Днепропетровский национальный исторический музей

Прояви політичного світогляду В. Липинського у його підході до дослідження Хмельниччини

Однією з найвизначніших постатей серед дослідників Хмельниччини є видатний історик, політолог та громадський діяч Вячеслав Липинський (1882–1931). Серед його історичних робіт найбільш важливою для розкриття нашої теми є «Участь шляхти у Великому українському повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького» (1912). У цій праці він подав  нову візію повстання і по-новому визначив його рушійні сили.

Слід зазначити, що історичні студії Липинського передували його програмним політичним працям, але вельми змістовно демонстрували його світоглядні настанови. Представник шляхетської верстви, він, ставши свідомим українцем, зберіг генетично елітаристське ставлення до суспільних проблем та процесів. Оскільки він вважав, що всі громадські цінності були завжди створені організованою та непохитною у своїх переконаннях меншістю, то й українська історія для нього була історією шляхетської верстви, що творила цю історію. Це яскраво відбилося у тлумаченнях та оцінках подій «революції 1648 року».

Таким чином Липинський відкидав «Історію мас та їх провідників – інтелігенції», обстоювану народницькою школою. Це знаменувало зміну парадигми української історичної науки – появу державницької школи (яка остаточно інституювалась у 1920 році). Консервативні політичні погляди Липинського цілком наявно відбиваються в «участі шляхти…», оскільки його історичні дослідження були підпорядковані політичній меті (залученню польської шляхти до українства). Це виявляється у трьох аспектах: проблематиці, оцінках і наукових підходах. 1. Липинський показує еволюцію політичної думки полонізованої шляхти, перехід її найактивнішої частини до Хмельницького та героїчну участь у повстанні, (у центрі уваги – особа та зразок полковника Станіслава Михайла Кричевського). 2. Вчений вважає, що шляхта відіграла провідну роль у керівництві повстанням та еволюції його програм та цілей.

В. Липинський відмовився від обмеженого позитивізму і застосовував більш консервативні та менш раціональні підходи західної політичної соціології (Е. Дюркгейм, В. Парето, Г. Моска), Краківської консервативної та польської неоромантичної шкіл. Синтетичне поєднання наукових методів дослідження, власних елітаристських вподобань і консервативних орієнтацій, ірраціонального сприйняття ролі особи як носія ідеї, культу жертовності, волюнтаристичного наповнення громадської активності – все це цілком органічно та цілісно відбиває політичний світогляд Вячеслава Липинського. Саме світогляд вченого вимагав звернення до Хмельниччини для переосмислення історичного досвіду та традиції України, поборенню народницьких стереотипів. Це наповнювало Хмельниччину новим сенсом і надавало можливість віднайти альтернативи розвитку України.

К. Ю. Галушка (Київ)

Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц