Днепропетровский национальный исторический музей

До питання про закриття Тихвінського жіночого мона­стиря (на матеріалах ДАДО)

На кінець 1950-х рр. в СРСР діяло 57 монастирів, загальна кількість монахів та монахинь в яких становилаі 4,6 тис. чол. Більшість монастирів (40) знаходилась в Україні, як наприклад, Тихвінський жіночий монастир. Заснований в другій пол. XIX ст., останній згодом перетворився на важливий центр релігійного життя Катеринославщини. На початку XX ст. в ньому було два-три престольних храми, 16 різних будівель, проживало 49 монахинь, 98 послушниць, 125 інших мешканців. Уже в перші роки радянської влади (1923 р.) обитель було відібрано у релігійної громади для дитячого будинку, який згодом став функціонувати як школа-інтернат. Під час німецької окупації 1941 — 1943 рр. діяльність монастиря була відновлена і тривала до його закриття в 1959 р. Аналіз документів, що зберігаються в Державному архіві Дніпропетровської області, дає можливість зробити висновок, що кампанія по закриттю Тихвінського жіночого монастиря розпочалася разом з новим масштабним наступом на релігію у 1958 р. і була заздалегідь спланованою акцією, санкціонованою «зверху».
У доповідній записці першого секретаря ЦК Компартії України М. Підгорного, направленій в жовтні 1958 р. в ЦК КПРС, наведено перелік монастирів та скитів, які планувалось закрити найближчим часом. Серед 13 запланованих на закриття в першу чергу монастирів та скитів — Тихвінський жіночий монастир м. Дніпропетровська. Загалом у 1959 р. в Україні планувалося закрити 8, 1960-го — 9 монастирів. Проте згодом плани були підвищені до 82 монастирів та скитів. Під тиском обставин патріарх Алексій вимушений був погодитися на закриття означених монастирів.
10 жовтня 1958 р. Дніпропетровський облвиконком виніс рішення № 918 про ліквідацію Тихвінського монастиря. Формальним приводом для його закриття стало те, що відновлений в роки війни монастир зайняв колишнє приміщення школи-інтернату (яке, до речі, справді було власністю монастиря), і що спосіб життя монашок начебто завдавав шкоди навколишньому населенню. Про це свідчать листи директора школи-інтернату № 2 та директора дитячого будинку на ім’я уповноваженого Ради у справах релігії по Дніпропетровській області. Разом з тим викликає інтерес повідомлення голові у справах РПЦ Карпову про багатолюдне богослужіння в монастирі 9 липня 1958 р. на свято Ікони Тихвінської Божої Матері, що свідчить про його значимість в релігійному житті краю. Незважаючи на численні протести з боку монахинь та окремих релігійних діячів, протягом 5 серпня 1959 р. відбулася ліквідація святої обителі. 82 монахині та 2 священики було насильно виселено з монастиря та відправлено в різні регіони України.
Таким чином, внаслідок розпочатої у 1958 р. антицерковної кампанії в УРСР припинили своє існування понад ЗО монастирів та скитів. На середину 1960-х рр. у республіці залишилось лише 9 монастирів, у тому числі два чоловічих і сім жіночих, в яких перебувало 45 монахів, 430 монахинь, 390 послушників. Наслідки охарактеризованого вище процесу — це численні людські жертви, фізичне й моральне страждання населення, падіння рівня його духовності, прогресуюча байдужість, громадська пасивність.

Буланова Н.М., завідуюча сектором виставок Музею історії м. Дніпродзержинська

Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц