Днепропетровский национальный исторический музей

Про початок історико-археографічних дослідженнь на Катеринославщині

Початок краєзнавчих та історико-археографічних досліджень на Катеринославщині пов’язаний з іменем архієпископа Катеринославського, Херсонського і Таврійського Гавриіла (1781— 1858), якого Д.І. Яворницький називав першим дослідником історії Південної України. З 1828 по 1837 він був архієпископом у Катериносілаві, а з 1837 по 1848 — в Одесі. За цей час ним багато зроблено для розвитку освіти, культури, духовності краю, він перший розпочав цілеспрямовану працю дослідження історії Катеринославщини і Південної України в цілому.
Використовуючи службове становище, Гавриіл, а за його наказами і підлеглі, розбирали церковні і монастирські архіви краю, копіювали найважливіші документи в окремі книги, деякі з яких дійшли до нашого часу. Вони містять цінну інформацію з історії заселення регіону, запорозького козацтва, російсько-турецьких війн, церковної історії тощо.
Гавриіл стимулював вивчення історії місцевого краю у своїх підлеглих, навіть давав конкретні завдання краєзнавчого характеру. Так, у портфелях архієпископа з’явилися нариси історії окремих церков і монастирів, спогади про окремі важливі події (наприклад, про севастопольське повстання 1830 р.), авторами яких були священнослужителі його єпархії.
Під час подорожей єпархією Гавриіл зустрічався з представниками усіх верств і народностей своєї пастви, записував легенди, перекази, відомості старожилів, вважаючи їх вартими на увагу джерелами. Пізніше вони активно використовувалися в історичних працях архієпископа. Збирання усних історичних свідчень вилилось з часом у видання невеликої за обсягом, але надзвичайно важливої за значенням книги оповідань колишнього запорожця М.Л. Коржа, розповіді якого Гавриіл закінчив записувати у 1831 р. Це не був простий механічний запис усього, що говорив співрозмовник. Гавриіл систематизував результати цих бесід за тематичними розділами, додав до них підпо- рядкові примітки, в яких уточнював, пояснював, виправляв інформацію М. Коржа, тобто освітлював свою працю світлом наукового підходу. Готуючи публікацію до друку, Гавриіл (за походженням росіянин) намагався відтворити особливості української мови оповідача, тобто, як він сам писав у передмові, прагнув видати її в оригінальному тоні. Ця праця поклала початок усної археографії в Україні, галузі археографії, яка займалася збиранням, збереженням, науковою обробкою і публікацією усних історичних джерел.
Діапазон пошукової праці Гавриіла був надзвичайно широким. Його увагу привертали також речові пам’ятки. Відомо, що значну частину своєї колекції матеріальних пам’яток він подарував Одеському товариству історії. У власних історичних працях архієпископ використовував не тільки писемні та усні джерела. Ним зроблена спроба залучення таких нетрадиційних джерел як написів на монастирських стінах (графіті), та маргіналії церковної літератури, а також статистичних джерел адміністративно-господарчого характеру.
Важливе місце у творчій спадщині Гавриіла займають археографічні публікації писемних історичних джерел. Всі вони відносяться до історії Запорозької Січі. У додатку до «Исторической записки о Самарском монастыре» містилося 20 універсалів, наказів і ордерів представників правлячих кіл Запоріжжя. За хронологією вони обіймають період від 1751 до 1774 рр. Цими публікаціями в українській історіографії розпочиналося друкування комплексів джерел з історії Нової Січі, що походили з кошової канцелярії. Археографічне оформлення публікації зроблено на високому рівні: публікатор суміщав заголовок і легенду документу, де позначав його короткий зміст, копія це чи оригінал, якщо оригінал — вказував архівний номер та наявність печаток.
У третьому томі «Записок» Одеського товариства за 1853 р. Гавриіл опублікував документ надзвичайної для Історії Січі ваги — «Всеподданейшее донесение императрице Екатерине II генерал-поручика Текелия об уничтожении Запорожской Сечи». Ще декілька публікацій історичних джерел у «Записках», авторство яких не вказано, також можуть належати архієпископу Гавриілу.
Багато джерел надруковані в текстах історичних творів Гаврила. У властивій для себе манері Гавриіл, як правило, уникав власних оцінок подій, віддаючи перевагу інформації історичних джерел. Так, текст його фундаментальних «Очерков повествования о Новороссийском крае…» часто складається з відібраних у відповідній тематико-хронологічній послідовності різноманітних джерел. Цей принцип проведений іноді настільки послідовно, що праця нагадує хрестоматію, окремі документи якої пов’язані між собою лише невеликими авторськими коментаріями.
Результати широкої пошукової збиральницької, колекціонерської праці привели Гавриіла до усвідомлення необхідності і можливості написання історії південного краю. Цій темі присвячено сім відносно невеликих розвідок і один великий синтетичний твір. Серед цих досліджень три стосуються історії Катеринославщини («Историческая записка о Самарском Пустынно-Николаевском монастыре», 1838, «Устное повествование Н.Л. Коржа», 1842; «Историческая записка о заложении в Екатеринославе соборного храма и начале самого города», 1846), чотири інших — історії Херсонської і Таврійської губерній («Переселение граков из Крыма в Азовскую губернию», 1844; «Остатки христианских древностей в Крыму. Уезд Феодосийский», 1844; «Хронологико-историческое описание церквей епархии Херсонской и Таврической», 1848; «Историческая записка о женском одесском с девичим училищем монастыре», 1854). Головною працею Гавриіла стала узагальнююча історія Південної України, яка вперше повністю була надрукована 1857 р. під назвою «Очерк повествования о Новороссийском крае из оригинальных источников почерпнутый». Вона (поряд з працями А. Скальковського) поклала початок у вітчизняній історіографії висвітленню важливих питань історії Південної України. Серед них проблема заселення регіону, яке Гавриіл пов’язував насамперед з далекоглядною політикою російських самодержців. Тут розглядалися шляхи розселення в регіоні сербів, німців, греків, росіян. Водночас автор визнавав, що край був заселений, хоча і недостатньо, вже задовго до перших заходів уряду у цьому напрямку. Історія Південної України розглядалася у тісному зв’язку з історією православної церкви на Запоріжжі. Значне місце в «Очерках…» займають відомості про заснування найбільших міст Південної України, численні адміністративні перетворення в краї, урядову політику в цьому регіоні.
У місцях, де працював Гавриіл, він створював своєрідну атмосферу наукового пошуку, зацікавленості до регіональної історії, що сприяло згуртуванню місцевих наукових сил, закладало традиції залучення до краєзнавчої роботи широких верств населення. Гавриіл мав великий вплив на формування наукових інтеречів молодого А. Скальковського, був одним із засновників Одеського товариства історії і старожитностей. його власні праці поклали початок історико-археографічному дослідженню Південної України.

Журба О.І., к.і.н., доцент кафедри історії України ДДУ

Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц