Днепропетровский национальный исторический музей

Історична довідка до 90-ліття створення Дніпропетровської обласної комсомольської організації (сторінки з історії періоду 1918-1988 рр.)

Перші спроби об’єднання розрізнених не чисельних (в Харкові — 1, Катеринославі — 4) молодіжних організацій Донецько-Криворізького басейну на більшовицькій платформі були зроблені на першому крайовому з’їзді (12 березня 1918 р.) за ініціативи Харківської спілки. На цьому з’їзді були присутні від Катеринослава 3 делегати (Орловський, Й. Шпиндяк, С.І. Фрайберг) від 4 організацій, які були об’єднані в одну під назвою «Соціалістична спілка робочої молоді — III Інтернаціонал». Але наступ австро-угорських та німецьких військ припинив подальшу роботу спілок.
На початку травня 1919 р. була здійснена ще одна спроба об’єднання існуючих спілок КСМ краю на губернській конференції. В її роботі взяли участь делегати Міської, Фабрично-Чечелівської, Кам’янскої, Нікопольської, Павлоградської, Олександрівської організацій. Виступ григор’ївців завадив продовженню роботи конференції і змусив делегатів взяти в руки гвинтівки.
14 червня 1919 р. Катеринославська організація КСМ отримала телеграму з Києва про скликання І Всеукраїнського з’їзду КСМ. На терміново скликаних зборах обрали трьох делегатів (Р.Єфімова, В.Розанову, прізвище останнього невідоме). В січні 1920 р. підпільний губком проголосив себе тимчасовим легальним губкомом комсомолу і в циркулярному листі (за підписом голови Я.Цитовича) закликав організовувати «комсомольські одиниці в районах і повітах Катеринославської губернії». Розташовувався він на розі вулиць Сєрова та Комсомольської (двоповерховий будинок з мансардою, тепер вул. Комсомольська, 48). В губкомі комсомолу в лютому 1920 р. працював Михайло Аркадійович Свєтлов (уродженець м. Катеринослава) завідуючим відділом друку, відомий згодом своїми віршами, покладеними на музику «Гренада», «Песня о Каховке», «В разведке» та поемами. Він разом з поетами
М.Голодним і О.Ясним друкував журнал «Юний пролетарій» — один з перших на Україні пролетарських молодіжних журналів. В ньому розміщувалися постанови губкому, вірші молодих поетів, висвітлювався хід створення осередків комсомолу в повітах.
5 квітня 1920 р. в будинку кінотеатру «Модерн» (пізніше кінотеатр «Україна», сьогодні це торгівельний центр) відбувся перший губернський з’їзд комсомолу. На цьому з’їзді відбулося організаційне оформлення губернської комсомольської організації, яка нараховувала 996 членів.
Найбільший комсомольський осередок був у Міському районі м. Катеринослава — 48 осіб, у Кайдакському — 100 осіб, Фабрично-Чечелівському — 63 особи, Амур-Нижньодніпровському — 22, стосовно інших осередків: Олександівська — 150, Мелітопольська — 100, Криворізька — 88, Бердянська — 75, Павлоградська — 65, Панютинська — 60, Новомосковська -50, Лозовська — 40.
В роботі з’їзду взяло участь 36-38 делегатів. З доповіддю «Мета і завдання з’їзду» виступила С.І.Гопнер. З’їзд поставив перед комсомольськими осередками губернії такі невідкладні завдання: систематично проводити загальне, військове навчання; формувати бойові загони; залучати широкі маси робітничо-селянської молоді до участі в суботниках і недільниках; приділяти особливу увагу боротьбі з господарською розрухою; організовувати комсомольські осередки на селі.
На з’їзді було обрано губком у складі 7 членів і 3-х кандидатів. Секретарем Катеринославського губкому був обраний Цитович (1901-1958 рр.), учасник організації комсомолу у Севастополі, боєць Червоної Армії, якого в 1919 р. з пораненням підібрав Червоний Хрест на території краю. Він відразу включився в роботу підпільної організації.
Вже в травні 1920 р. в губернії існувало 20 сільських комсомольських організацій. Тоді ж на заклик II Всеукраїнського з’їзду КСМУ про мобілізацію членів КСМ по всій Україні на боротьбу з білополяками відгукнувся і катеринославський комсомол. 18 травня 1920 р. загальні збори комсомольського осередку м. Новомосковська постановили мобілізувати всіх членів на фронт. 19 травня комсомольська організація м. Нікополя прийняла рішення про мобілізацію 25 членів спілки з подальшим поповненням загону особливого призначення юних пролетарів з 17 до 23 років. Кайдацька організація міста послала 98 своїх членів, Криворізька — 20.
II губернський з’їзд комсомолу був скликаний на вересень (відбувся 1 грудня), бо наступ армії Врангеля і перетворення частини губернії в арену бойових дій змусили делегатів взятися за гвинтівку. На боротьбу з Врангелем в серпні 1920 р. ЦК КСМУ прийняв рішення мобілізувати по всій Україні 2000 членів КСМУ, в тому числі з Катеринославської організації 200 чоловік. Ця постанова була виконана в двотижневий строк і на фронт було мобілізовано 400 чол. Більшість з них воювали у складі 46-ї стрілецької дивізії, якій було присвоєно найменування «Катеринославської»‘, II Кінної армії, сформованої на території краю, 1-го Катеринославського територіального полку.
Назавжди залишаться в літопису комсомолу Катеринославщини імена Г.Ковальчука і М.Тімоніна, розвідників, які загинули в 1918 р. в бою під ст. Цибульовою з австро-германськими військами; А.Протасова, одною з керівників комсомольської організації Катеринослава, розстріляного в 1919 р. білогвардійцями в Кайдацькій сільраді; Шпиндяка (1902-1919) — одного з керівників «Клубу трудового юнацтва ім. III Інтернаціоналу м. Катеринослава, розстріляного в 1919 р. григорівцями в Нікопольському повіті; А.А.Луценка (1902-1919) — одного із керівників Новомосковської комсомольської організації, повішеного денікінцями в 1919 р.; І.З. Марковського, члена КСМУ Кайдацького району м. Катеринослава, делегата II губернського з’їзду КСМУ; Г.К. Губанової, уродженки м. Катеринослава, комсомолки з 1919 р., підпільниці, зв’язкової з 14-ю Армією, розвідниці штаба 58-ї стрілецької дивізії. Вона входила до п’ятірки підпільників, яким за завданням Катеринославського губревкому потрібно було добратися до Києва в ЦК КП(б)У, нагороджена орденом Леніна.
Сім років військових дій (імперіалістична та громадянська війни), а також політика «військового комунізму» завдали величезної шкоди народному господарству Катеринославщини. Значна роль в боротьбі з розрухою та антисоціалістичними елементами за укріплення диктатури пролетаріату відводилась комсомолу.
В квітні 1921 р. відбувся ΙΙΙ губернский з’їзд комсомолу, на якому секретерем губкому КСМУ був обраний В.І. Каменський (1900-1931). Василь Іванович був робітником Брянского заводу, організатором комсомолу в Кайдацькому районі м. Катеринослава, делегатом ΙΙΙ конгресу КІМ. З 1923-1924 рр. – секретар ЦК КСМУ.
Вже до осені 1921 р. на Катеринославщині нараховувалось 4175 комсомольців, а на 1 травня 1923 р. – 6421.
Катеринославський губком комсомолу мав свою газету «Грядущая смена», перший номер якої вийшов 24 липня 1921 р. Редакція газети розміщувалась в м. Катеринославі по вул. Садовій, 5 (нині вул. Сєрова). Газета була бойовою трибуною і організатором комсомольских організацій губернії в боротьбі за виконання намічиних партією завдань. В наступні роки ( до 1941 р.) газета виходила під назвою «Майбутня зміна», «Більшовицька зміна».
На початку відбудовчого періоду на Катеринославщині довелося одночасно будувати, налагоджувати життя і вести боротьбу з залишками банд Махна, Левченка, Погорелова, Марусі, Коноваленка, Петраша. З березня по липень 1921 р. губернія була оголошена у становищі фронту. Для боротьби з бандою Петруша в селі Губиниха Новомосковського повіту був створений загін молоді на чолі з першим комсомольцем Новомосковщини – Петром Хижняком, 1902 р.н., уроженець с.Миколаївка Новомосковського повіту Катеринославської губернії. В середині 1921 р. банда Петраша була разгромлена, а командир П.Хижняк та комсомольці – Кравець, Деркач і Хорошко, за вміле керівництво бойовими діями і особисту відвагу, нагороджені орденами Червоного Прапору.
Комсомольці Катеринославщини брали участь в комісіях допомоги голодуючим під час голоду, який панував в губернії з 1921 по 1923 рр. Так, в грудні 1921 р. за допомогою комсомолу комітети незаможних селян (КНС) зібрали 47 949 225 крб. та 4 423 пудів продовольства на допомогу голодуючим.
Важливе значения в житті комсомолу мав V губернский з’їзд КСМУ, що відбувся 25–29 квітня 1922 р. Його делегати представляли понад трьохтисячний загін комсомольців. Основна увага з’їзду була зосереджена на розв’язані таких питань, як: організація професійно-технічної освіти (ФЗУ), зміцнення внутрішньоспілкового життя, підвищення рівня політичної освіти, ліквідація неписемності та антирелігійної пропаганди. Вже на 1923 р. на Катеринославщині функціонувало 33 школи ФЗУ. Комсомольці брали активну участь у роботі профспілок, КНС, кооперації, органах народної освіти, роботі Рад. Так, членами сільських Рад у 1922 р. на Катеринославщині було обрано 300 членів КСМУ, а вже в 1925 – 1699.
З 17 вересня по 3 жовтня 1922 р. в Катеринославі проходив VΙ губернский з’їзд КСМУ, на якому було оголошено про шефство комсомолу над кінним корпусом Червоного козацтва та про допомогу частинам Червоної армії. На з’їзді представникам Червоних кіннотників комсомольська організація Фабрично-Чечелівського району м. Катеринослава піднесла 200 подарунків ( портсигари, запальнички, кісети тощо ), а представники комсомолу Кайдацького району міста – шкіру для чобіт, в’язані шкарпетки, тютюн.
Внаслідок адміністративно-територіальної реформи (березень 1923 р.) в Катеринославській губернії замість 13 повітів та 325 волостей було створено 7 округів та 87 районів. Після завершення районування відбулися районні комсомольські збори, а у великих організаціях – районні конференції, а також окружні конференції, на яких були обрані керівні комсомольські органи. Губернська організаія під час проведення VΙΙ губернского з’їзду комсомолу (травень 1923 р. ) налічувала в своїх рядах 6 400 членів. Найбільш чисельною була комсомольська організація Катеринославського металургійного заводу ім. Г.І. Петровського, яка проводила велику масово-політичну та культурно-освітню роботу в заводському колективі. По результатам республіканського огляду виробничих осередків (проведений в першій половині 1923 р. за рішенням ЦК КСМУ) організація була визнана зразковою та нагороджена Червоним Прапором ЦК КСМУ за хорошу постановку комсомольської роботи .
Губернська організація проводила значну політико-виховну роботу, готувала комсомольців та молодь до служби в лавах Червоної Армії та Флота, куди в 1923 р. від Катеринославської губернії було направлено 1142 комсомольця.
VΙΙΙ губернська конференція КСМУ, яка вібулась 25-29 червня 1924 р., представляла 15 758 членів і 600 кадидатів у члени спілки. За соціальним складом в організації було : робітників — 54,6 %, селян – 31,9 %, службовців та ін. – 13,5 %. По м. Катеринославу найбільшою комсомольською організацією була Кайдацька, яка налічувала в своїх лавах 1859 членів та 128 кандидатів в члени. Одним із членів Кайдацької організації був Микола Заварихін (1906-1926 рр.), який по путівці комсомолу був направлений на відбудову заводу ім. Ф. Дзержинського в Кам’янському ( з 1936 р. Дніпродзержинськ). В 1926 р. завком комсомолу посилає його працювати секретарем комсомольского осередку с.Аули Криничанського району. М.Заварихін був робкором губернської газети «Звезда». В селі навколо себе гуртував сільських активістів та вів рішучу боротьбу з «куркулями». 23 листопада 1926 р. після виступу в клубі перед сільскою молоддю «ворожа куля обірвала життя молодого комуніста», — як писала газета «Звезда».
Комсомольська організація губернії брала активну участь в створенні піонерських організацій та в керівництві ними. В результаті великої роботи комсомолу та органів Народної освіти в березні 1925 р. піонерська організація Катеринославщини складалася з 675 піонерських загонів та обєднувала 41 877 школярів.
ΙX губпартконференція яка відбулася 19-23 квітня 1925 р. відзначила що організація зросла до 37 498 осіб. На 1 січня 1925 р. кількість членів КСМУ (з липня 1924 р. — ЛКСМУ) в окружних організаціях становила: по Катеринославському округу ( включаючи м. Екатеринослав) – 7 536 осіб, по Криворізькому – 4 228, Александрівському – 3 458, Запорізькому – 3 237, Бердянскому – 2 872, Мелітопольському – 2 737, Павлоградському – 2 084.
Згідно нового адміністративно-територіального поділу в Україні (червень 1925 р.) Катеринославська губернія скасовується, на її території створюються округи. ΙΙΙ окружний з’їзд Рад Катеринославщини, який проходив 3-8 травня 1926 р., прийняв рішення про перейменування м. Катеринослава в м. Дніпро-Петровський, а округи в Дніпро-Петровську (затвержено постановою ЦВК СРСР 20 липня 1926 р.).
На Дніпропетровщині в перші роки п’ятирічки розгортається реконструкція та будівництво ряду великих підприємств. 8 листопада 1927 р. в день 10-річчя Жовтня відбулася закладка Дніпрогесу на Запоріжжі (до січня 1939 р. Запоріжська область входила до складу Дніпропетровської). З перших днів на будівництві впроваджується соціалістичне змагання, були створені ударні комсомольські бригади. Однією з найкращих серед них була комсомольська бригада дівчат-бетонувальниць на чолі з Женею Романько. Ця бригада встановила світовий рекорд укладки бетону, була переможцем у соціалістичному змаганні та завоювала право вкласти останні кубометри бетону в Дніпрогес. 10 жовтня 1932 р. Дніпрогес дав перший струм. Женя Романько стала першою дівчиною в Радянському Союзі, що була нагорожена орденом Леніна.
Наприкінці 1930 р. по ініциативі комсомольців на Дніпропетровщині була створена Іларіонівська МТС, яка вже в березні 1931 р. нараховувала 22 трактори «Інтернаціонал» та 6 «Фордзон». Трудівники сільского господарства називали цю МТС «першою ударною комсомольською».
Значне будівництво розгорнулося і на Криворіжжі. В 1931 р. було закладено першу домну «Комсомолка», яку будували та монтували молоді робітники, інженери та техніки. 4 серпня 1934 р. о 12 годині пішов перший чавун «Комсомольської» домни. Кращі будівельники були нагороджені орденами та почесними грамотами.
Ι обласна конференція ЛКСМУ (27 лютого 1932 р. була створена Дніпропетровська область в складі 54 адміністративних одиниць) відбулась 21-23 червня 1932 р. та підвела підсумки обміну комсомольских документів в організації. Обмін документів проходив в березні–травні 1932 р., коли було введено квиток єдиного зразка з єдиною нумерацією.
Комсомольці Дніпропетровщини внесли свій вклад і в дострокове виконання другої пятирічки працюючи на будівництві гігантів індустрії: Новомосковському жерстекатальному, Криворіжському металургійному, Нікопольському трубному та інших, взяли шефство над будівництвом домни № 3 і бесемерівського цеху Криворізького металургійного заводу.
Вихованці Дніпропетровського комсомолу були серед 2 тис. радянських добровільців, що приняли участь в національно-революційній війні в Іспанії (1936-1939 рр.) проти фашизму. Назавжди залишився лежати в землі Іспанії комсомолець-танкіст, командир башні танку Т-26 Косогов Микола Іларіонович (1912-1937 рр.), уроженец с.Катеринівка Криворіжського району. Він загинув 12 лютого 1937р., в бою на схилах Пінгарона біля Арагонди.
В 1938 р. в військовому конфлікті з японськими агресорами в районі озера Хасан за мужність та героїзм орденом Леніна був нагороджений комсомолець-снайпер Степан Бігус, мешканець с. Кіровка Криворізького району Дніпропетровської області, а орденом Бойового Червоного прапору – снайпер Федір Тимченко, уродженець м. Дніпропетровська.
На лютий 1940 р. комсомольська організація області нараховувала 141496 осіб.
З початком Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., не дочікуючись призова до лав Червоної Армії, тисячі комсомольців області виявили бажання якнайшвидше потрапити на фронт добровільно. Загалом, добровільно і по мобілізації на фронт пішло 2/3 всього складу комсомольців (біля 48 тисяч). Наприклад, Межевський район – 2 тисячі; а 24 комсомолки поступили на курси медичних сестер, по закінченні яких теж пішли на фронт. Такі курси медичних сестер, до речі, були відкриті в усіх містах.
З початком повітряних нальотів на Дніпропетровськ були створені при Червоному Хресті санітарні пости, членами яких в більшості були комсомолки. Так, комсомолки Таня Брилева і Шура Романченко – були відмінницями санітарної ланки Жовтневого району.
Комсомольці м. Дніпропетровськ здійснювали шефство над пораненими в госпіталях. Збирали подарунки, білизну, посуд, організовували концерти, та взагалі допомагали виходжувати поранених.
Для збирання врожаю тільки з міста Дніпропетровська в райони області було направлено 3500 т. студентів та учнів шкіл (старші класи). Практично врожай 1941 р. було зібрано руками молоді – комсомолу.
Батальйон політ бійців було відправлено в Харків, де вони проходили навчання при військовому училищі і взяли участь в боях на Південному фронті.
Для охорони матеріальних цінностей та знищення шпіонив і диверсантів було створено в області 40 винищувальних батальйонів, в яких певний відсоток членів були комсомольці.
Молодь, і комсомольці особливо, брали участь в будівництві смуги оборони міста, вступали в ряди ополчення. Багато комсомольців, студентів області вступили в військові частини які формувалися в наших містах і потім стали на захист області і міста.
В числі таких частин було і ДАУ – Дніпропетровське артилерійське училище, курсантами якого стали студенти вищих учбових закладів.
Під час бойових дій до курсантів училища прийшла 17-річна комсомолка Марія Панченко, яка надавала медичну допомогу пораненим і була нагороджена медаллю “За відвагу”.
Під час окупації німецько-фашистськими військами комсомольці та взагалі молодь брала активну участь в антифашистському русі опору. На території області діяло 16 підпільних комсомольсько-молодіжних груп, які вели боротьбу з фашистами. В АНД районі діяла велика комсомольсько-молодіжна група під керівництвом комуніста І. Іванова. До групи належали комсомольці: Павло Соколов, Іван Гавриленко, Галина Андрусенко, Михайло Клюквін та інші. Комсомольське підпілля (Організація друзів народу) діяло в селі Нові Кайдаки на чолі з Андрієм Тимошенко і Віктором Протасевичем. В Кривому Розі молодіжну групу очолював Микола Решетняк та Анатолій Жовтуха; у Дніпродзержинську – Л. Лук’янова. У Нікополі учні педучилища вели боротьбу з фашистами під керівництвом Н.А. Хилинського. У Новомосковську – М. Головка, Синельниковому – А. Торабуріна і В.Георгієвського, а у Марганці молодіжну групу в складі партизанському загону очолив В. Осадчий.
Наші земляки-комсомольці воювали на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни. Багато з них на фронті отримали нагороди, вступили до лав Комуністичної партії. В числі таких можна назвати двічі Героя Радянського Союзу Михлика Василя Ільїча, Тарана Павла Андрійовича, Брандиса Анатолія Яковича.
Героями Радянського Союзу стали комсомольці: Матросов Олександр Матвійович, Дерев’янко Олексій Якимович (с. Лозоватка, Кривий Ріг), Дідок Яків Терентійович (П’ятихатський район), Заєць Денис Архипович (Софіївка), Невгодовський Миколай Григорович (Дніпропетровськ), Невпряга Микола Тимофійович ( Кривий Ріг).
З визволенням Дніпропетровщини дівчата-комсомолки, які пережили страхіття окупації, добровільно пішли в армію. Вони закінчили школу розвідки і діяли в тилу ворога, збирали інформацію і передавали в штаб фронту. Це — Пархоменко Катерина Кіндратівна, Мартиненко Лідія Сергіївна, Ганцеровська Олена Григорівна, Куряча Віра Василівна. Ася Жук, уродженка Новомосковська, діяла в групі “Я голос”, керованої комуністом Є. Березняком, тепер Героєм України, яка зробила багато, щоб врятувати польське місто Краків від знищення фашистами.
Після визволення краю від фашистів молодь і комсомольці краю працювали на найвідповідальніших ділянках відбудови народного господарства: зруйнованих мостів через Дніпро і цехів промислових підприємств. Вони шукали і знаходили шляхи до підвищення випуску продукції, вчилися, боролися за економію коштів, брали шефство над пораненими ветеранами війни та дітьми сиротами. Комсомольці створювали молодіжні бригади і наполегливо боролися за звання “фронтових”. Усього в області діяло 267 комсомольсько-молодіжних бригади, 64 з них – були передові і їм присвоїли назву “фронтових”. Багато молодих робочих були “стахановцями”.
Комсомольська організація Криворіжжя підхопила починання Надії Єгорової за перехід з контор на будівництво і оволодівала професіями будівельників. А шість дівчат – оволоділи професією свердлія, яка вважалися суто чоловічою. Вони працювали на шахті ім. Кірова, рудоуправління Кірова, досягли високих показників видобутку залізної руди (Віра Яценко, Олександра Морока, Марія Щурова, інші).
Сільські комсомольці у 1943-1944 рр. Добровільно збирали з особистих запасів насіння, птахів, тварин, аби скоріше відбудувати колгоспи.
Німецько-фашистські загарбники завдали народному господарству України великої шкоди: були зруйновані всі металургійні, коксохімічні і машинобудівні заводи. Особливо великих збитків зазнала Дніпропетровська область, яка була важливою базою розвитку чорної металургії. На металургійних заводах області було зруйновано 15 доменних і 30 мартенівських печей, 40 прокатних станів. Із загальної кількості 77 основних і допоміжних стовбурів шахт, що були до війни на Криворіжжі, окупанти повністю зруйнували 54, а решту затопили водою і вивели з ладу, вийшли з ладу 57% головних залізниць, 64 % паровозних депо, мости через ріки Дніпро, Самару, Інгулець. Значні збитки понесло сільське господарство.
Комсомольці Дніпропетровщини взяли активну участь у відбудові народного господарства області у 1944-1950 роках — після визволення Дніпропетровщини від фашистів і перемоги СРСР в Великої Вітчизняної війні. Обласну комсомольську організацію в 1943 році очолював С.П. Хвостенко.
До 1 травня 1945 року Дніпропетровська обласна комсомольська організація налічувала 48 тис. чоловік. Восени 1943 року почалася відбудова металургійних заводів Дніпропетровська і Дніпродзержинська. На заводі ім. Ф. Дзержинського працювало більш 2 тисяч юнаків і дівчат.. Комсомольська організація заводу створила 140 комсомольсько-молодіжних бригад, розгорнула соцзмагання на звання фронтових. Ініціатор змагання, бригада Сизоненко ( будівельний цех) виконувала завдання на 200-300%, бригада Миколи Кобазєва (механічний цех) – на 300 і більше процентів.. До кінця жовтня 1944 року на підприємствах міста працювало 200 комсомольсько-молодіжних бригад, 170 з них носило звання фронтових.
На заводі ім. Г.І. Петровського на третій день після визволення Дніпропетровська була пущена електростанція , яка дала місту електроенергію, к 20 листопаду відбудований вогнеупорний цех. Велися роботи по відбудові мартенівського цеху №1, доменної печі №5, прокатних станах №4, №6,№10. На заводі була створена перша бригада кровельників, яку очолював Микола Наришкін. Багато сил віддавала молодь відбудові заводу. Ії самовіддана праця багато разі вбув відмічений Державним Комітетом оборони.
Молодіжними об’єктами будівництва стали домни і стани на заводах ім. . Петровського, ім.. Дзержинського, “Криворіжсталі”, стан “Большой штихель” на Нікопольському Південнотрубному заводі, цех цільнокатанних колес на заводі ім.. К. Лібкнехта, Криворізькі і Марганецькі рудники й шахти.
Молоді будівники жили в холодних бараках. Працювали в дощ, сніг, не маючи теплого і спеціального одягу, але молоді ентузіасти не тільки виконували завдання, а і випереджали робочі графіки. Молоді гірняки в 1946 році вирішили видати понад плану 120 тис. тон руди . Працювали у льодяній воді підземелля лопатами , кайлами, ломами. Майстер-гірник Я.В. Троян після визволення Кривого Рогу від окупантів в числі перших став відбудовувати рудник. Він скомплектував комсомольсько-молодіжну бригаду, і вже 24 жовтня 1946 року його бригада відбурила за зміну 23 забої – комсомольці бригаді удосконалили виробництво, оволоділи суміжними професіями і за першу половину 1946 року перевиконали річну норму, видали 553 погонних метрів гірничих виробіток. Трудовому подвигу бригади Трояна наслідували сотні молодих гірняків. Каскадом рекордів відмітили 1946 рік робітники Крив басу.
В 1947 році силами комсомольців була достроково відбудована сама велика на Півдні доменна піч №7, стали в строй 47 шахт Крив басу і Нікопольсько-Марганецького басейнів.
В 1946 році бригада шахти ім. С. Кірова рудоуправління ім.. Артема Надії Єгорової за 11 місяців року добула 128 тис. тон високоякісної руди, виконав норму 2,5 років. Ії бригада самостійно обслуговувала весь блок, починаючи з буріння руди, закінчуючи видачею її на-гора. Кожний член бригади оволодів кільками с суміжними професіями – це звільнило 13 кваліфікованих робочих. Цьому зразку в області наслідували 25 тис. комсомольців.
Трудівники сільського господарства спочатку відроджували земля – звільняли Ії від мін, снарядів , металолому, рятували Ії від бур’янів, удобрювали. Труднощі, які були викликані війною, збільшилися великою засухою 1946 року. Але сільські комсомольські організації організовували суботники, мобілізовували молодь на косовицю, молотьбу, боролися за економію палива. В 1943 році в районах, визволенних від гітлерівських окупантів на зборі врожаю працювало 243 комсомольсько-молодіжних, 381 транспортна бригада, 76 груп, які перевезли більш 100 тон хліба. З особистих запасів комсомольці 10 визволенних районів області продали державі 50 тис. пудів хліба.
В відбудові сільського господарства важливу роль відіграв рух по створенню фонду відбудови колгоспів, яке розгорнулось за ініціативою комсомольців колгоспу ім. В.І. Леніна Синельниківського району на чолі з Марією Машунок. Молодь створила фонд відбудови колгоспу: заготовили 820 кубометрів будівельного матеріалу, відремонтували 80 житлових будинків для сімей фронтовиків, побудували новий клуб. Комсомольців підтримали колгоспники — до фонду відбудови за короткий строк було внесено півтори тис. трудоднів, 4 тисяч рублів, 53 ц насіння зернових культур, багато птиці. Почин комсомольців колгоспу був підхоплений в області, в республіці.
В перші післявоєнні роки стали широко відомі майстри високого урожаю: це Надія Чирва(колгосп “Крив буд” Криворізького району). Надія Кошик (колгосп ім. 26-го партз’їзду Лихівського, тепер – Верхньодніпровського району), Марія Плоха, Надія Губенко, Марія Куца ( колгосп ім. Чкалова Новомосковського району. Двадцятирічна Надія Кошик була однією з послідовниць кукурудзовода, Лауреата Державної премії СРСР, ланкового колгоспу “Червоний партизан” Лихівського району Марка Остаповича Озерного – ланка Кошик в 1946 році зібрала 442 пуда кукурудзи з гектару. 20 березня 1947 року Указом Президії Верховної Ради СРСР Надії Кошик першої в області було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці.
Стахановцями і ударниками праці в 1952 році стали 42 тис. комсомольців промислових підприємств області: бурильник шахти “Комунар” рудоуправління ім. Дзержинського Олександр Осмак, токар заводу ім. К.Є. Ворошилова Павло Нарузов, свердлівниця верстатобудівного заводу Клара Овруцька, токар заводу ”Комуніст” Олександр Брехлівенко, майстер заводу ім. Петровського Федір Азаров, сталевар заводу ім. Леніна Олексій Шпак та інш.
50-ї роки ознаменувалися значним підсиленням ролі комсомолу в соціалістичному будівництві. В 1953 році в промисловості, будівництві, на транспорті області працювало 55 тис. комсомольців. Комсомольсько-молодіжна бригада Володимира Михлика, сталевара заводу ім. Г.І. Петровського завершила план 1953 року 21 листопада. В. Михлику було присвоєно звання кращого сталевара країни. Сотні молодих патріотів виступали з цінними ініціативами, які були направлені на підвищення продуктивності праці, удосконалення виробництва, покращення якості продукції. Молоді сталевари заводу ім. Г.І. Петровського провели більш половини плавок скоротним методом. Вперше в Крив басі на шахті “Більшовик” комсомолець Петро Чайковський застосував багато перфораторне буріння при проходці горизонтальних виробіток. Він довів швидкість руху в забої до 0,82-0,85 м за зміну при нормі 0,33.
Лютнево-березневий пленум ЦК КПСС 1954 року поставив завдання засвоїти до 1955 року не менш 13млн гектарів цілини в районах Казахстану, Сибіру, Уралу, Поволжя, Північного Кавказу. Тільки за 6 місяців 1954 року в комсомольські комітети Дніпропетровщини надійшло понад 20 тисяч заяв з проханням виїхати на цілинні землі. Серед них були металурги, машинобудівники, верстатники, монтажники, трактористи. На освоєння цілинних земель комсомол Дніпропетровщини відправив понад 4400 молодих патріотів. Один з радгоспів Акмолінської області Атбассарського району, куди було направлено більшість комсомольців міста Дніпропетровська, названо “Дніпропетровський”. Це господарство створювалось на голому місці. Біля забитого кілка цілинники напнули палатки і проклали першу борозну. Зусиллями комсомольців було створено велике багатогалузеве господарство – цій радгосп засівав 53 тис. гектарів родючої землі.
Влітку 1956 року понад півтори тисячі комсомольців Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Нікополя. Павлограда, Марганця вирушили в Павлодарську область. Переважну більшість від’їжджаючих складали студенти – вони працювали комбайнерами, штурвальними, складальниками, заготовляли силос, сіно, будували господарські і побутові споруди. Ударний загін Дніпропетровського університету привіз з цілинних і перелогових земель Червоний прапор – нагороду за самовіддану працю в радгоспі “Михайлівський” Павлодарської області. Велика група комсомольців нагороджена Знаком “За освоение нових земель”, Почесними грамотами ЦК Казахстану, медалями “За освоение целинных земель”.
В 1956-1957 роках на заклик партії, по путівках комсомолу. 3670 молодих патріотів нашої області виїхали на новобудови Алтаю, Донбасу і 860- в Крив бас. На постійну роботу у вугільну промисловість Донбасу Дніпропетровщина послала 400 юнаків і дівчат.
40-річчя Радянської влади в Україні комсомольці вирішили ознаменувати спорудженням 35 комсомольських шахт. В Донецький басейн прибули десятки тисяч юнаків і дівчат. Жили в палатках, але молодь не злякалась труднощів В короткий строк, менше ніж за рік, руками молодих збудовано 37 вугільних шахт.
Комсомольці Дніпропетровщини своїми силами збудували дві залізорудні шахти в Кривбасі – за 8 місяців 1957 року було закінчено спорудження залізорудної шахти “Комсомольська №1”. 6 вересня 1958 року на 3 місяця і 25 днів раніше встановленого строку було закінчено спорудження залізорудної шахти “Дніпропетровська – Комсомольська “2”.
Комсомольці Дніпропетровщини приймали участь в спорудженні доменних печей на заводі ім.. Петровського і “Криворіжсталі”. Перший метал домна “Дніпропетровська-Комсомольська” заводу ім. Г.І. Петровського видала 29 серпня 1958 року. “Криворізьку –Комсомольську” домну заводу “Криворзьсталь”1958 року, побудували за 207 днів. Таких високих темпів ще не знала світова практика доменного будування. На знамені обласної комсомольської організації занесена запис:” В 1958 році достроково споруджені “Дніпропетровська” та “Криворізька» доменні печі. Відзначені комсомольсько-молодіжні бригади Ф. Логіна і В. Вергуна.
Пленум Дніпропетровського обкому комсомолу 4 грудня 1958 року назвав ударними комсомольськими відбудовами споруду Дніпропетровського шинного заводу, доменної печі №5 на заводі ім.. Петровського, мартенівській печі №20 на заводі ім. Ф.Дзержинського, шахти №3 Марганцю, коксової батареї №6 на заводі “Криворіжсталь”
Школою виховання громадянина стала для студентства робота в складі будівельних загинів на спорудженнях області, Тюмені. Влітку 1968 року комсомольці обласного студентського загону працювали в Кондинському ліспромгоспіі Тюменської області, в селищі Междуреченський. Одного дня в тайзі трапилася пожежа. Студент інженерно-будівельного інституту Ілля Письменний сміливо бився з вогнем, який погрожував селищу і , незважаючи на опіки, не покинув поста. Коли приїхала пожежна команда, вогонь був вже погашений.
Виконуючи постанову ЦК ВЛКСМ про Всесоюзну двохлітку “Комсомол — сельской школе” (1968-1970 рр.), комсомольці області прийняли активну участь в будівництві тридцяти двох шкільних будівель, 22 учительських будинків, 8 пришкільних інтернатів. Більш 5 тисяч студентських будівельних загинів прийняли участь в будівництві шкільних об’єктів на селі. В 1968 році на Дніпропетровщині вступили в строй підшефні комсомолу: найбільший в світі трубопрокатний цех № 4 заводу ім. К.Лібкнехта, друга черга киснево-конверторного цеху заводу “Криворіжсталь”, восьма коксова батарея коксохімічного заводу, цех великогабаритних шин, Фрунзенська зрошувальна система. Завершилася реконструкція першої доменної печі “Криворіжсталі” – легендарної “Комсомолки”, яка була споруджена ще у тридцяти роки. Після реконструкції піч стала видавати в два рази більше чавуну, ніж раніше.
Гордістю обласної комсомольської організації стало спорудження флагмана чорної металургії – доменної печі №9 на Криворізькому металургійному заводі ( 1974 р.) Тут т працювало 6,5 тис. комсомольців. Домна-гігант була змонтована менш чім за півтора року. В 70-х роках на ударних відбудовах області працювало біля 15 тис. комсомольців. Сотні молодих дніпропетровців за комсомольськими путівками виїхали на будівництво Байкало-Амурської магістралі, в Нечорноземну зону РСФСР. Дніпропетровські студенти самовіддано працювали на Всесоюзній ударній комсомольській відбудові – газопроводі Уренгой-Помари-Ужгород, за що командир тюменського зонального будівельного загону студент Дніпропетровського Будівного інституту Станіслав Шостак був удостоєний ордену Дружба Народів.
Найбільшою інтернаціональною відбудовою на дніпропетровській землі було спорудження киснево-конверторного цеху Дніпровського металургійного заводу ім. Ф. Дзержинського. Цей унікальний цех, “завод в заводі”, створювала комсомолія всієї країни. Святом дружби народів стала традиційна Плавка Дружби на заводі ім. Г.І. Петровського. Тут зустрілися давні друзі і супротивники по змаганню – кращі доменщики з Казахстану, Магнітогорську, Донецьку, Запоріжжя.
Зачинателями доброї справи стали студенти медичного інституту. Вони створили постійний загін для роботи в шпиталі інвалідів Великої Вітчизняної війни, який діє до нашого часу.
25 грудня 1979 року обмежений контингент Радянської Армії був введений до Демократичної Республіки Афганістан для надання братської допомоги афганському народові. Афганська війна тривала 10 років (1979-1989 рр.), в ній взяло участь 620 тис. громадян Радянського Союзу. В складі обмеженого контингенту Радянської Армії служили 10288 комсомольців — призовників з Дніпропетровщини. З них загинули 240 чоловік, пропало безвісті 4 чоловіка, повернулось інвалідами 293 чоловіка. Воїни надавали братську допомогу афганському народові, виїжджали на захист кишлаків від душманів, привозили населенню одяг, продукти, медикаменти. В дорозі колони радянських бойових машин зустрічали загони противника, але бійці геройськи билися до останнього, захищаючи товаришів.
Вся країна знає ім’я Олександра Стовби, випускника вищого військового училища ім.. Фрунзе, командира підрозділу 66-й мотострілецької дивізії, який загинув 30 березня 1980 року в бою в районі населеного пункту Серан, прикриваючи від душманів відхід своїх бійців. Військовий білет, пробитий кулями, знайшли в траві. Там же знайшли записну книжку з віршами. Посмертно Олександр Стовба був нагороджений орденом Леніна, в 1990 році одержав звання Героя Радянського Союзу. Були видані книги його віршів, в 1984 році поет посмертно був прийнятий в члени Союзу письменників СРСР. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно афганцю Ігорю Плосконосу за мужність і героїзм, вихованцю Павлоградської комсомольської організації.
Всі загиблі воїни були нагороджені високими відзнаками Вітчизни. Серед них: Буренін Олександр, Бурчак Валерій, лейтенант Гусак Володимир, медсестра Дорош Світлана, Вєхтєв Олександр та багато інших.
Комсомольці Дніпропетровщини велику увагу приділяли розвитку фізкультури і спорту. За участю молоді в Дніпропетровські були збудовані спортивний комплекс “Метеор” виробничого об’єднання “Південний машинобудівний завод”, багатозальні спортивні комплекси хіміко-технологічного і Криворізького гірничо-рудного інститутів, спорткомплекс в Апостолівському районі. Це допомогло спортсменам Дніпропетровщини одержати вищі нагороди в світових змаганнях. В 1980 році переможцями XXII Олімпіади в Москві стали — Султан Рахманов (важкоатлет, золоті медалі), Сергій Фесенко (плавець, батерфляй, золото), Віктор Савченко (бокс, срібло), Олена Круглова (плавання, бронза). У 1980-і роки фізкультурники області, здебільшого комсомольці, складали багатотисячний загін, серед них видатні спортсмени – чемпіони СРСР, світу. Європи: Вавілов Костянтин і Пешехонов Микола – 32-кратні чемпіони СРСР, володарі Кубку Гельвеції, майстри спорту міжнародного класу з бадмінтону, Ставко Надія – срібний призер олімпіади в Монреалі (1976 р.) та інші. Футбольна команда “Дніпро” у 1983 році вперше стала чемпіоном СРСР, в 1988 році повторила цей рекорд, срібні призери чемпіонату СРСР 1987, 1989 років. Кращі футболісти “Дніпра”: Геннадій Литовченко, Олег Протасов – кращий бомбардир Європи, Сергій Краковський, Володимир Лютий та інші.
Дніпропетровська обласна комсомольська організація у 1987 році налічувала 530 тисяч юнаків та дівчат. Життя комсомольців області висвітлювала газета «Прапор юності».

Використані джерела та література:

  1. Вместе с патриотами Испании. – К.,1986.Генерал і рядовий… — Д., 1983.
  2. Гражданская война на Екатеринославщине (февраль 1918-1920 гг): Документы и материалы. — Д., 1968.
  3. ДАДО, ф.5, оп.5, од.зб.3, л.17, од.зб.3, л.20
  4. Дніпропетровщина в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. — Д., 1963.
  5. Дніпропетровський комсомол в ілюстраціях. 1917-1930 рр. – Д.: Видання Дніпропетровського міського комітету ЛКСМУ.
  6. Зоря, за 1944, 1945 рр.
  7. Ильинский В.Н. Геральдика трудовой славы. – М.,1979.
  8. Комсомол Дніпропетровщини. — Д.,1958.
  9. Комсомольська слава України. — К., 1971.
  10. Крокує юнь. По місцях комсомольської слави Дніпропетровщини. – Д., 1958.
  11. Народжений революцією (Рекомендаційний покажчик літератури). — Дніпропетровськ, 1972.
  12. Очерки истории Днепропетровской областной комсомольской организации. – К., 1987.
  13. Панібудьласка В.Ф. Этих дней комсомола не смолкнет слава. Из истории Екатеринославщины 1917-1920 гг. — Д., 1958.
  14. Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України. – К., 1999.
  15. Як організовувалася комсомолія Дніпропетровщини. Нариси з історії комсомолу Дніпропетровщини, 1927, л.4

Виконавці: старші наукові співробітники ДНІМ — Т.Цимлякова, Л.Маркова, Д. Романчук, В.Сацута, Л.Чирич.



Hosting Ukraine Проверка тиц