Днепропетровский национальный исторический музей

Микитинська Січ (про початок літочислення м. Нікополя)

Перші документальні згадки про місцевість, де знаходиться м. Нікополь Дніпропетровської області — Микитин Ріг та Лиса Гора, є в щоденнику австрійського посла Є. Лясоти влітку 1594 р. У російській картографії вони згадуються у «Книзі Великого Креслюнку», що була видана у Москві Розрядним Приказом у 1627 р.
В історичних джерелах повідомляється про переправу козацьких і татарських військ у листопаді 1628 р. від Микитиного Рогу до Кам’яного Затону.
За народним переказом назва цього річкового мису походить від імені козака Микити. Існує кілька варіантів переказу, що мають суттєві розбіжності. Аналіз цих джерел не свідчить про наявність на Микитиному Розі постійного поселення.
А швидше — як про назву природно-географічного об’єкту в межах володінь запорізьких козаків.
Внаслідок поразки повстання під проводом Я. Остряниці, польська шляхта силою примусила українське козацтво прийняти «Ординацію Війська Запорозького», ухвалену сеймом Речі Посполитої весною 1638 р. Згідно з «Ординацією…», всі татарські переправи через Дніпро (а саме такою Є. Лясота характеризує Микитинсько-Кам’яно-Затонську) повинні по черзі охороняти козацькі реєстрові полки.
Історик І. Срезнєвський наводить свідчення польського літописця Дзєвовича про те, шд на Микитиному Розі була споруджена фортеця козаками на чолі з Ф. Лінчаєм. Це було одночасно з відновленням поляками Кодака. За літописом Г. Грабянки таке будівництво було не раніше весни—літа 1639 р. Таким чином, виникнення Січі на Микитиному Розі слід віднести до 1639 р.
Автор «Истории Малороссии» М. Маркевич наводить цікаві відомості про боротьбу козаків з Микитиної Січі на чолі з Полєжаєнко з поляками та реєстровцями.
У січні 1648 року Микитин Ріг стає центром козацького ловстання на чолі з Б. Хмельницьким. 19 квітня 1648 р. на козацькій раді він був обраний гетьманом Війська Запорозького. У 1956 році у Нікополі був споруджений пам’ятник Б. Хмельницькому та гранітний пілон в пам’ять про цю видатну подію.
З утворенням Української козацької держави із столицею в Чигирині, Микитинська Січ по суті, стала головною прикордонною фортецею на півдні. У 1652 р. Січ була перенесена на Чортомлицький Ріг. Фортеця на Микитиному Розі, ймовірно, була використана козаками для розташування митниці біля переправи та прикордонного поста охорони. У той час вона називалася Старою Січчю.
За повідомленням князя Митецького, запорозькі козаки після переходу під владу Туреччини у 1710—1711 рр. мали право, тримати перевози і брати мито на Дніпрі біля Кодака, Микитиного, Кам’янки, Кизикермена. Поселення під назвою Микитин Перевіз залишилося і під час Нової Січі (1734—1775 рр.).
Після знищення Запорізької Січі уряд Російської імперії планував побудувати у 1775 р. місто Славенськ, у 1780 р.— фортецю Нікополь. В обох випадках ці плани не були реалізовані. У 1782 р. Нікополь було оголошено повітовим містом, та з-за малої кількості мешканців втратив цей статус і став позаштатним містечком Катеринославського повіту.
Статус міста Нікополь отримав у 1926 р. Через 8 років він був визначений як місто обласного підпорядкування.
У 1980 р. було відзначено 200-річчя заснування м. Нікополя. Було проігноровано генетичну ознаку міста, яке виникло з козацького поселення. Початок літочислення Нікополя йде від будівництво у 1639 р. Запорозької Січі на Микитиному Розі, на основі якої потім виник Микитин Перевіз, що був перейменований у Нікополь.
Визначивши проблему літочислення не тільки м. Нікополя, але й інших поселень, заснованих українським народом, було б доречно звернути увагу на це відповідних державних органів влади. Створення і виконання наукових програм української екохронографії (літочислення населених пунктів) дозволило б усунути перекручення у дослідженнях виникнення і розвитку існуючої системи розселення в Україні.

Жуковський М.П., заступник директора по науковій роботі Нікопольського краєзнавчого музею

Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц