Днепропетровский национальный исторический музей

Побутове становище робітників Дніпропетровська (друга половина 1920-х— 1930-х рр.)

Проблема матеріального становища та житлово-побутового обслуговування робітників у більшості досліджень нерідко знаходилась за межами уваги істориків робітничого класу. Разом з тим, без аналізу житлового становища, заробітку, забезпеченості населення продовольчими і промисловими товарами, медичними послугами скласти цілісну картину становища робітників буде важко.
Бурхливий розвиток промисловості сприяв стрімкому зростанню населення міст і робітничих селищ. З 1926 по 1937 рік населення Дніпропетровська зросло майже в 2 рази. Будівництво будинків і квартир за своїм розмахом помітно поступалось урбанізації суспільства. Житлова тіснота зростала. Багатьом робітникам доводилось жити в бараках, підвалах, землянках, розрахованих на тимчасове користування. На XVI з’їзді ВКП(б) Й. Сталін недвозначно оцінив житлову проблему як «другорядну». А звідси і бюджетні відрахування відбувалися на основі «залишкового» принципу і не відповідали зростаючим потребам населення. На початок 1926 р. тільки 5 відсотків робітників металургійних підприємств міста мали квартири, останні наймали житло або проживали в своїх будинках.
У будівництві нового житла певну роль відігравали житлові кооперативи. У середині 1930 р. силами кооперативу робітників-металургів було побудовано 459 і розпочато будівництво 365 квартир.
Крім побутових проблем дуже часто робітники стикались з свавіллям адміністративних працівників нижчої ланки. На заводі ім. Комінтерна комендант гуртожитку категорично заборонив дружинам і сестрам відвідувати своїх чоловіків і братів, самовільно переселяв робітників із одного гуртожитку в інший.
У безпосередній близькості до підприємств велось будівництво бараків полегшеного типу — дощаних, з землі та лимпачу. Частина робітників проживала в землянках. За словами Сталіна «працівник на роботу повинен ходити пішки, а якщо їздити трамваєм, то не більше 15 хвилин».
Одним із показників життєвого рівня робітників є заробітна плата. Для середини 20-х років характерна невпорядкованість у рішенні цього питання. Наприклад, газовщик доменного цеху заводу ім. Г.І. Петровського Ф. Куркевич у 1928 році мав середньомісячну зарплату 180 карбованців, працюючий за тією ж спеціальністю С. Барінов заробляв у середньому 100 карбованців, а сталевар мартенівського цеху М. Грива — 85 карбованців. Таке ж становище практично залишалось і на кінець першої п’ятирічки, кожен із них відповідно заробляв — 270, 250 і 152 карбованця.
У 20—30-і роки поступово зникають значні відмінності в одязі. Одяг робітників був непоказний і дешевий. У першу чергу відчувались відсутність матеріальних можливостей і достатнього асортименту в крамницях. Широкого розповсюдження набули гімнастерки, галіфе, комбінезони, юнгштормовки і футболки тощо.
У роки перших п’ятирічок у постачанні робітників товарами широкого вжитку виникли серйозні труднощі. На багатьох великих підприємствах міста існувала мережа громадських їдалень, що дозволяло забезпечувати працівників їжею під час обідніх перерв. Проте у більшості із них був малий асортимент страв і невисока якість їжі. Для робітників їдалень заводу ім. Г.І. Петровського була характерна дуже висока вартість обідів. Інколи вони отримували гіркий хліб або через нестачу продуктів — по одному оселедцю, що викликало незадоволення. Необхідно відмітити, що не завжди продукти, які виділялись для робітників, потрапляли до прямого адресата. Із фондів робітничого постачання, призначених для колективу заводу ім. Г.І. Петровського, у 1931 році постачались сільгоспкомбінат і будинок відпочинку.
Серед завдань удосконалення робітничого побуту важливе місце відводилось викоріненню шкідливих традицій і звичок. Живучість вадливих звичок, тяжкий побут у поєднанні з низьким культурним рівнем зумовили збільшення вживання спиртних напоїв. П’янство набуло великих розмірів і стало однією з основних причин прогулів робітників. У 1926 році на заводі ім. В.І. Леніна прогули після получок, пов’язані із п’янством, склали 16 відсоткїв, тобто на роботу не виходило до 800 робітників. Секретаріат Дніпропетровського обкому партії, розглянувши питання про стан трудової дисципліни на підприємствах промисловості і транспорту області, рекомендував місцевим радам негайно переглянути мережу пивних і винних лавок, особливо в робітничих районах, з метою різкого скорочення їх кількості і організації замість них чайних.
У середині 20-х — 30-і роки існували значні труднощі у забезпеченні робітників товарами першої необхідності. Постачання тривалий час здійснювалось за картковою системою. Скорочення його централізованих фондів вплинуло практично на: більшу частину робітничого класу республіки. Нерегулярна видача продуктів за пайками, низькі заробітки — характерні риси, побуту робітників. На грунті різкого спаду рівня життя загострювалась соціальна напруга.

Ткаченко В.Г., к.і.н., доцент кафедри новітньої історії України Запорізького держуніверситету

Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц