Днепропетровский национальный исторический музей

Дмитрові пороги

«Ми будуємо Дніпрельстан. Мине небагато років, і дніпрові груди підіпре могутня гребля. На місці Січі Запорозької виросте індустріальне місто, а сила водоспаду закрутить велетенські турбіни Дніпровської гідроелектричної станції» – такими словами у 1928 році Держвидав України відкривав для читачів альбом Дмитра Яворницького «Дніпрові пороги».

У цей час багато журналістів та письменників за завданням влади оспівували побудову Дніпрогесу, але деякі відчували тугу через те, що з самого серця Придніпров’я зникне унікальне природне явище…
Спогади багатьох жителів Катеринослава-Дніпропетровська відправляють нас до тих часів, коли Дніпро був нескореним річним потоком, на нестримному шляху якого тисячоліттями здіймались грізні пороги – єдині природні утворення, що намагалися стати на заваді потужній водній стихії. Але те, що не вдавалося природі, було підкорено людиною – у 30-х роках минулого століття над Дніпром постала величезна гребля гідроелектростанції, і гірські виходи Українського кристалічного щита, що століттями привертали до себе увагу, зникли під водою рік. Так могутній Дніпро став таким, яким ми бачимо його зараз. Але ж були й інші часи. І люди дивилися на ріку іншими очима.

ПОПЕРЕДНИКИ
Протягом писемної історії людства порогами цікавилися всі без винятку. Писав про них за п’ять століть до н.е. «батько історії» Геродот, а у Х столітті візантійський імператор Костянтин Порфірородний. У козацькі часи каміння на Дніпрі стало об’єктом уваги іноземців Еріха Лясоти та Гійома де Боплана. Та у ХХ столітті увага стала більш пильною. До нарису Д.І. Яворницького про пороги писав видатний діяч нашого краю, історик церкви Василь Біднов. Його книжечка «Дніпрові пороги. Топографічні відомості» вийшла у Катеринославі в 1919 році. А до нього у 1911-му у Києві видали книгу про пороги інженера Іловайського.
Біднов пише про десять порогів на Дніпрі, Яворницький наводить дев’ять, а інженер Боплан в XVI ст. лишає нам згадку про 12 порогів. Чому такі розбіжності? Здається, пройшло не так багато років після їхнього зникнення під водою, щоб ми зовсім не знали їх кількості… Головна причина розбіжностей у тому, що Дніпро перетинали не тільки пороги, а й забори. Чим же вони відрізнялися? У своєму нарисі В. Біднов пише: «Як каміння перекинуто впоперек усієї ріки, від одного берега до другого, то буде поріг (він іде більш-менш широкими пасмами через усю ріку); а як каміння займає тільки частину ріки чи то коло берега, чи доходячи до середини Дніпра, то таке видовище зветься заборою. Іноді забори захоплюють таку велику частину Дніпрової течії, що перерізують мало не всю ріку й їх легко змішувати з порогами. Тому-то помічаємо, що в різні часи й у різних письменників неоднакова кількість порогів й нерідко порогом рахують забору». Виходить, за століття люди не дійшли згоди стосовно їхніх розмірів та кількості. Але великих порогів таки було дев’ять. Перший починався нижче сучасного Дніпропетровська, біля села Кайдаки (називався Кодацьким), останній (Вільний) знаходився вже біля сучасного Запоріжжя. Пороги добре захищали наші землі від несподіваних вторгнень з боку Чорного моря. Серед багатьох дослідників саме батько запорозьких козаків Дмитро Яворницький багато часу присвятив Дніпровим порогам – плавав через них, досліджував їх як учений-краєзнавець, а головне – возив екскурсії на ці небезпечні місця. Фактично вчений і розробив своєрідні тури вихідного дня до острова Хортиця.

КАТЕРИНОСЛАВСЬКІ ЕКСТРИМ-ТУРИ
Серед спогадів катеринославців початку ХХ століття особливе місце займали подорожі на пороги. Вони нікого не лишали байдужими. Навпаки, після подолання найбільшого (Ненаситця) багато хто відчував себе наново народженим. За спогадами письменника Дмитра Красицького, опублікованими його племінницею, він п’ять разів плавав з Яворницьким через пороги. Але перша подорож запам’яталася назавжди.
Дмитро Яворницький виявився тією людиною, яка змогла організувати в нашому місті своєрідні екстремальні тури для всіх, хто бажав випробувати себе. У таких небезпечних походах учений працював у тандемі з лоцманами – нащадками запорозьких козаків, які знали усі куточки Дніпрових порогів і могли провести судна «козацьким ходом», тобто без використання спеціальних каналів, що почали будувати на порогах ще за часів Катерини II. Козаки нехтували каналами, не зважав на них і Яворницький, що давало можливість його екскурсантам відчути справжню силу природної стихії. Мріючи здійснити таку подорож разом з ученим, громадський діяч і меценат Євген Чикаленко написав у 1909 році Яворницькому: «З вами проїхатись – се ж пережить всю минувшину; з вами можна уявить у всіх дрібницях життя запорожське, а се в високій степені інтересно».

РЯТІВНИК ПАМ’ЯТІ
У художньому творі І. Шаповала «У пошуках скарбів» описано цікаву зустріч видатних діячів культури – директора музею Д.І. Яворницького та наркома освіти РРФСР А.В. Луначарського. Ця подія відбулася влітку 1926 року, коли власне Катеринослав було перейменовано на Дніпропетровськ. Після огляду музейних реліквій учений поїхав з наркомом до Дніпра, щоб показати Луначарському найбільш вражаючий Ненаситецький поріг. Незважаючи на піднесені діалоги двох діячів, відчувається деякий сум за тим, що порогів не стане. Є думка, що вже тоді Дмитро Яворницький почав збирати матеріали для альбому про Дніпрові пороги. Взагалі вченого дуже хвилювала доля козацьких земель, які після здійснення грандіозного проекту опинилися б під водою. Він пропонує в Академії наук провести археологічні розкопки, які б охопили цю величезну територію вздовж порогів. Йому, 72-річному старцю, й довелося очолити цю першу, таку масштабну в Радянському Союзі, археологічну дніпробудівську експедицію. Для цього були залучені кращі археологічні кадри, Д.І. Яворницький не боявся брати до команди навіть тих, за ким на той час уже уважно доглядало око тоталітарної системи. Експедиція продовжувалася чотири роки — з 1928-го по 1932-й. За цей час музеї України отримали більше 40 тисяч археологічних матеріалів, які проливали світло на давню історію України. Академія наук розподілила знахідки між музеями – дещо відправилося до Києва, Одеси та Запоріжжя, дещо лишилося у Дніпропетровську, а під час Великої Вітчизняної війни було вивезено німцями до архівосховищ у Німеччині. Такий розподіл Яворницький вважав недоцільним, але його зауваження було відхилено. Самі ж матеріали польових досліджень учений не зміг опрацювати – в 1933 році його за доносом звільняють з музею разом зі співробітниками, а експедиційний доробок наступного року перевозять до Києва, де він зберігається і досі…

ЧИЯ Ж БУЛА ІДЕЯ?
Ідеї збереження пам’яті про пороги витали у повітрі. Дещо ми можемо дізнатися з приватного листування. Епістолярна спадщина вченого нараховує близько 6,5 тисячі листів – це тільки те, що зберігає Дніпропетровський історичний музей. Його співробітники поступово видають листування Д.І. Яворницького, але це справа, яка потребує часу та грошей. Для нас же цікавий ще не опублікований лист завідуючого музеєм у Вовчанську Василя Ступницького, який звертається до Яворницького з різними проханнями. І серед них є таке: «Головна з них – кінематографічний знімок порогів. З огляду на те, що їх скоро заллють, я гадаю, що Вам слід зараз же, негайно подати заяву до Головнауки Наркомосу, щоб було видано коштів на цю справу й командировано спеца із кінематографічного Управління, яке міститься в Харкові, пристосувавши самий знімок до переправи капели «Дух» через пороги з Вами на чолі. Я думаю, що така масова переправа, як хор в 45 чоловік, на декількох човнах-дубах значно оживить картину. Хор думає переїздить пороги аж до Кічкасу наприкінці травня, після концертів у Катеринославі. Цей знімок я вважаю необхідним у всесвітньому масштабі, бо немає другого Дніпра й таких історично звісних порогів».
Лист датується 1925 роком, тобто за декілька років до початку Дніпробудівської експедиції. Чи саме Ступницький підкинув ідею Яворницькому, чи вчений вже тоді розумів необхідність зробити фотофіксацію порогів – наразі вже невідомо. Судячи зі спогадів того ж Красицького, за кілька місяців до закладки Дніпрогесу в 1927 році Дмитро Іванович вже знав про цей проект. І розповідав про нього людям. Відомо, що 1 листопада 1926 року в нашому місті створюється «Товариство прихильників краєзнавства». Його очолив Д.І. Яворницький. На порядку денному цього товариства було завдання обстежити порожисту частину Дніпра перед початком Дніпробуду. Вже наприкінці цього ж року Раднарком УРСР дав зелене світло археологічним дослідженням на територіях будівництва. А у 1928-му в Харківському держвидаві побачив світло альбом фотографій з географічно-історичним нарисом Д.І. Яворницького «Дніпрові пороги». Окрім тексту, книга містить 86 знімків порогів та краєвидів, пов’язаних з цією частиною Дніпра. На жаль, ці якісні фото в наш час повністю не перевидані. До нас дійшли унікальні кінокадри порогів, що їх зняв на плівку катеринославський оператор Данило Сахненко. Під час подорожей по порогах у радянські часи в об’єктив кінокамери потрапив і сивий Яворницький, але вже не як мандрівник, а наставник, який показує на мапі молодим спортсменам, де можна більш-менш безпечно подолати Дніпрові пороги. Перед запуском велетенської будови в Запоріжжі Дмитро Яворницький вирушив у символічну подорож човном по порогах. Людина, яка намагалася зберегти для нас пам’ять про козацтво, в останній раз дивилася на ще не затоплені козацькі землі та востаннє відчула міць Дніпрових порогів.

ДЕВ’ЯТЬ ПОРОГІВ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО
Попри великі досягнення в різних галузях науки та культури України, відомо, що вченому дуже важко давалися можливості для творчої праці. Все життя Яворницькому доводилося долати пороги: Непорозуміння, Підозри, Смутку, Зневіри, Заздрості, Жадібності, Ворожості, Обману, Нехтування… Ці пороги, створені людьми, бували не менш небезпечними, ніж справжні, Дніпрові. Багато сил, особливо духовних, моральних, забрало їхнє подолання в академіка. За популяризацію всього українського в роки Російської імперії молодого Яворницького оголосили «ярым украинофилом и сепаратистом», в роки доносів та репресій у Радянському Союзі звинуватили в націоналізмі. За роки життя в Петербурзі за вченим не припинявся нагляд поліції, три роки Яворницький провів на околиці Російської імперії – в Туркестані, потім півроку в Польщі. Захистити магістерську дисертацію у Варшаві та Москві не вдалося, лише вільнодумна Казань відчинила вченому свої ворота, де він захистився на основі першого тому «Історії запорозьких козаків».
Незважаючи на всі негаразди, Дмитро Яворницький все одно збирав матеріали до історії Запорожжя, постійно мандрував, багато спілкувався та листувався, написав «Путівник по Середній Азії», стояв біля витоків створення музею в Самарканді… І нарешті початок ХХ століття прихильно позначився на долі вченого. Він став відомим істориком, приват-доцентом Московського університету. Однак серце рвалося в Україну. По листуванню того часу ми бачимо, що Яворницькому надходили різні пропозиції, наприклад, відомий український діяч Опанас Сластіон пропонував ученому: «Їдь, брате, якщо є яка змога, в Галичину. Ти повинен туди їхать! Там тепер починається такий культурно-науковий рух, що серце займається». То ж коли Д.І. Яворницького запрошують у 1902 році на роботу до щойно організованого Катеринославського історико-археологічного музею, він погодився не роздумуючи. Дмитро Іванович здійснив шевченкову мрію оселитися у власному будинку коло Дніпра, щоб було чути пороги. Останні 35 років свого складного та насиченого подіями життя вчений віддав Дніпропетровському краю. Створив один з найбільших музеїв України з унікальними реліквіями, стояв біля витоків створення Катеринославського університету, керував губернськими архівами, брав участь майже в усіх великих культурних акціях Катеринослава… А головне – наново відкрив для жителів нашого міста унікальне природне явище козацької землі – Дніпрові пороги.

Віктор Єкшов, старший науковий співробітник меморіального будинку-музею Д.І. Яворницького



Hosting Ukraine Проверка тиц