Днепропетровский национальный исторический музей

«Дитячу пісню в серці зберегла…» (Г.Т. Гук)

Ганна Тимофіївна Гук народилася 13 березня 1882 року в Бессарабії. Дитинство й молодість пройшли в Одесі, де працював її батько. Там же ще молодою вийшла заміж за І. Щукіна. По трьох роках гіркого подружжя залишила чоловіка… Не падала духом, гартувала свою волю, утверджуючи себе в праці та любові до людей з щирим серцем. З часом створила нову сім’ю, мала трьох дітей. Переїхала до Катеринослава, навчалася в Інституті народної освіти (тепер Дніпропетровський університет). Слухала лекції професорів Бутова, П. Єфремова, Д. Яворницького. За порадою останнього уклала український збірник дитячих пісень «Барвінок», який був видрукуваний коштом Катеринославського губерніяльного союзу споживачів кооперації у 1920 р. Музику та тексти пісень, дібраних з українських співаників та деяких поетичних творів написав викладач катеринославського 1-го реального училища, кобзар Федосій Олексійович Часник. До такої роботи молоду просвітительку спонукало ще й те, що в тодішньому губернському центрі не було жодного українського дитячого садочка, хоч були російські, єврейські, польські. Більше того, вона не тільки видала дитячий співаник, але й організувала перший український заклад для малят. Така інтенсивна праця, спрямована на відродження національної свідомості мешканців козацького краю не могла не привернути уваги місцевих революційних властей, які за любов до слова Божого чистих дитячих душ відверто погрожували розстрілом за «петлюрівство». А коли відчула неминучість арешту, то виїхала до Нікополя, де влаштувалася директоркою дитячого приюту в часи голодомору (1932—1933 рр.). Разом із о. Іллею, завгоспом Сторублем, ризикуючи життям, роздобувала продукти для дітей: овочі, фрукти, крупи, м’ясо, молоко. Але й тут не довелося довго затриматися, бо о. Ілля звернувся до пані Ганни з проханням від батьків: повести дітей у Вербну Неділю до сповіді. І вола це зробила, хоч інші виховательки, крім наймолодшої Лізи, зі страху відмовилися йти до храму.
Не встигла Ганна Тимофіївна повернутися з дітьми додомуг як її арештували з наказу однорукої більшовички Рози. Отцю Іллі, аби врятувати свою директорку, довелося йти поміж люди й збирати гроші на викуп. Що й було зроблено нікопольською громадою ретельно. Проте й на обжитому місці лишатися вже було небезпечно. І молода вчителька виїздить до Одеси, щоб поліпшити здоров’я п’ятнадцятирічній доньці.
Згодом сім’я переїздить до Чернівців. Та де б не була Г. Гук, всюди негайно бралася до просвітньої роботи, як вчив Д.І. Яворницький: організовувала драмгуртки, хори, оркестри, читання лекцій. Особливо бідкалася про виховання обдарованих дітей, яких прилаштовувала чи то до музичної школи в Чернівцях, чи то до сільськогосподарської школи у Милованю біля Коломиї.
Знаходила час і для місцевої періодики: публікувалася в коломийському двотижневику «Жіноча доля» (1923—1939 рр.), який редагувала Олена Кисілевська; підтримувала дружні стосунки з редактором львівського часопису «Нова хата» (1930—1939 рр.) Лідією Бурачинською. На Буковині Г. Гук була активним членом «Жіночої громади» і правою рукою голови. З її ініціативи в Чернівцях щорічно влаштовувалося свято Осені.
У роки Великої Вітчизняної війни вона разом із сім’єю перебирається до столиці Румунії, де продовжувала просвітянську роботу в товаристві «Буковина» та українському студентському гуртку. На чужині почалося дійсно мандрівне життя, яке тривало занадто довго. Тоталітарна система Н. Чаушеску для українців була такою ж гнітючою і безправною, як і на Україні за часів сталінщини… Та ще тяжче було доживати віку не в рідному краю… Молилася ревно Богові і свято вірила в свою Україну, зоря якої всупереч усяким перешкодам має зійти над світом і запалати таким вогнем, який висвітив би із темряви забуття славні імена синів та дочок своїх. З цією твердою вірою й обірвалося її життя у 1973 р. в м. Констанці (Румунія), де й поховано. А суверенна Україна воскрешає на своїх золотих скрижалях її славне ім’я назавжди серед діячів катеринославської «Просвіти» першої половини XX століття.
Привертаючи увагу громадськості степової України до нагальної потреби дитячого співаника, укладачка в передмові зазначала: «Наш збірничок призначається переважно для діток дошкільного віку. Невистачка пісень, пристосованих до дошкільного виховання, примусила нас узятися за цю справу і зробить те невеличке, що було можна зробити в цій багатій і майже інепоїгатій галузі народної освіти.
Виховання дітей починається з пісні матері і повинно з піснею ж продовжуватися в дитячому садку і школі. Воно мусить провадитись в атмосфері національної культури, головним чинником якої є пісня.
Пісня зробить людину кращою і почутливішою до всього, гарного. На дитячій же душі вона відбивається ще краще, чим на душі дорослого, бо під її впливам у дитини виховується любов до рідного краю та до рідного слова, а взагалі до оточуючої її природи і людей».
У збірничку подано 38 пісень, погрупованих за порами року, як-от: І. Весна: 1. Труби, Грицю. 2. Зозуля. 3. В небі жайворонки. 4. Та орав мужик. 5. Писанка. 6. Христос Воскрес. 7. Весна. 8. Заклинання весни. 9. Жаба. II. Літо: 10. Жук.
11. Косарі. 12. А в горобейка. 13. Рибалка. 14. Маяк. 15. На ниві. III. Осінь: 16. Іди, іди дощику. 17. Два півники. 18. Журавель. 19. Хазяйство. 20. Осінь. IV. Зима: 21. Зімонько-снігуронько. 22. Цап. 23. Бім-бом. 24. Снігова баба. 25. Зіма.. 26. Нова рада стала (колядка). 27. Ой, сивая та і зозулечка (щедрівка).
У п’ятому загальному розділі подано 11 пісень: 28. Засмучений зайчик. 29. Вівчарь та вівці. ЗО. Урок танців. 31. Лічилки. 32. Куйте, ковалі. 33. Женчик. 34. Україна. 35. Дойби. 36. Купальська справа. 37. Щедрівка. 38. Наша дума.
На жаль, цей своєрідний посібник і його укладачі, як і багато творів діячів української культури, лишилися з пейних причин забутими. Настав час повернути нащадкам цінні духовні скарби сповна і назавжди.

Поповський А.М., завідуючий кафедрою загального та слов’янського мовознавства філфаку ДДУ

Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц