Днепропетровский национальный исторический музей

Італійці у освоєнні Півдня України, кінець XVIII — початок XIX ст.

Історія італійців в Україні налічує близько дев’ятнадцяти століть. Перші римські фортеці з’явилися на півдні України та в Криму ще в середині І ст. н.е. Пізніше, у «Слові о полку Ігоревім», згадується, що італійські купці — «венедици» (очевидно, венеціанці) були частими гостями руських міст. До сьогодні виділяються у ландшафті гірського Криму залишки мурів генуезьких міст-фортець, знищених Магометом II у кінці XV ст.
Але про масовий іміграційно-поселенський рух італійців вя півдні України можна говорити лише починаючи з останньої третини XVIII ст.
До еміграції італійців спонукали як внутрішні причини, пов’язані зі специфікою політичних, економічних, культурних та демографічних процесів раннього Рісорджіменто, так і зовнішні — прогекціоновані можливості для реалізації професійних навичок та досвіду на нових землях у сприятливих кліматичних та господарських умовах.
Економічна відсталість більшості регіонів Італії, аграрно- реміснича орієнтація господарства, гіпертрофоване місце католицької церкви у суспільному житті, відсутність територіальної цілісності перетворили італійські держави на один з найвідсталіших регіонів Європи останньої третини XVIII ст. Італік втратила свої позиції у середземноморській торгівлі, пріоритетне місце у європейській культурі. Все це сприяло швидкому збіднінню груп населення, які були зайняті у традиційних галузях господарства; селянство, ремісники, представники купецтва тощо. Вихідці з цих прошарків утворили ядро переселенців.
В італійській імміграції на південь України у розглядуваний період простежується два етапи, які мають свою специфіку.
Початок першого етапу ми відносимо до 1782 р. Ця колонізація мала аграрний характер. Потік емігрантів з Італії був викликаний протекційною політикою Катерини II для іноземців, які прагнули оселитися на новоприеднаних до Російської імперії степових землях після Кючук-Кайнарджійського миру 1774 р. та ліквідації Запорізької Січі 1775 р. Головною метою уряду в цей період було сільськогосподарське освоєння регіону.
Щодо залучення італійців до процесів аграрної колонізації цей період виявився невдалим. Зокрема, із близько 1000 чол., вивезених у 1782 р. із Ліворно, лише 260 стали землеробами. Але вже з середини 80-х рр. їх поселення поблизу Павлограда не згадується в документах, що свідчить про його недовговічність.
Другий етап, початок якого ми відносимо до 1794 р., був більш вдалим. Він характеризується бурхливим зростанням кількості вихідців з Апеннін на півдні України та їх активною участю у заснуванні міст, торгівлі, фінансових справах, ремісничому виробництві у регіоні. У 1794 р. заснування Одеси відкрило нову епоху в історії італійської еміграції в Україні. Причина такого підйому еміграційної хвилі з Італії бачиться у частковому зміщенні попередніх господарських пріоритетів розвитку краю. Росія прагнула перетворити південно-українські землі на один із центрів європейської хлібної торгівлі. Це сприяло насиченню цих місць негоціантським та ремісничим елементом і, в першу чергу, з Італії. На кінець століття в районі Одеси складається численна італійська колонія. Слідом за купцями, моряками, ремісниками та робітниками до Одеси стікаються представники культури та мистецтва. На початок XIX ст. італійці серед жителів Одеси становили групу в 800 чол. (10% від усього населення міста).
У кінці XVIII — на початку XIX ст. італійські колонії виникають і в інших південноукраїнських містах — Миколаєві, Бердянську та Маріуполі. Значну групу становили італійці і в Криму, особливо в районі Керчі.
Таким чином, на першу третину XIX ст. на півдні України складається численна група італійських поселенців, які стали суттєвим елементом у господарському та культурному обличчі українського Причорномор’я у зазначений період. Італійці були одним з факторів, які сприяли швидкій європеїзації південноукраїнських міст, перетворенню їх на центри міжнародної торгівлі та осередки культури.

Бацак К.Ю., аспірант відділу історії міжнародних звязків України інституту історії України НАНУ

Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц