Днепропетровский национальный исторический музей

Про літочислення сільських населенних пунктів Дніпропетровської області, заснованих запорізьким козацтвом

Значні простори південної та південно-східної України були освоєні запорозьким козацтвом у важкій праці та в боротьбі з іноземними поневолювачами. Під час Національно-визвольної війни українського народу у сер. XVII ст. постало Військо Запорозьке Низове (ВЗН), територія якого була визначена універса лом гетьмана Б. Хмельницького 15.01.1655 р.
За часів Чортомлицької, Олешківської, Кам’янської Січеі (1652—1733 рр.) запорозькі козаки створили на демократичнії засадах власний адміністративно-територіальний устрій, яки опирався на відповідну економічну базу — широку мережу запорозьких містечок, слобід, зимівників, де застосовувалася віль понаймана і власна праця козаків.
За часів Нової Січі (1734—1775 рр.) землі ВЗН поділялис на 8 паланок — Бугсгардівську, Інгульську, Орільську, Самарську, Протовчанську, Кальміуську, Прогноївську. В сер. 70-х рр XVIII ст. на їх території знаходились паланкові містечка, слободи, до 7560 зимівників.
В зимівниках проживало від кількох до кількох десятків козаків і селян. За неповними даними на землях Самарської паланки було до 1700 зимівників, Протовчанської — 1100, Кодацької до 840. На жаль, зовсім немає даних про кількість, зимівників Орільської паланки. Військове, політичне, економічне життя поселень запорожців знаходилось під управлінням та контролем кошової старшини Нової Січі.
Після скасування Російською імперією у 1775 р. Війська Запорозького Низового, більша частина запорозьких зимівників була знищена новою владою. Проте, з метою панування на окупованих територіях Запорожжя, назву якого теж було заборонено, царизм використовував частину запорозьких поселень для ство рення і розвитку власної адміністративно-територіальної системи.
На сьогодні, відомі такі сучасні села Дніпропетровської області, що є одночасно центрами сільських Рад народних депутатів, які виникли за часів запорозького козацтва:

  • Апостолівський район: с. Мар’янське (XVIII ст.).
  • Васильківський район: с. Великоолександрівка (поч. XVIII ст.).
  • Верхньодніпровський р-н: с. Мишурии Ріг (сер. XVII ст.). с. Бородаївка (1707 р.).
  • Магдалинівський район: с. Котівка (1770 р.), с. Личкове 1706 р.), с. Бузівка (XVII ст.), с. Гупалівка (поч. XVII ст.), с. Дмухайлівка (1749 р.).
  • Межівський район: с. Слов’янка (1707 р.).
  • Нікопольський район: с. Покровське (1734 р.), с. Шолохове (1740 р.).
  • Новомосковський район: с. Голубівка (1745 р.).
  • Павлоградський район: с. Булахівка (XVIII ст.), с. Вербки (поч. XVIII ст.), с. Межиріч (1689 р.).
  • Петропавлівський район: с. Петрівка (70 p. XVIII ст.), с. Хороше (1750 р.).
  • Покровський район: с. Гаврилівка (1775 р.).
  • П’ятихатський район: с. Жовте (1680 р.), с. Саксагань (1738 р.).
  • Софіївський район: с. Ордо-Василівка (поч. XVIII ст.).
  • Томаківський район: с. Вищєтарасівка (1740 р.), с. Чумаки (I пол. XVIII ст.).
  • Царичанський район: с. Могилів (1773 р.)

Вірогідно, що цей перелік далеко не повний, а час виникнення сіл вимагає у багатьох випадках уточнення.
Останнє офіційне видання Президії Верховної Ради України «Українська PCP. Адміністративно-територіальний устрій» (К-, 1987 р.) подає перелік міст обласного, районного підпорядкування, селищ міського типу та рік надання їм статусу міських поселень. В той же час складові частини адміністративно-територіального устрою — села, які є центрами сільських Рад народних депутатів, датування про отримання свого статусу не мають. По-друге, деякі міста Дніпропетровської області у вищезгаданому довіднику мають підстрокові посилання про свою генезу, першу згадку тощо. Про села Дніпропетровської області вищеназваної категорії, які в історії запорозького козацтва мали винятково важливе значення, подібні довідки відсутні.
На думку автора, це не дає можливості за офіційними матеріалами простежити зв’язки, що поєднують поселення, які виникли у запорозьку добу, з сучасними сільськими населеними пунктами Дніпропетровської області, дізнатись про час їх появи, існування будь-кому, хто бажав би вивчати процес українського державотворення на території Нижньої Наддніпрянщини.
Прикладом цього є дослідження літочислення сучасного села» Покровського Нікопольського району.
Як відомо, в 1733—1734 рр. Військо Запорозьке Низове з| своїми землями перейшло від Туреччини і Кримського Ханства під зверхність Російської імперії. 31 березня 1734 року запорозькі козаки на чолі з кошовим отаманом І. Малашевичем заснували на р. Підпільній Нову Січ. Це остання Запорозька Січ, що була збудована як місто-фортеця. Вона мала внутрішній та зовнішній Кіш з оборонними спорудами, загальна довжина яких досягала до 4 км, приміську слободу Гасан-Баші з численними ринковими будівлями, зброярнями, козацькими дворами. У Січі постійно мешкало кілька тисяч козаків. В цілому на її території площею 50 га було кілька сот будівель житлового, громадського, господарського, виробничого, військового призначення. Окрасою Січі була багата Свято-Покровська Церква.
У 1735 р. впритул до Січі був збудований Новосіченський ретршемент, де знаходився гарнізон російських військ для контролю за діями запорожців.
Документи архіву Коша Нової Січі, картографічні матеріали російських військових інженерів (зокрема, плани Січі 1737 р., 1740 р.), інші історичні матеріали свідчать про велике значення центру запорозького козацтва у житті півдня України, його вплив на Кримське Ханство тощо.
Виконуючи наказ Катерини II, російські війська під командуванням генерала П. Текелія на початку червня 1775 р. почали окупацію території Війська Запорозького Низового. Січ була оточена значними силами. 5 червня вони роззброїли її залогу.
Після цього акту агресії тисячі запорожців втекло у туре цькі володіння. Як повідомляла офіційна історія Російської імперії та УРСР—СРСР, у тому ж році, після знищення Січі тут було засновано с. Покровське, яке належало генерал-прокурору Російської імперії князю В’яземському О.О.
Проте, аналіз документальних джерел свідчить, що виникнем ня цього села не було таким швидким, як здається.
Спочатку необхідно визначити обсяг руйнування Січі. За на казом генерала Текелія із січових сховищ вивезли боєзапас, матеріальні цінності, архів Коша, гармати, військовий скарб, клейноди. Пушкарню засипали, частину куренів зруйнували. Але укріплення, церква, передмістя і Новосіченський ретрашемент були залишені. За наказом російського командування тут розмістилися піхотний і Донський козачий полки. Комендантом фортеці був призначений підполковник Норов.
Згідно з Указом Катерини II від 5 серпня 1775 р., землі Війська Запорозького Низового увійшли до складу Новоросійської губернії. «…Губернатор Матвей Васильевич Муромцев после надлежащего внимательного личного осмотра всех населенных местностей Новороссийской губернии нашел, что местечко Покровское, это гнездо Запорожья — главное виталище сечевого запорожского козачества — и по своему устройству, и по своему местоположению представляет одну из самых лучших готовых населенных местностей губернии и потому назвал его город Покровск…»
Дослідження Катеринославської вченої архівної комісії привели до виявлення і самого наказу, де говорилося: «Место, где была Запорожская Сечь, именовать на словах и на письме городом Покровским. По прежнему правлению называемые курени со всякими к ним пристройками именовать отныне казенными казармами для постою, следственно и принадлежащие к ним в базаре крамные лавки, шинки, с ледниками и погребами, сколько б их не было, именуются отныне не куренными, а казенными».
\Назву місту дав, незважаючи на пограбування, духовний осередок Січі — Свято-Покровська церква. Покровськ входив до складу Слов’янського повіту Слов’янської провінції, і на той час у ньрму мешкало 1200 осіб.
Таким чином, війська П. Текелія знищили Нову Січ як вїйськово-політичний і адміністративний центр запорозького козацтва. Проте захоплене місто-фортеця було зруйноване лише частково і вибірково та використовувалось Російською імперією і як форпост на кордоні з Кримським ханством.
Становище Покровська внаслідок колоніальної політики місцевої влади щороку погіршувалось. Статус міста не був офіційно закріплений, і тому його втрачено. В 1782 р. після IV загальнодержавної ревізії Покровськ, у якому мешкало 476 душ чоловічої та жіночої статі, було записано за князем Вяземським О.О. В подальшому село поступово розвивалось: зростала кількість населення, яка в 1859 р. досягла 1511 чоловік, в 1914 — 3226 чоловік, змінювався його адміністративний статус: у к. XIX — поч. XX ст. — волосний центр, з 1923 р. — центр сільської ради.
Проте, годі щукати в офіційному довіднику адміністративно-територіального устрою згадку про генезу Покровського, а також таких сіл, як

  • Старі Кодаки Новоолександрівської сільради Дніпропетровського району, яке веде своє літочислення від фортеці Кодак, збудованої у 1635 р.
  • с. Капулівка Покровської сільради Нікопольського району, яке веде своє літочислення від Базавлуцької Січі, що була заснована запорожцями у J594 p., існувала до 1638 р. і була відновлена як Чортомлицька Січ у 1652—1709 pp.

Таким чином, слід визначити, що існує проблема уточнення літочислення сільських населених пунктів Дніпропетровської області, заснованих запорозьким козацтвом, та його висвітлення в офіційних довідниках адміністративно-територіального устрою. Проте, не слід відокремлювати вирішення проблеми від дослідження часу виникнення інших сіл та міських поселень області.
У зв’язку з прийняттям Конституції України відбувається оновлення державного законодавства. Тому необхідно створити цільову наукову програму по вивченню літочислення населених пунктів Дніпропетровської області всіх категорій. Виконання такої програми вимагає як підтримки Дніпропетровської обласні державної адміністрації, так і участі науковців Дніпропетровського державного університету, Дніпропетровського історичного та місцевих краєзнавчих музеїв, краєзнавців тощо. Результати цієї роботи були б доброю основою для реконструкції карти земель і поселень Війська Запорозького Низового для. Національного Історичного Атласу України, знайшли б своє відображення в енциклопедичних та державних довідниках України.

Література:

  1. Українська PCP. Адміністративно-територіальний устрій. К. 1987.
  2. Історія міст і сіл УРСР. Дніпропетровська область. К. 1969.
  3. История городов и сел УССР. Днепропетровская область. К. 1977
  4. В. Голобуцький. Запорозьке козацтво. К. 1994.
  5. Материалы для историко-статистичеокого описания Екатеринославской Епархии церкви и приходы прошедшего XVIII столетия, вип. I, Ек. ав. 1886

Жуковський М., заст.директора Нікопольського краєзнавчого музею

Джерело: Музей і майбутнє: Доповіді та повідомлення наукової конфе­ренції до Міжнародного дня музеїв, травень 1997 р. — Дніпропетровськ, 1998. — 106 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц