Днепропетровский национальный исторический музей

Забуті імена: Кравченко В.Г. (1862—1945)

Розбудова нової незалежної Української держави неможлива без всебічного та неупередженого вивчення історії та культури українського народу, зокрема наукової спадщини талановитих вчених минулих часів. Одним з таких і є Василь Григорович Кравченко — український етнограф, фольклорист, діалектолог, укладач ряду етнографічних збірників і статей, розвідок. Дослідження належать до одних з кращих досягнень етнографічної спадщини минулого і е цінним набутком нашої науки.
В. Кравченко родом з приазовського міста Бердянська, з бідної багатодітної сім’ї. Закінчивши двокласну школу (1877 р.), навчався у Феодосійському вчительському інституті (1877—1880). Як неблагонадійний був позбавлений права вчителювати. Знайшов вихід у вступі в юнкерську школу в м. Одесі. Вийшовши у відставку у 1892 р., почав роботу на посаді акцизного наглядача (м. Житомир, м. Ковров Володимирської губ.)
Активною науковою діяльністю займався уже під час навчання в юнкерсьскій школі (підготовка майбутнього «Русского словаря»). Збирацьку роботу В. Кравченко розпочав ще під час служби в армії. Частина оповідей і бувальщин, записана ним від солдат, згодом увійшла до 1,2 тт. етнографічних матеріалів Б. Грінченка. Запис же самого В. Кравченка вперше з’явився у 1889 р. в журналі «Киевская старина». З 1901 р. В. Кравченко очолив етнографічну комісію «Товариства дослідників Волині».
Після революції 1917 р. В. Кравченко, залишивши акцизну службу, перейшов на постійну роботу завідуючим відділом Волинського історико-археологічного музею. Працюючи в музеї, він активно пропагував краєзнавчу роботу, залучав до неї широкі кола студентства, вчителів; організовував і проводив велику кількість етнографічних експедицій; виступив організатором етнографічних гуртків у м. Житомиріі та студентського рукописного журналу «Етнограф».
В.Г. Кравченко велику увагу приділяв і науково-методичній роботі, зокрема розробці програм досліджень цілих виробничих галузей і явищ («Ткацтво», «Рушник», «Копання криниці» і т. д., всього понад 100, на жаль, більшість із них залишились у рукописах).
Але роки терору не оминули і цього талановитого вченого. У 1929 р. В. Кравченко проходив за сфабрикованим процесом над так зв. Спілкою визволення України (арешт, потім відпускають). У 1933 р. В. Кравченко переїхав до м. Дніпропетровська за запрошенням Д. Яворницького, де став співробітником історичного музею. А восени 1933 р.— як контрреволюціонер і націоналіст звільнений. Останні роки життя провів у сина в Ростові-на-Дону. Помер у 1945 р. від запалення легенів. Досить типова доля талановитої і національно-свідомої людини того часу.
Об’єм дослідницької і збирацької роботи В. Кравченка вражає своїми масштабами. Як уже зазначалося вище, спочатку В. Кравченко постачав свої записи Б.Д. Грінченкові до його видань, згодом розпочалася його самостійна наукова робота, укладання збірок етнографічних матеріалів («Пісні, хрестини та весілля», «Народні оповідання й казки», «Звичаї в селі Забрідді…») В. Кравченко приділяв також багато уваги і розробці різноманітних методик збирання краєзнавчого матеріалу. Серед них варто зазначити такі його праці, як «Краєзнавство в натурі (методика краєзнавчої роботи)», «Техніка краєзнавчої (науково-дослідної) праці в натурі (методика краєзнавчої роботи»), та «Методика по збиранню етнографічного матеріалу».
Ряд наукових розробок науковець присвятив спеціально темі музейної справи. Це «Історичний огляд походження музеїв» взагалі», «Утворення музею», «Про організацію сільських музеїв».
Розглядаючи наукову діяльність В. Кравченка, було б помилкою обійти і такий важливий аспект його діяльності, як педагогічна. В. Кравченко виступив як лектор, викладав етнографію у вузах, широко залучав до етнографічної роботи студентів, разом з ними займався як збирацькою, так і дослідницькою роботою (рукописний журн. «Етнограф», журн. «Краєзнавство»), У творчому доробку вченого важливе місце посідають і суто етнографічні праці («Етнографічний нарис (про Волинь)», «Коротенький нарис історії релігійного руху та розвинення сект на Волині», «Дещо про фольклор та чумакування» та ін.).
Глибиною дослідження і всебічністю аналізу відрізняються і ряд його розвідок («Калатало (розвідка)», «Про горілку та самогон», «Вода (коротенький нарис, прикмети, прислів’я, приказки про воду)», «Вогонь. Матеріал, зібраний на Правобережжі»). На жаль більша частина творчого доробку вченого з різних причин залишається неопублікованою до цього часу і отже, маловідомою широкому загалу.
Вивчення наукової спадщини талановитого вченого сприятиме поглибленню наших знань про історію, культуру, побут, в цілому менталітет українського народу.

Лобода Т.М., мистецтвознавець Українського фольклорно-етнографічного центру інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології НАНУ, аспірантка Київського держуніверситету

Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц