Днепропетровский национальный исторический музей

«Гомери України» — кобзарі в оцінці Д. Яворницького

В історії української самобутньої культури чільне місце посідає кобзарство. Кобзарі та лірники — талановиті представники свого народу, що протягом сторіч, складаючи і виконуючи музично-поетичні твори, відігравали і особливо сьогодні відіграють неоціненну роль у духовному національному відродженні нашої України, бо ж шлях кобзарів — то тернистий шлях народу.
Історія кобзарства на Україні переживала різні етапи свого розвитку: наростання, розквіт, занепад. А відповідно від цього весь час мінявся і самий образ кобзаря — від активного, бойового до підтоптаного нуждою, битого злиднями. «Кобзар,— на думку Д. Яворницького,— відголосок життя знедолених: з його вуст ви почуєте і страждання голоти, і хоробрість козачу, і сміх та жарти — все, чим живе людина».
Українські народні думи та їх виконавці привертали увагу багатьох визначних митців слова. Проте у нашому повідомленні наголошуватиметься на ставленні Д. Яворницького до кобзарів, вважаючи, що у фольклористиці це питання недостатньо висвітлене або ж епізодично: М. Рильський (Героїчний епос українського народу, 1955); Б. Кирдан (Украинские народные думы, 1972); М. Олійник-Шубравська (Українські народні пісні, наспівані Д. Яворницьким. Пісні та думи з архіву вченого, 1990). М.М. Шубравська (Д.І. Яворницький. Життя, фольклористично- етнографічна діяльність, 1972). Найімовірніше можна почерпнути матеріал із книги І. Шаповала «В пошуках скарбів», 1983.
Кобзарство цікавило Д. Яворницького з метою всебічного вивчення історії Запорозької Січі: «Як я люблю своє Запорожжя і його сердечних сіромах!» Фольклорист був прихильником комплексного вивчення життя народу, стверджуючи, що тільки шляхом кропіткого студіювання народної словесної творчості в тісному зв’язку з побутом народу можна зрозуміти його «серце і душу».
У виступі на ювілеї (Календарь-ежегодник «Приднепровье», Екатеринослав, 1914) Д. Яворницький промовив: «Одначе для повноти зображення історії запорозьких козаків мені й цього здавалося мало: я вирішив зібрати етнографічний матеріал у вигляді народного повір’я, історичних дум, пісень, приказок, прислів’їв. В архіві Д. Яворницького зберігається вісім записів-варіантів дум. Неабияке наукове значення мають історичні думи, пісні, перекази про С. Палія, І. Судиму, П. Сагайдачного, І. Сірка, П. Калнишевського, що їх записав Д. Яворницький.
У оповіданні «Сліпий Бонн», прослухавши гру і спів 55-річного сліпого Хоми Провори, Д. Яворницький приходить до висновку: «Хома Провора — це живий літописець, досить тільки його думки навести на1, минуле, як він розповість усе до дрібниць». 1925 р. до Катеринослава приїхала перша київська капела кобзарів. Перед концертом прочитав лекцію про кобзу ї кобзарів проф. Д. Яворницький. По закінченні виступу капели: вчений піднявся на сцену, обійняв кожного з кобзарів і запросив їх наступного дня до себе на обід, де просив: «Заграйте мені на кобзах думи народні. А перш за все заспівайте мені, синки, запорозький Марш!» На своє 80-річчя запрошує місцевого кобзаря В. Носачевського, котрому розповідає про історію кобзи і кобзарів О. Вересая та Г. Любистка.
Д. Яворницький гостинно 1929 р. зустрічає кубанського кобзаря Безщасного, котрий «таки справді чудово грав на кобзі й співав стародавніх і сучасних пісень» та дум. Для етнографа це була жива ілюстрація до історії пісні й музики України. Живучи в Петербурзі, Д. Яворницький підтримував доброзичливі зв’язки з І. Рєпіним, котрий високо цінив музичну культуру України. На «збіговиську» митець пензля мав можливість познайомитися з «трупою українських корифеїв», послухати чудову гру на кобзі художника П. Сластіона, зокрем;а думу «Плач бідних невольників у тяжкій турецькій неволі», а потім, за висловом Д. Яворницького, І. Рєпін пішов «викозулювати» гопака з М. Заньковецькою та М. Садовським.
У розмові з майстром виготовлення бандури Ф. Циганенком вчений пригадує історію одного фото, на котре звернув увагу гість. І академік поведе розмову про талановитого кобзаря І- Кучугуру-Кучеренка, котрому по-батьківськи дав путівку в життя. Почувши гру і спів юнака на базарі, Д. Яворницький відчув, що у юного кобзаря чудовий від природи голос, але потребує цей «коштовний діамант» доброго шліфування. Тому й посилає Івана да П. Сластіона, котрий за три місяці вивів І. Кучугуру-Кучеренка на великий кобзарський шлях. З Божого благословення Д. Яворницького став славетним кобзарем і М. Петренко, котрий завдяки професору вчився майстерності гри і співу у Г. Хоткевича. По закінченні навчання вдячний учень так заграв, що в господаря сльози виступили на очах.
«Несіть тепер славні народні пісні по всій землі нашій. Нехай почують вашу кобзу, ваші думи, ваш голос усі, хто шанує наш народ!» Його пророчі слова линуть у вічність, бо ж за словами акад. М. Рильського: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не годен пошани».

Середа В.Т., к.ф.н., доцент Переяславо-Хмельницького інституту

Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц