Днепропетровский национальный исторический музей

Категорія гріха у художньому сприйнятті Д.І. Яворницького (повість «Наша доля — Божа воля»)

Для української літератури початку XX ст. характерне співіснування різних стильових напрямків і течій. Художньо-епічна традиція «старої школи», стикаючись з модерністськими тенденціями («молодомузівці», «хатяни» та ін.), видозмінюється, набуває нового естетичного звучання. Так званий етнографічно-побутовий напрям, до якого за своїми ідейно-стильовими параметрами належить і творчість Д. Яворницького, втрачає первісні змістові ознаки і одновимірність, стикаючись з новими віяннями часу. Селянська тематика, місцевий колорит, етнографічні реалії, фольклорна стихія, які визначали «обличчя» цього напряму, перестають бути самоціллю у художньому творі, хоч, звичайно, зберігають достатню естетичну заангажованість. Відчувається прагнення заглянути вглиб життя і за побутовими реаліями відкрити споконвічні духовні цінності. Саме така тенденція виразно виявляється у творчості Д. Яворницького, зокрема у його художній прозі.
Виступаючи як письменник у дусі традиційної поетики, Д. Яворницький спрямовує свої пошуки у русло споконвічних морально-етичних істин людського співжиття. Одним із таких універсальних критеріїв оцінки і самооцінки особистості і її діяльності у його творчості є категорія гріха (моральної провини) .
Як відомо, у християнському вченні гріх — одна із основоположних ідейних і психологічних підвалин, на якій грунтується вся будова християнської концепції людини. На рівні повсякденної свідомості це поняття також зберігає достатню змістову наповненість, виступаючи своєрідним морально-психологічним регулятором взаємин людини з навколишнім світом. Універсальність гріха полягає в тому, що він всепроникливий і передбачає відповідальність за вчинене не лише перед людьми (законом), а й перед власного совістю (Богом). Завдяки цьому повсякденні життєві вчинки і турботи героїв, сприйняті крізь призму дилеми «благодіяння — гріх», неминуче набувають у творчості Д. Яворницького філософсько-символічного значення.
Центральною постаттю у повісті «Наша доля — божа воля» виступає Максим Вітряк — батько родини, невсипущий трудівник і господар, людина розважлива і доброзичлива, яка понад усе цінує в людях чесність і працелюбність. Зовні нічим особливим не примітний («і не красовитий, і не бравий, і не бага- тир-чоловік»), він живе спокійним розміреним життям свого невеличкого села, глухого і вбогого, шанує людей і свою гідність, любить дружину й дітей, поважає закон і не ремствує на долю. На всіх рівнях міжособистісних стосунків Максим Вітряк виявляється органічно пов’язаним з сільським мікросвітом, який грунтується на вироблених упродовж віків і випробува-них життєвою практикою багатьох поколінь традиціях народ-ної доброчесності й моралі. З його розміреності й усталеності герой черпає впевненість у своїх вчинках і переконаннях, за його законами будує стосунки в сім’ї, веде господарство й виховує дітей, у його постійності вбачає запоруку прийдешнього. Як батько і як людина, вихована на засадах «старих заповітів», він залишається непохитним у своїх переконаннях і в своїй моралі, і ця непохитність дає йому сили з гідністю перенести всі страшні лиха, які спіткали його на життєвому шляху. У цьому — торжество тих споконвічних моральних засад, на яких виростала й утверджувалася духовна сутність особистості Максима Вітряка і на яких, зрештою» тримається весь світ. Але у цьому ж — джерело його трагедії, бо «старі заповіти» виявилися непридатними до нових суспільних умов. Зіткнувшись з життєвими випробуваннями, Вітряченки зраджують батьківські настанови і тим самим, сказати б, порушують закони вічності, переходять ту межу, за якою починаються духовні пустирі. У повсякденному уявленні їхнє відступництво — це гріх, у художньо-символічному — то поступова моральна смерть Максима Вітряка, а водночас — трагічний шлях до духовного звиродніння.
Отже, сукупність проблем, поставлених у повісті Д. Яворницького, не зводиться ні до вузько соціального доктринерства, ні до побутовізму. Критерієм виміру людини і суспільства виступає тут своєрідний морально-етичний і соціокультурний імператив, заснований на загальнолюдських християнсько-гуманістичних цінностях та національних історичних традиціях. Тому трагізм є домінуючим, але не визначальним у його творі. Бо страждання і смерть постають тут не лише як розплата за відступництво (порушення морального кодексу), а передусім як шлях до духовного очищення людини.

Скупейко Л.І., к.ф.н., Інститут літератури НАНУ

Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц