Днепропетровский национальный исторический музей

Мінько Микола Григорович — дніпропетровський письменник

Микола Мінько народився 9 березня 1902 року у селі Минківка на Харківщині в родині залізничного службовця. В 1918-1921 роках він вчився в Катеринославі в українській гімназії. Його учителями були відомі українські діячі: просвітяни і члени Центральної Ради Василь Біднов, Ілько Вирва, професор Петро Єфремов.

мінько-з-газетою.jpg родина-Міньків.jpg мінько-шпота.jpg Mikola_Min'ko_1931_01_КП-148907_Кн-5611.jpg

1919 року 17-річним юнаком Микола вступив до повстанського загону на чолі з Трифоном Гладченком, який боровся проти Денікіна й перебував у ньому до грудня того ж року. У 1920 році став членом української молодіжної організації «Юнацька спілка», створеної на противагу комсомолу, навчався в інституті журналістики.
Під час голоду 1921-22 років М. Мінько вчителював на Вінниччині, наступного року вступив добровольцем до Червоної Армії. Згодом повернувся до Дніпропетровська й жив у передмісті Мануйлівці (нині — селище Воронцовка у складі Дніпропетровська).

Min'ko_01-1.jpg зоря.-Ю.Круглий-про-Мінька.jpg зоря.-Круглий-2.jpg зоря-М.-Мінько.jpg

Писати Микола Мінько почав зі шкільних років. 1925 року він написав повість «Манівцями», яка через два роки була надрукована в часописі «Червоний шлях». Протягом 20-30-х років написав декілька десятків оповідань. 1931 року побачив світ його роман «Виселок в пилу», де письменник показав побут юнаків і дівчат Донбасу. Книжка була вилучена як «шкідлива» і «наклепницька».
Микола Мінько був членом Всеукраїнської спілки пролетарських письменників України, працював літературним консультантом, членом редколегії і відповідальним секретарем редакції дніпропетровського журналу «Зоря» (згодом – «Штурм»). 25 жовтня 1937 року письменника заарештували.
Протягом півтора місяців його, досить відомого в письменницькому середовищі Дніпропетровська, катували, вимагали зізнання в приналежності до української націоналістичної терористичної організації, в тому, що він займався вербуванням повстанських терористичних кадрів тощо. 15 грудня цього ж року письменника розстріляли. Лише 1962 року Миколу Мінька реабілітували посмертно.

мінько-з-сином-Романом.jpg Мінько-1.jpg Мінько2.jpg Мінько3.jpg заява-від-Волошко.jpg виписка-з-прот.-тройки-УНКВД-Мінько.jpg акт-про-смерть-Мынька.jpg довідка-про-реабілітацію-мінька.jpg

«Улітку цей Царів байрак лізе на схили землі, як величезна отара чорних-чорних овець. Схили – як м’язи , земля як тіло лежачої жінки.
Річка Зелена Змійка біжить, в’ється між корінням, груддям,рослинами і щезає десь за горою. Збоку од яру, аж на горі, стоїть вже давно осамотіла дичка-груша, ніби підстрижена, чепурненька, сумна сирітка.
За будкою, у полі – насип старої, вже непотрібної вузькоколійки; вона заросла бур’янами. Далі – станція.
І взимку, і влітку сіра, така ж самотня, як і грушка, ніби порожня.
Шеренга тополь, – як сувора, відважна варта.
У полі, а надто близько насипу вузькоколійки сила ромашок, якихось рожевих квіточок, полиню, коників, ящірок, метеликів, пташок. І чого тільки там немає!
І кожне робить своє. Життя йде, як годинник. Трава росте сама і не завжає рости квітці; бджілка гуде над квіткою, бере мед і несе його у вулик; комашка заклопотано і завзято тягне більшу за себе суху трісочку.
І тоді над усім голубий простір, а в просторі, як суддя, – урочисте блискуче сонце
М. Мінько «Виселок у пилу»

«Підхопило вітром буйно.
Підхопило, закрутило. Налягло, аж коріння застогнало. Метелиця.
Погнала хвилю бурхливу з міста, десь жаринку на степах роздула, а потім ярами, межами, лісами-пролісками покотилася вогнем, димом під стріху вдарила.
Хтось біля плуга спину випростав, зупинив коні, прислухався, шапку зняв, перехрестився й знову на плуга надушив.
Вдарила по червоному залізі жилава рука молотом. Раз! Вдруге!
Червоними метеликами прапори на чорних довгих зміїв сіли
М. Мінько «Манівцями»

«1925 р. М. Мінько написав повість «Манівцями», через два роки вона з’явилася у часописі «Червоний шлях» (1927, № 2) та розцінили її в 1930 рр. як «наклеп на ГПУ». У творі, який автор присвятив своїй дружині Олені Шпоті та її братові Дмитрові (сама Олена виведена в повісті під іменем Ярини Шорник, головного персонажа), зображено «манівці», якими українська інтелігенція йшла до визнання радянської влади. Твір художньо переконливий у показі національно-визвольних змагань українського народу, містить (хай вони і вкладені в уста героїв) гострі характеристики більшовиків. Менш переконливі прикінцеві сторінки, де автор показує як свідома українська інтелігенція переходить на «радянську платформу». Калейдоскопічність подій громадянської війни передано відповідними мовними засобами – уривчасто, недоговорено, лаконічно
М. Чабан. Фальшивити він не вмів / Мінько М. Виселок у пилу. – Дніпропетровськ: Січ, 2007. – с.6.



Hosting Ukraine Проверка тиц