Днепропетровский национальный исторический музей

Шпота Елена Васильевна. Биографическая справка

25 травня 1899 року – в сел. Амур-Нижньодніпровську на Катеринославщині народилась Олена Василівна Шпота, українська письменниця. (110 років від дня народження).
[псевд.: Ольга Ярославна; 25. 05. 1899, с. Мануйлівка, тепер у складі м. Дніпропетровська – 03. 02. 1943, м. Дніпропетровськ] – українська письменниця і журналістка.
Її батько, Василь Микитович Шпота, був скалічений 1896 р., займався дрібною торгівлею. Оскільки батько був кавалером георгіївських хрестів, донька мала змогу безплатно навчатися в гімназії. Після закінчення жіночої гімназії Н. Тіблен у Катеринославі О. Шпота вчителювала.
У с. Мануйлівка на лівобережжі Дніпра діяла відома в усій Україні «Просвіта» (газета «Рада» присвятила будівництву приміщення для неї і освяченню будинку 1910 р. не менше десятка публікацій). Олена Шпота багато працювала в «Просвіті». Під іменем Ярини Шорник її виведе згодом у своїй повісті «Манівцями» майбутній чоловік – письменник Микола Мінько (повість опублікована 1927 р. в часописі «Червоний шлях»).
О. Шпота присвятила колишній просвітянській молоді вірш «Чи ще пам’ятаєте?» (1942), навіяний спогадами про юнацькі часи. Як свідчить довідник Лейтеса і Яшека (1928), літературний дебют О. Шпоти відбувся у третьому номері дніпропетровського журналу «Зоря» за 1925 р. віршем «Давно й тепер». Вона ак-тивно виступала у 20–30-ті рр. в літературній періодиці як поетеса і прозаїк. Окремим виданням вийшла в Дніпропетровську збірка оповідань «Проліски» (1937). 1927 р. у дніпропетровському часописі «Зоря» з’явилося друком її оповідання «Сестра». Згодом його було також вміщено у літературному альманасі «Зоряно» (Дніпропетровськ, 1929). Невдовзі після появи цієї публікації альманах піддано нищівній критиці як буржуазно-націоналістичний, його вилучено з ужитку, а автори зазнали переслідувань (у серпні-верссні 1929 р. перед процесом СВУ у місті проведено масові арешти серед української інтелігенції).
У другій половині 30-х рр. О. Шпота входила до Дніпропетровської письменницької організації, продовжувала друкувати прозові й поетичні твори в часописі «Зоря» (згодом перейменованому в «Штурм»), працювала в журналі художньої самодіяльності учнів «Дружна ватага», брала участь у колективних збірниках, зокрема у виданому 1936 р. у зв’язку з війною в Іспанії.
За спогадами ветерана журналістики Якова Новака, перед арештом О. Шпота працювала літредактором в обласній молодіжній газеті «Більшовицька зміна». Восени 1937 р. заарештували її чоловіка, українського письменника М. Мінька, який працював відповідальним секретарем журналу «Штурм». Його стратили 15 грудня того ж року за звинуваченням у приналежності до націоналістичної терористичної організації.
Черга О. Шпоти настала через місяць – її заарештовано 15 січня 1938 р. Як свідчать матеріали IV відділу НКВС у Дніпропетровській обл., слідство звинувачувало її в приналежності до контрреволюційної націоналістичної організації та проведенні антирадянської націоналістичної пропаганди.
О. Шпота не визнавала себе винною, серйозного компромату на неї не було, тому слідство у її справі тимчасово припинили (вона перебувала під слідством рік і чотири місяці). Після того, як пройшла хвиля єжовських репресій, звільнили декого з в’язнів. Пощастило й О. Шпоті. 25 травня 1939 р. прокурор Дніпропетровської обл. В. Я. Вовк розглянув карну справу зі звинувачення О. Шпоти. Судом її було виправдано й визнано, що уповноважені НКВС допустили незаконні дії при проведенні слідства у справі О. Шпоти.
О. Шпота повернулася до педагогічної роботи. Під час німецької окупації у місті почала виходити газета «Вільна Україна», згодом перейменована в «Дніпропетровську газету» (1941–1943). Вона була в ній старшим літературним працівником. Під псевдонімом Ольга Ярославна друкувала тут поетичні твори «Волошки», «Звільненому в’язневі», «Монумент» (з циклу «Зустрічі ув’язненої»), в яких оспівано любов до України, показано мужність жінок, які в часи репресій втратили чоловіків і самі пройшли крізь сталінські катівні (О. Шпота так і не дізналася про розстріл чоловіка М. Мінька, жила надією, що він десь на засланні).
Чимось творчість і особиста доля О. Шпоти перегукується з долею Олени Теліги. Вона трагічно загинула у ніч на 3 лютого 1943 р., коли відбувався авіаналіт на місто радянської авіації.

Література:

  1. Бутенко І. Олена Шпота // Дніпропетровська газета.– 1943.– 2 квіт.;
  2. Мазуренко І. «Націоналістка», дружина «ворога народу», поетеса // 3 любові і муки…: Розповіді про літературу і письменників.– Дніпропетровськ: Дніпро, 1994.– С. 193–197;
  3. Чабан М. Слідчий-чекіст: «Протягувала націоналістичні погляди…» // Січеславський край: Дніпропетровськ.– 1998.– № 9;
  4. Чабан М. За колір неба України. Олена Шпота: портрет на тлі епохи // Українське слово: Київ.– 1998.– 11 черв.

Микола Чабан

Література:

  1. Шпота О. Новаки: [Оповідання] // Зоря.– 1933.– № 11–12.– С. 48–54.
  2. Шпота О. Казка про Хоминих двох дітей, хлопчика Долю і дівчинку Волю // Зоря.– 1934.– № 2.– С. 65–69.
  3. Шпота О. Будь ласка: [Оповідання] // Зоря.– 1934.– № 10.– С. 38–40.
  4. Зобенко М. Ярославни Придніпров’я, або Сповідь жіночої душі при свічі Істини // З любові і муки… / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994.– С. 273–283. Про Олену Шпоту – С. 275–276.
  5. Мазуренко І. «Націоналістка», дружина «ворога народу», поетеса // З любові і муки… / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994.– С. 193–197.

Моє Придніпров’я: Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2009 рік. – Дніпропетровськ: Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека, 2008. – с. 91-93

Днепропетровская организация писателей. 15 февраля 1937 год. Слева направо сидят: С. Ахматов (Эрлихман), А. Билинов (Бейлинов), И. Пустынский, М. Чибураев, Елена Шпота, В. Раздольский, М. Шехтер, М. Альбертон. Слева направо стоят: М. Минько, М. Шлома, М. Строковский, Е. Горфин, Д. Демерджи, Г. Кот, Рудштейн, И. Саповский



Hosting Ukraine Проверка тиц