Днепропетровский национальный исторический музей

«Уже й на мене час приспів…». (Невідомі вірші Д. Яворницького)

Поезія Д. Яворницького, як і вся його літературна творчість, є своєрідним ключем до повного осмислення суті поглядів вченого на взаємозв’язок природи, людини, історії («Род приходе, род переходе, а земля во вік стоїть»), допомагає осягнути феномен творчого діапазону Яворницького як людини-подвижника.
На перший погляд легкі для сприйняття вірші (багатомірне спілкування поета — лірика з народною словетністю), прості, життєві сюжети прозових творів криють у закодованих символах та алегоріях глибокий соціальний та філософський зміст, а порушені в них світоглядні питання пов’язують їх в єдину «книгу життя» з усім багатством вічних питань людського буття. В епіцентрі творчості письменника — пошуки шляхів до спасіння людського в людині. Сутнісні параметри людини Яворницький означував у широкому діапазоні — від найвищого злету духовності («За чужий гріх»), через пізнання Бога в собі («Христос у серці чоловіка), гармонію з природою («Наша доля — Божа воля») до моральної обмеженості, зла, жорстокості, некерованої вседозволеності («Поміж панами), («У бурсу!..»), в які закорінюється руйнівна деградація.
Від перших рефлексійних поезій, виражено інтимно-суб’єктивного характеру, або ж романтично-медитативних, навіяних образним світом фольклору та міфології, тематично пов’язаних з історією України, до філософської лірики з осмисленням вічності колообігу життя («Вечірні зорі»), Яворницький розкривається перед читачем як людина невичерпної духовної дії, котра «сродній праці» (Г. Сковорода) присвятила усе своє життя, а набутки від неї передала нащадкам.
Потреба в поетичній творчості жила в Яворницького до останніх днів його життя, про що свідчать рукописи віршів, котрі лишилися не надрукованими і зберігаються у фондах Дніпропетровського історичного музею (Ф. 10). Три з них виконані самим Яворницьким — «Вечерній дзвін» (Арх. 32190), «О горе!» (Арх. 33091), «Піймай вітра» (Арх. 772), а четвертий — «Тихесенько я йшов повз темної діброви» (Арх. 33082) — дружиною, Серафимою Дмитрівною. Поезії, ймовірно, були написані в 20-і та 30-і рр.— найтрагічніші в житті вченого: несправедливо звинувачений в націоналізмі, він був звільнений з посади директора історичного музею, перетвореного ним за роки праці в «храм Клії» (Г. Косинка).
Поезія «Вечерній дзвін» е своєрідним перекладом вірша російського поета І. Козлова. Покладений на музику композитором О. Аляб’євим, романс «Вечерний звон» і ниці є одним з найпопулярніших. У цьому ліричному вірші надзвичайно проникливо передані ті почуття, котрі охоплюють кожну людину, більша частина життя якої вже позаду: приспів: час збиратися в далеку дорогу, відходити в минуле, поступаючись місцем новому.
Суголосний «Вечерньому дзвону» вірш «Тихесенько я йшов…» своїм лірично-мінорним тоном, філософським осмисленням переходу людини з умовного буття в небуття, на спочинок.
Роздумами про силу, мудрість людини, протистояння і непідвласність їй природних стихій переймається ліричний герой поезії «Піймай вітра». Рукою дружини на рукописі зроблено підпис, що це останній вірш Яворницького.

Василенко Н.Є., с.н.с. відділу «Літературне Придніпров’я»

Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц