись з чужим, але виваженішим поглядом. Віміна порівнює Козацьку Республіку із спартанською державою і підкреслює, що і при зловживанні спиртними напоями козаки можуть змагатися зі спартанцями суворістю самовиховання, бо по кілька днів підряд витримували голод, спрагу, втому і безсонні ночі, люблять волю і зневажають багатство та розкоші.

Цікавими є відомості про Запоріжжя англійського резидента в Петербурзі Клавдія Рондо, датовані 24 квітня 1736 р. Він указує, що запорозькі козаки заселяли кілька невеликих островів у гирлі Дніпра і про них часто у своїх реляціях російському імператорському двору згадував фельдмаршал Мініх, в армії якого у війні проти турків брали участь і запорожці. Відзначає їхню відвагу і витривалість, пише, що козаки живуть у великих хатах, які називаються куренями.

Не обминув увагою Рондо і судочинство на Січі. Він зауважує, що судовими справами запорожців займались вибрані особи в кількості 6–7 козаків, рішення яких має виконавчу силу аж після схвалення козацьким братством. Запорожці, за його словами, православної віри і мають одну церкву, де служить Ігумен та кілька священників, яким забороняється втручатись до будь-яких світських справ.

Схвально відгукується англійський резидент про чесність запорожців, які взагалі не прощали злодійства, зокрема конокрадства. Під час, воєнних походів все ж захоплюють різні припаси у ворогів, які потім вимінюють, як і коні та рибу, на усе необхідне для прожиття.

У своєму описі Рондо згадує і про можливість здобуття відважними і досвідченими козаками звання лицаря. Усі лицарі мають право голосу при виборі кошового отамана, якого можуть і скинути.

Отже, зібраний В. Січинським мало доступний етнографічний матеріал має велику пізнавальну цінність при вивченні історії Запорозької Січі.

В. Г. Любченко (Ніжин)

Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц